17 грудня 2023 року виповнюється 115 років із народження Юрія Шевельова — українського мовознавця, есеїста, літературного та культурного критика, професора Гарвардського і Колумбійського університетів. Велику частину свого життя науковець провів за кордоном, спочатку в Німеччині, де був активним учасником обʼєднання МУР (мистецький український рух), кілька років провів у Швеції, а у 1952-му році переїхав за океан до США. Його називали людиною неймовірної дисципліни та методичності. Попри непевність 1940-тих, постійні зміни місця проживання, конфлікти із російсько-американським мовознавцем Романом Якобсоном у Гарварді на початку 1950-тих, він не припиняв писати. Його сукупний науковий та публіцистичний доробок сягає майже 900 праць. Сам Юрій Шевельов вважав себе у першу чергу лінгвістом, тому його критичні тексти та публіцистику часто варто шукати за псевдонімом Юрій Шерех.
Мабуть, перебування за межами радянської України й дало змогу науковцю видати у 1979-му році чи не найважливішу працю для українського мовознавства — «Історичну фонологію української мови». У ній Юрій Шевельов описує процес звукозмін, який відбувся в українській мові від початків її існування (ще як діалекту прасловʼянської мови) до її сучасного вигляду. Таким чином теорія доводить походження нашої мови безпосередньо від прасловʼянської, заперечивши поширену та спекулятивну теорію спільної східнослов’янської мови. Це фундаментальне дослідження було опубліковане у Гайдельберзі вже після виходу мовознавця на пенсію. Після здобуття Україною незалежності напрацювання Юрія Шевельова стали популярними та високо цінованими серед українських філологів, і мова не лише про історичну фонологію. Наприклад, хронологія історії української мови (поділ історії мови на 6 періодів від протоукраїнського (VII-XI ст.) до сучасного (від кінця XVIII ст.)), яку запропонував науковець, зараз вважається найбільш актуальною та частовживаною.
Активно звертаються також до його творчого доробку. Одна з найважливіших українських премій за есеїстику носить імʼя Юрія Шевельова, а про його тексти часів МУРу зовсім нещодавно говорив Євгеній Стасіневич в рамках фестивалю «Тижні есеїстики» від PEN-клубу. Щоб розібратися самотужки у таких обсягах праць, треба витратити чимало часу, тому пропонуємо добірку найвідоміших розвідок про Юрія Шевельова та зібрань його текстів, які можуть стати «точками входу» до власних пошуків.
Що почитати?
Одна з найвагоміших ролей у популяризації та виданні доробку Юрія Шевельова належить українській письменниці та есеїстці Оксані Забужко. У 2009-му році вона у співпраці з мовознавицею Ларисою Масенко упорядкувала та видала збірку вибраних есеїв автора «З історії незакінченої боротьби». До видання ввійшли тексти, написані протягом тривалого часу: від 1940-вих, початків еміграції науковця на Захід, до 1990-их, коли імʼя Шевельова вже стало впізнаваним в Україні. Таким чином есеї збірки вкладаються в історію особистісного інтелектуального опору в епоху пристосуванства, у хроніку вивільнення непересічної особистості від лещат радянського тоталітаризму.
Найвідомішим видавничим проєктом Оксани Забужко стала публікація вибраного з 10-літнього (1992-2002) листування з Юрієм Шевельовим, яке вийшло друком у 2011-му році (у видавництві «Комора»). Попри те, що письменниця та мовознавець належали до різних поколінь, їм вдалося знайти спільну мову і вести листування цілу декаду. Автори розмірковували на різноманітні інтелектуальні теми, інтерпретували важливі літературо-філософські явища. Окрім епістолярію (тобто листування) до збірки також увійшли їхні твори, які вони обговорювали у листах, та коментарі Оксани Забужко, які вона назвала «третім голосом» у попередньому «двоголоссі». Письменниця називає це видання не лише збіркою кореспонденції, а «епістолярним романом», захопливою інтелектуальною пригодою на тлі рубежу епох, свідками якого вони та багато хто з читачів стали. Так, читаючи цю книгу, можна не лише дізнатися думки про мистецтво та історії двох непересічних інтелектуалів, але й сформулювати власні.
До 100-річчя з дня народження Юрія Шевельова у 2008-му році видавництво Києво-Могилянської академії випустило друком збірку розвідок науковця в галузі мови та літератури «Юрій Шевельов: вибрані праці у 2 книгах». Перша книга була присвячена мовознавству — її впорядковувала вже згадана професорка Лариса Масенко. У ній були вміщені дві праці лінгвіста: «Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941): Стан і статус» та полемічну розвідку про розвінчання міфів радянських мовознавців, історичний розвиток української мови та важливі питання правопису «Так нас навчали правильних проізношеній».
Друга книга закономірно була присвячена літературознавству — упорядником цієї частини був Іван Дзюба. У ній зібрані есеї та праці, видані під псевдонімом Юрій Шерех. У цих розвідках розміщені інтерпретації та рефлексії автора, які разом складають цілісну картину української літератури та культури, якої її бачить науковиць, та відбивають динаміку його поглядів та переконань на кожному з етапів тривалої літературно-критичної діяльності. Наприклад, є есеї про Лазаря Барановича, Тараса Шевченка, Валерʼяна Підмогильного, Миколи Куліша, Василя Стуса, Юрія Андруховича.
У розмові про популяризацію доробку Юрія Шевельова важливо згадати також про культуролога, літературознавця, шістдесятника Романа Корогодського. Він ще у 1990-ті упорядковував та передмови до видань вибраних літературознавчих текстів Юрія Шереха. А у 2016-му році вже, на жаль, посмертно вийшла його книга «До брами світла» («Дух і літера»). У ній Роман Корогодський інтерпретує життєвий та творчий шлях вісьмох провідних діячів української культури XX століття. У літературних портретах Віктора Петрова (В. Домонтовича), Юрія Шевельова, Юрія Луцького, Сергія Параджанова, Івана Дзюби, Євгена Сверстюка, Михайлини Коцюбинської та Опанаса Заливахи автор осмислює життя інтелектуалів в умовах комуністичної дійсності. Як їм вдалося (чи ні) балансувати між різними моральними імперативами, між творчістю та цензурою, між бажаннями та потребами.
«Заокеанські письменники України» (видавництво «Смолоскип») — ще одна збірка текстів про українських митців та літературознавців, серед яких знайшлося місце Юрію Шевельову. У цьому виданні, яке вийшло друком 2015-го року, зібрані статті публіциста Віктора Француженка-Вірного про письменників та науковців, яку велику частину життя провели за кордоном. На сторінках книги є також тексти про Івана Багряного, Василя Барку, Ігоря Костецького, Юрія Лавріненка, Григорія Костюка та ще десятка українських митців в еміграції. Передмову від видавництва написала літературознавиця Наталія Ксьондзик, а вступне слово до збірки — дружина вже покійного автора Ярослава Губаржевська-Француженко.
Що подивитися та послухати?
У 2014-му році Оксана Забужко читала публічну лекцію «Юрій Шевельов як есеїст. Відкриття жанру, або Ще раз про елеґантність їжачка» про культурні звʼязки між поколіннями, ангажовану інтелектуальність, науковий та есеїстичний доробки Юрія Шевельова. Це відбулося в межах курсу «Історія літератури в авторах і текстах» від освітньо-громадської організації «Культурний проєкт». Протягом 11 лекцій Оксана Забужко, Тарас Прохасько, Юрій Андрухович та Юрій Іздрик розповідали про найвидатніших класиків нашої літератури.
Також про Юрія Шевельова говорив українсько-канадський літературознавець та письменник Марко Роберт Стех в авторській передачі «Очима культури». Дослідник розповідає про фундаментальний вплив «Історичної фонології української мови» на історію українського мовознавства та проводить паралелі з проривом Михайла Грушевського в історіографії, який сформував модерну концепцію нашої історії. Таке зіставлення зʼявилося не просто так, а корелює з цитатою самого Юрія Шевельова: «Я зробив для української мови те, що Грушевський зробив для історії».
Про Юрія Шевельова як про визначного харківʼянина поговорили філософ Володимир Єрмоленко та дослідник української культури, видавець Олександр Савчук в одному з епізодів проєкту «Kult: Podcast». Вони поміркували про долання провінційності тоді та боротьбу за депровінціалізацію сьогодні, звʼязки між філологією та ідеологією, горизонталь канону. У розмові згадали також діяльність МУРу, еміграцію як подію, яка неодмінно ділить життя на «до» та «після», та історію Харкова від Григорія Сковороди до Сергія Жадана. Подкаст символічно записували у літературній резиденції Харківського ЛітМузею, який розташований у квартирі Юрія Шевельова.
