Розмова літературознавиці, головної редакторки медіа про культуру «Сенсор» Анастасії Євдокимової із засновником книгарень «Сенс» Олексієм Ерінчаком відбулася на заході, присвяченому річниці відкриття «Сенсу» в Івано-Франківську, — 14 лютого у міжнародний день книгодарування. Дізнаємося, чим саме живе «Сенс на Промприладі», про нові формати партнерств, виклики масштабування, промоцію книжок та про людей, які формують «Сенс» щодня. Про розвиток бренду, формування культури читання та плани на новий простір в Одесі — далі в інтерв’ю.
«Сенс на Хрещатику», «Сенс» на Арсенальній, «Сенс» в Івано-Франківську — єдина екосистема «Сенсу». Що ще є частиною цієї екосистеми?
Є дві окремі команди — маркетингова та партнерська. У нас останнім часом багато різноманітних партнерств. В Україні є багато бізнесів, які хочуть робити щось цікаве з «Сенсом», але у них немає розуміння, в який саме бік рухатися. Вони приходять до нас, ми працюємо над цікавими ідеями співпраці, і виходить чудовий метч.
Олексію, розкажи нам, як ти працюєш над собою, щоб мати гармонійні стосунки з «Сенсом», і як «Сенс» працює над собою, щоб мати гармонійні стосунки з тобою?
Найскладніше в стосунках із «Сенсом» — відповідати очікуванням наших чудових гостей і спільноти про те, що я багато читаю та знаю все про книжки. Тож, окрім того, що мені хочеться читати, я часто читаю те, що просто треба, аби мої знання про книжки складалися в якийсь базовий набір філолога. Чомусь у людей складається враження, що якщо Олексій заснував книгарню, значить, він всі ці книжки прочитав.
Ще в наших стосунках дуже складно буває, коли команда кафе хоче, щоб я куштував всі новинки. Це складно, бо я не хочу і не можу стільки їсти.
Насправді, з Франківським «Сенсом» найскладніше, бо купити квитки з Києва сюди — виклик. І це обмежує мої можливості частіше приїжджати. А ще є складності з «Сенсом» на Арсенальній. Він постійно ревнує до «Сенсу на Хрещатику».
А взагалі мені дуже подобаються мої стосунки з «Сенсами». Бо я щасливий бачити людей, які раді тут бути. І це постійно надихає. Багато-багато людей дякують за те, що є такі заклади.
Яку частину рішень, пов'язаних із «Сенсом» Івано-Франківську, ухвалюють на місці, а яку в офісі?
Рішення по кухні ухвалюють в офісі. На місцях — щодо того, де стоять книжки, як переїжджають полички, найм людей на роботу.
Хто ці люди, які працюють у «Сенсі»? Якими є критерії щодо тих, хто потрапляє чи не потрапляє в команду?
Чесно, я не наймав майже нікого. Наша позиція та усе, що ми робимо, — це перший серйозний фільтр, бо до нас не приходять на співбесіду люди, які не розділяють наші цінності.
Лише одного разу співбесідували людину, яка опісля написала, що не може працювати з нами, бо доведеться говорити українською. Ми були здивовані: як людина взагалі дісталася до цієї вакансії?
Також люди «Сенсу» дуже люблять «Сенс» — це найкраща частина.
Іще цікава річ сталася після ухвалення закону про дозвіл виїзду хлопців 18-22 років. На той момент у нас було 65 співробітників цього віку зі 130. Я злякався, що ми не відкриємося наступного дня, бо не буде кому працювати, проте поїхало лише 5 людей, а один ще й повернувся. Це характеризує людей «Сенсу» як тих, що люблять Україну.
Олексію, скажи, чим франківський «Сенс» відрізняється від тих, що на Арсенальній та Хрещатику?
У ньому найменше помилок в архітектурі та плануванні. Тут є, наприклад, амфітеатр та крутий дискокуб на вході. Василь, наш архітектор, тримав його в секреті до моменту, поки я не приїду.
Пропоную провести таку маркетингову вправу. Якби «Сенс на Промприладі» був людиною, то ким би він був та чим займався?
Дизайнер, архітектор чи представник іншої креативної професії, який дуже любить читати книжки та пити флетвайт. Має двох собак.
На Промприладі дуже багато людей, пов’язаних із творчою індустрією. Резиденти Прому — основна аудиторія з початку існування «Сенсу». Бо хто тут не працює, на жаль, не так часто приходить.
Назви три риси, які має ця людина, що уособлює бренд «Сенсу» в Івано-Франківську.
Вона емпатична, бо багато читає художню літературу, і творча, бо якщо людина обрала «Сенс», то, очевидно, що вона саме така. Найімовірніше, вона живе трошки швидше, ніж середньостатистичний житель Івано-Франківська, бо обрала «київську цацу», а не місцевий повільний вайб.
Джерело фото: сайт Суспільне Івано-Франківськ
З ким дружить ця людина-бренд?
Точно дружить з тваринами. Для мене дивно було не бути пет-френдлі, як і не бути безбар’єрним. Тенденція з’явилася після ковіду, коли багато хто завів домашніх тварин, а з початком війни вона лише посилилася.
Ще ця людина дружить з навігацією, бо потрапити сюди — виклик. А ще з українською національною ідеєю вони разом і до кінця.
Яку проблему вирішує для інших?
Бажання спілкуватися з хорошими людьми, навчатися, дізнаватися нове, смачно їсти і потребу бути серед своїх.
Що ж нас чекає на другому поверсі у «Сенсі» в Івано-Франківську?
На другому поверсі буде закритий подієвий простір (до 60 людей), що не буде впливати на роботу закладу. Також буде більша дитяча кімната, і вся дитяча література переїде туди. Стоятиме великий стіл для проведення книжкових клубів. А ще буде підйомник.
Олексію, яким ти бачиш подальший розвиток бренду?
«Сенсу» необхідно відкрити трошки більше локацій для того, щоб наш головний офіс наповнювався енергією. Варто зважати, що гроші — це також енергія. Коли ви залишаєте гроші у «Сенсах» — ви підсилюєте нас. Але на сьогодні наш «мисленнєвий центр» споживає набагато більше енергії, ніж наявні заклади спроможні віддати. Тому потрібно ще декілька «Сенсів», аби структура була сталою.
Я б дуже хотів рухатись в найбільш зросійщені регіони — це було моєю ідеєю ще до відкриття першого «Сенсу». Я маю надію, що на межі цього-наступного року все-таки вдасться запустити заклад в Одесі. Це для мене місія, стратегічне бажання, щоб ми там були. Я дуже хочу, щоб у людей в Одесі, які мають україноцентричну позицію, було місце, де збиратися.
Нові проєкти йдуть за новою моделлю партнерства, яку я намагаюся вибудовувати, адже в мене немає грошей відкривати стільки «Сенсів». Тому я шукаю партнерів, які спроможні зараз, у війну, повірити в нашу ідею та задум. В Одесі вже є домовлене приміщення, яке нам віддають на 5 років. Тепер шукаємо партнерів на ремонт і запуск.
Буде ще більше партнерств із різними бізнесами. Мені дуже подобається наш спільний проєкт зі станцією Академіка Вернадського: разом з Національним антарктичним науковим центром ми передали на станцію добірку з 30 книжок, які обрали учасники 30-ї та майбутньої 31-ї експедицій. Це було щось поза межами того, що ми звикли робити.
Ми будемо нарощувати компетенції команди: більше креативу та викликів. За чотири роки роботи мережі наших закладів ми зрозуміли, що просто розповідати про книжки та постійно подавати їх як товар — уже не підходить, бо це нецікаво. Ті, хто мають партнерства чи креативи, потрапляють у певну інформаційну бульбашку нової авдиторії, а звідти починається заохочення до читання.
Як щодо розвитку зсередини, а точніше, розвитку ютубу «Сенсу»?
Так, ми намагаємось розвивати ютуб для того, щоб популяризувати читання і більше спілкуватися з нашою аудиторією по всій Україні. Це складно та недешево, але аудиторії подобається фінальний продукт. Цей напрям радше про високу мету промоції. Тому, якби була фінансова можливість, ми б розширювали ютуб активніше та запускали різноманітні формати.
Чого в «Сенсі» ніколи не було і ніколи не буде? На що є табу?
Не буде дискримінації. Я сподіваюся, що коли «Сенсів» стане більше і з мого боку не буде можливості приділяти стільки уваги, то команда продовжуватиме практикувати таку політику.
Не буде зайвої агресії, яку нам періодично намагаються нав’язати більш радикально налаштовані люди. Ми діємо в рамках чинного законодавства і моралі.
Для мене найбільш важливо, щоб не було байдужості. У наших просторах все максимально безбар’єрно: є місце, де можна переодягнути дитину, дитяча кімната, ліфт, пандус і так далі. Щоб всі мали доступ, почувалися бажаними і серед своїх.
Якщо говорити про книги та читання загалом, у яких галузях чи нішах ти бачиш проблеми, пов’язані з читанням?
Я взагалі вважаю, що в Україні бракує якісної промоції книжок. Нестандартні підходи, які виходять за рамки звичного заплатити блогеру, щоб розмістили інформацію про вихід нової книги.
У нас нарешті пішло серйозне сповільнення у видавничій справі, бо ринок уже наповнений книжками. Багато видавців усвідомлюють, що треба працювати не кількісно, а якісно. Сьогодні на ринку багато книжок, про які існує нуль інформації. Я вважаю, що це хороша ніша, куди треба копати всім: придумувати класну, цікаву промоцію книжок.
З іншого боку, є багато людей, які ще не читають і належать до абсолютно інших бульбашок. Я щасливий, що стендапери роблять книжкові клуби, а політики розказують, що вони читають. Ми в «Сенсі» можемо цим похвалитися, бо міністр цифрової трансформації прийшов до нас, розповів, що читає, — і він вже міністр оборони. Ще один випадок випадок: голова ГУР прийшов в «Сенс», сказав, що він читає з дружиною вечорами збірку «Так ніхто не кохав», і книжка знову класно продається.
