«Арідник» — настільна гра про гуцульську міфологію від львівської студії boardova, яка нещодавно з успіхом анонсувала свій міжнародний реліз англійською мовою. На краудфандинговій платформі для креативних проєктів Kickstarter гра зібрала $130 000. Чим вона зацікавила гравців з усього світу і як спробувала переосмислити традиційну українську культуру, досліджуємо у матеріалі.
Настільні ігри — це не лише «Монополія»
Настільні ігри — це повноцінне гобі, яке має свої спільноти по всьому світу і безліч жанрів: від стратегій і детективів до сюжетних пригод, детективів, економічних симуляторів і швидких паті-ігор. Вони можуть бути на двох гравців або на десяток, тривати 15 хвилин або кілька годин.
Свого часу у світі сформувалося кілька «шкіл» настілок, які розвивали засади певних жанрів:
- Німецька школа (Eurogame) — ставить акцент на стратегії, економіці та плануванні. Мінімум випадковості, максимум логіки. Класичний приклад — настільна гра «Брасс».
- Американська школа (Ameritrash) — пропонує більше історії, емоцій і випадковостей. Тут є кубики, драматичні події та бійки. Приклад — «Жах Аркгема».
- Скандинавська школа — часто орієнтована на соціальні взаємодії, моральний вибір і співпрацю. Це новіша течія, що активно розвивається.
Українська гра «Арідник» стала прикладом жанру «євро», де гравці змагаються одне з одним плануючи свої ходи та накопичуючи переможні бали. Але головною перевагою гри стала її тематика.
Гра «Арідник»
Настільний світ Гуцульщини
Першочергово настільна гра «Арідник» є ігровою адаптацією українського мальопису «Арідник. Сотворення світу» від видавництва UAСomix авторства сценариста Нестора Лісовського та художниці Людмили Самусь. Цей мальопис переповідає низку давніх гуцульських легенд про створення світу.
Те, як гуцули бачили мітичних істот: Бога, Арідника, Алея, Вовка і Дрозда — стало основою для розробки ігрових механік. За легендою, Алей міг ударом лапи розколювати землю, і там де він бив утворювалися гори або навпаки — ущелини і озера. Тому у грі він наділений можливістю переносити плитки поля з місця на місце. Бога гуцули вбачали, як такого, що все знає, але нічого не може зробити, тому в нього гравець може отримати Задуми — особливі завдання. Арідник, навпаки, «до всього має силу, але ніц не знає» — тому у нього можна виміняти Знадоби — особливі предмети, які допомагають під час гри. Дрізд був призначений Богом пасти всіх овечок ще до того, як люди навчилися це робити самостійно, тому у нього можна «відмудрувати» овечок з отари. А велетенський Вовк, створений Арідником, щоб налякати Бога, змушує всіх тікати, тому зустріч із ним у грі дає додаткові переміщення по полю.
Ці легенди були зібрані та записані українським етнографом та дослідником Володимиром Шухевичем у найбільшій праці про традиційне життя гуцулів «Гуцульщина» ще у XX столітті. Окрім згаданих джерел, розробник гри Володимир Кузнєцов надихався твором «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського та його культовою екранізацією від Сергія Параджанова.
Мальопис «Арідник. Сотворення світу» видавництва UAСomix авторства сценариста Нестора Лісовського і художниці Людмили Самусь, «Гуцульщина» Володимира Шухевича
Кадр із фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова
Візуалізація персонажів Бога, Арідника (духа, що протиставлявся Богу та був рівним йому у могутності), Алея (що поєднує риси Святого Духа та бога грому), Вовка, Дрозда які зустрічаються у мальописі, полюбились авторам гри і стали початком гейміфікації яскравого світу гуцулів в настільній грі.
Персонажі гри «Арідник»
Гейміфікація — це використання ігрових елементів і механік у неігрових форматах (наприклад перетворення лекції у формат вікторини, або використання легенд і персонажів, як ігрових елементів у грі, як це зробили в «Аріднику»).
«Оскільки «Арідник» створювався як змагальна гра — сюжетна основа для нас не могла бути визначальною. Саме тому ми звернулись до першоджерела мальопису — праці «Гуцульщина», щоб поєднати придуману механіку (викладання плиток та виконання завдань на картах) з обраною темою. Тоді на картах персонажі стали спілкуватись гуцульським діалектом і відтворювати сцени, які ми знаходили у книзі. На деяких картах художниця замальовувала унікальні елементи побуту чи одягу давніх гуцулів — цимбали, ліжник, трембіту, бартку, ґердан. А ігрове поле ми перетворили на карпатські ландшафти: гори, ріки, полонини, ліси та озера», — розповідає розробник гри, український письменник Володимир Кузнєцов.
Карти гри «Арідник»
Такий хід вносить ще й едукаційний компонент у гру: візуалізація елементів робить їх зрозумілішими для гравця і допомагає запам’ятати. Водночас гра стає містком для культурного діалогу, як між українцями, так і представниками інших культур.
«Гравці в “Арідника” ділились своїм досвідом гри із друзями з-за кордону, або східних регіонів України: такі вечори провокували згадувати традиції, історії з дитинства, шукати спільності та відмінності», — коментує засновник студії Жолудь Добровольський.
Таким чином про гуцульщину, дізнаються нативно, через гру, а завдяки прийому гейміфікації нішева тема отримує ширше охоплення та популярність.
Культурний діалог через настільну гру
Те, яку реакцію гра отримала в Україні (1-й наклад українською мовою вийшов у світ у січні 2024 року і був проданий менш ніж за рік) спонукало видавців наважитись на міжнародний реліз. Для цього студія boardova понад рік створювала кампанію про гру на міжнародній краудфандинговій платформі Kickstarter для творчих проєктів.
Кампанія гри на міжнародній краудфандинговій платформі Kickstarter
Спершу гру почали помічати представники української діаспори. Їхньою головною метою підтримати гру була звісно ж її тематика — можливість показати друзям свою культуру. І не лише показати, але й разом із нею взаємодіяти під час гри.
«Чимало людей, які підтримали нас на Kickstarter, спілкуються з нами, розповідаючи, що мають українське коріння і хочуть зіграти в гру зі своїми сім’ями чи друзями. Для них це спосіб самоідентифікації», — зазначає Жолудь Добровольський.
Перша хвиля підтримки органічно спровокувала увагу до гри вже серед ширшої аудиторії: гравців в настільні ігри.
«Було багато тих, хто вперше чує, що українська культура чимось особлива, що вона взагалі існує. На жаль, росія роками намагалась довести протилежне і тому послідовними кроками українські митці намагаються викорінити цей міф», — каже Жолудь Добровольський.
Гуцули-музиканти
Настільна гра про гуцульську міфологію стала для її авторів спробою через культурні коди, міфологію, діалекти і навіть предмети побуту розповісти світу, ким українці є насправді і ствердити автентичну українську культуру.
Для індустрії цей прецедент підкреслив не лише запит на українське у світі, але й успішність гейміфікації нішевих, «складних» тем. Через сучасні жанри: відеоблоги, подкасти, ігри те, що здавалось припало пилом оживає та отримує новий попит.
