Есей створено у рамках «Літньої літературної школи в Карпатах» від школи творчого та професійного письма Litosvita.
Коли мені було одинадцять, ми з мамою полетіли в Туреччину, і я познайомилася з концепцією шведського столу. Вам пропонують різні страви, а ви вибираєте те, що смакує найбільше. Проте там, в Аланії, я інтерпретувала цю концепцію інакше. Побачивши столи з різними видами яєшні й круасанами, тістечками й пахлавою, йогуртами й айраном, я розгубилася. Стільки всього, й усе хочеться спробувати!
Я наповнила три тарілки їжею, а потім пішла по десерт — шматок кавуна чудернацької форми. На мене з нерозумінням дивилися турецькі офіціанти. Виявилося, що кавун був декорацією. Не встигли ми з мамою дійти до пляжу й розстелити рушники, як у мене закрутило в животі. Моє тіло намагалося сказати: забагато! Решту дня я пролежала в номері, думаючи над уроком, який мені виклав all inclusive: жадібність — це погано, або, цитуючи маму, «що занадто, то не здраво». Я ледь не потонула в шоколадній річці, як Августус Глуп.
Літературна школа певною мірою і є шведським столом. Вам пропонують багато різних активностей. Хочете, встаєте о сьомій ранку на ранкові сторінки з Нікою Чулаєвською. Хочете — йдете слухати про вампірів та гобітів. Хочете — вчитеся будувати особистий бренд з Оксаною Зьобро. Ще можна спробувати щось написати: оповідання, есей, ваш варіант. Або знайти друзів, а ще краще — читачів для дебютного роману. Та й територія садиби така гарна, треба прогулятися. А ще краще сходити в ліс. А ще — в похід у гори. Дивно бути в Карпатах і не сходити в гори. А ще хотілося б поспілкуватися з лекторами. А якщо пощастить, випити з ними пива в колибі. І виспатися не завадило б, бо ж ранкові сторінки. Залишається тільки одне питання: куди в цей графік вмістити басейн?
Першого дня я бралась за всі запропоновані активності. Ранкові сторінки, йога, спілкування з іншими учасниками, пітчинг роману ніби «між іншим», лекції, ідеї для есею та оповідання, вино на welcome party. Я відчувала себе Герміоною Грейнджер: старанна, продуктивна, комунікабельна! Комплекс відмінниці, привіт.
Другого дня я не прокинулась на ранкові сторінки. Голова гуділа від випитого, обговореного й почутого, але я не втрачала ентузіазму. Навіть біля басейну я працювала над сюжетом оповідання й уявляла його персонажів, замовивши перед тим пиво для натхнення. А ще щиро дивувалася, коли чула: «я не буду писати есей, мені не цікаво видаватися» (в сенсі?); «я не починатиму оповідання, бо часу закінчити й так не вистачить» (а ранкові сторінки для чого?); «я не братиму участь в літературних читаннях, бо боюся критики» (так вона ж робить текст кращим!); «я хочу просто відпочити» (???). Тобто ви не нагрібатимете на тарілку все, що пропонують? Не намагатиметеся взяти від цього досвіду все?
На третій день я багато позіхала і мало говорила. Оповідання не подобалось, якась банальщина. Есей — що це взагалі? Шлях думки… Мої думки вели мене тільки в номер під ковдру. Але і там не було спокою: за вікном хтось грав у настільний теніс і голосно сміявся. Серед цього галасу неважко було розпізнати дзвінкий сміх Богдани Романцової. Я лежала й думала: «Я маю бути там, грати в теніс і радіти життю. Спілкуватися з кураторкою й обговорювати улюблених письменників». Ох…
Четвертого дня я знову пропустила ранкові сторінки. А замість йоги знайшла дерев’яну гойдалку й почала переписувати оповідання. Піднявши очі від ноута, я чи не вперше роззирнулася довкола. Верхівки гір визирали з-за хмар, сонце виблискувало в озері, по руці повз маленький жучок. Так гарно навколо, а я нічого не помітила за спробами встигнути все. Я пропустила лекцію про поезію й пішла в ліс прогулятися. І з кожним кроком в мені наростала думка: а чи не забагато я на себе беру?
День п’ятий, останній, я вирішила провести по-своєму. Зробити все те, чого не дозволяла собі раніше. Прочитати неідеальне оповідання на групових читаннях. Повалятися у гамаку й нарешті взятися за книжку. Поплавати в басейні й послухати музику. Підійти до людей, до який так і не підійшла. Пограти в більярд з Богданою Романцовою й Ростиславом Семківим. Стати chill guy хоча б на день. Напитися.
І хоч наступного ранку я прокинулася з похміллям, згадуючи, скільки видів алкоголю змішала на прощальній вечірці, я була щаслива. Так, і тут жадібність взяла своє. Так, і тут я не змогла вчасно зупинитися. Але це вже не тема цього есею — це тема моєї наступної консультації з психотерапевтом.
