Практично в кожній українській родині є пам’ять про близьких, які через історичні катаклізми залишили свій дім. Дослідження родоводу рано чи пізно виводить на тему вимушеного або добровільного переміщення. Разом із дослідницями агенції Rodyna ми детально розбираємося, як шукати сліди предків-мігрантів, з якими архівами працювати та як відновлювати розірвані часом і географією сімейні зв’язки.
Із чого почати: мігранти, біженці та депортовані
Для того, щоб розпочати ефективний архівний пошук, необхідно чітко розрізняти статуси, в яких перебували наші предки. Державна бюрократія минулого фіксувала людей суворо за їхнім правовим становищем на момент руху. Якщо людина була мігрантом, тобто виїжджала добровільно заради заробітку чи землі, вона мала час на збори, продаж майна та оформлення виїзних документів. Її сліди залишилися в цивільних реєстрах, списках пасажирів та митних деклараціях.
Зовсім інша специфіка у документів біженців та депортованих. Біженці залишали домівки раптово, рятуючись від бойових дій чи окупації, тому на батьківщині відомостей про їхній виїзд немає — пошук ведеться за документами країн, які їх прийняли, або міжнародних організацій допомоги. Депортовані ж взагалі були об’єктами каральної системи. Їх переміщували примусово, під конвоєм, який вів списки ешелонів та облікові картки на спецпоселеннях. Сьогодні ми розповімо про найбільші хвилі переміщення та поділимось, як шукати своїх родичів, якщо вони були учасниками цього історичного процесу.
Пошук економічних мігрантів у Бразилії, США та Канаді
Перша масова хвиля української міграції наприкінці XIX — на початку XX століття мала економічне коріння. Селяни з Галичини, Буковини та Закарпаття вирушали за океан у пошуках вільної землі та кращої долі.
Пошук таких предків варто починати з суднових маніфестів та списків пасажирів. Якщо родичі рушили до США, то неоціненним скарбом є база даних порту Елліс Айленд у Нью-Йорку, через який проходили мільйони мігрантів. Для тих, хто обрав Бразилію (де українці масово осідали в штатах Парана та Санта-Катарина), ключем до розгадки є списки пасажирів у портах прибуття: велика частина зберігається в Національному архіві Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу.
Додатково допомогти можуть міжнародні генеалогічні платформи, як-от FamilySearch, де зберігаються переписи населення за ті роки.
Українці-шахтарі, провінція Альберта, 1921 р. Джерело: Taras Shevchenko Museum Toronto, Ontario, Canada
Трудові картки та фільтраційні справи остарбайтерів
Зовсім інший характер мала воєнна міграція періоду Другої світової війни. Мільйони молодих українців опинилися в Третьому Райху як примусові робітники — остарбайтери. Нацистська Німеччина ретельно документувала кожну робочу силу, тому сліди цих людей залишилися у трудових картках, анкетах та лікарняних реєстрах.
Головним інструментом пошуку тут є всесвітньо відомий Арользенський архів, який володіє мільйонами оцифрованих документів про жертв нацизму. Якщо ж людина після війни повернулася на батьківщину, вона обов’язково проходила перевірку. Справи радянської фільтрації з детальними описами перебування в Німеччині сьогодні зберігаються в Державних архівах областей.
На примусових роботах у Німеччині, 1943. Архів проєкту «Локальна історія». Джерело: «Жива історія»
Евакуаційні листи переселенців із Лемківщини та Холмщини
Повоєнні роки принесли нове лихо — примусове переселення українців з їхніх етнічних земель, які після встановлення нових кордонів відійшли до Польщі. Під час депортацій 1944–1946 років та пізнішого «обміну територіями» 1951 року людей виривали з корінням.
Оскільки це був міждержавний процес, кожна родина отримувала так званий евакуаційний лист. Сьогодні ці листи, де детально описано склад сім’ї та навіть залишений у Польщі житловий будинок чи худобу, зберігаються у Державному архіві Львівської області. Якщо ж родичів під час операції «Вісла» депортували на північ чи захід Польщі, інформацію про них слід шукати в польських регіональних архівах.
Українці з села Башня Гірна Любачівського повіту Підкарпатського воєводства, 1936-1937 роки. Джерело: архів проєкту «Локальна історія»
Списки ешелонів та картки спецпоселенців кримських татар
Однією з найстрашніших сторінок тоталітарного терору стало тотальне виселення кримськотатарського народу, а також кримських вірмен, болгар та греків у травні 1944 року. Людей під конвоєм вивозили в товарних вагонах до Центральної Азії та Сибіру, де вони отримували статус «спецпоселенців».
Масив документів про цей злочин розділений: списки ешелонів та кримінальні справи на тих, хто чинив опір, зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ в Києві. Натомість персональні облікові картки спецпоселенців, де фіксувалися народження, шлюби та смерті в депортації, залишилися у місцях заслання — переважно в архівах Міністерств внутрішніх справ Узбекистану та Казахстану.
Пошук ускладнюється політичними обставинами, проте цифрові бази даних, які створюють кримськотатарські правозахисні організації, щороку відкривають нові імена.
Пошук емігрованих і депортованих родичів — це повернення людям їхнього імені, гідності та місця в історії вашого роду. Кожен знайдений документ — це перемога над забуттям і насильством, яке століттями намагалося розірвати українські родини.
