«Щедрик» — історія пісні, що облетіла світ

Пісня, яка зараз відома на весь світ як справжній символ Різдва, насправді спочатку була українською обрядовою щедрівкою, яку співали навесні, коли додому поверталися ластівки. «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка», — звучить у перших рядках. Але постає питання, чому пісня, яка ніяк не повʼязана з зимою і різдвяною тематикою, належить до щедрівок — новорічних українських пісень. Раніше на землях України Новий рік прийнято було зустрічати у березні. На Щедрий вечір батьки збиралися за столом, а діти ходили по хатах, співали щедрівки, у яких бажали родинам достатку і хорошого врожаю, а взамін отримували частування або дрібні гроші. 

Протягом тривалого часу пісня була не більше ніж частиною українського фольклору: мандрувала по селах і лунала на Святвечір, поки її не почув Микола Леонтович. У 1916 році український композитор створив унікальну версію музичного аранжування «Щедрика» і надіслав її київському диригенту Олександрові Кошицю. Він був у захваті від композиції і попросив Леонтовича дозволити йому поставити її у своєму хорі, і вже 29 грудня 1916 року у Києві вона вперше пролунала на різдвяному концерті. Однак всесвітньому визнанню пісні передував довгий шлях.. А Миколі Леонтовичу довелося боротися за власне життя.

У 1919 році Симон Петлюра, тоді голова суверенної української держави — Української Народної Республіки (УНР), зіткнувся з проблемою. Двома роками раніше, коли більшовики захопили владу в Москві, відмовилися визнавати незалежність УНР. Ба більше, вони одразу взялися за окупацію України, називаючи це «визволенням». Існування УНР виявилося нестійким, а тим часом великі держави світу збиралися в Парижі, щоб визначити нові кордони Європи. Петлюра розумів, що йому потрібно терміново знайти спосіб заручитися міжнародною підтримкою і довести, що УНР має право на існування. І він його знайшов.

1 січня 1919 року Симон Петлюра відвідав концерт студентського хору Київського університету Святого Володимира, де вперше почув композицію Миколи Леонтовича — не «Щедрик», а «Легенду». Пісня вразила українського очільника, й він доручив диригентові хору Олександру Кошицю вирушити на гастролі до Європи. Петлюра вірив, що і мистецтво здатне переконати Європу визнати незалежність України і довести, що українці — самобутня нація з власною мовою і культурою. За короткий термін він видав указ про створення «Української республіканської капели» і виділив на цей проєкт на той час величезну суму — мільйон франків та мільйон карбованців. Петлюра натхненно вірив, що «вони будуть співати за незалежність України».

Олександр Кошиць одразу звернувся до Миколи Леонтовича з проханням дати його пісні для гастролей, зокрема й «Щедрик». Але Леонтович вирізнявся надзвичайною скромністю та перфекціонізмом. Він не вірив, що його композиції варті європейських сцен. Часу на вмовляння, однак, не було, тож хористи взяли пісні без дозволу композитора.

Так, 24 березня 1919 року український хор вирушив у подорож Західною Європою, аби просувати ідею культурного й політичного суверенітету України на міжнародній арені. 4 лютого 1919 року музичні посланці «заскочили» в останній евакуаційний потяг і вирушили на Захід, а останню тисячу кілометрів долали ледь не пішки. А все тому, що на той час російська армія вже вдерлася до Києва, а в країні оголосили воєнний стан.

У неділю, 11 травня 1919 року, Українська Республіканська Капела дала премʼєрний концерт у Празі. Хор вперше на світовому рівні виконав композицію «Щедрик» й одразу ж здобув успіх! Після виступу відомий чеський диригент Ярослав Кржічка у журналі Hudební revue писав:

Проте успіху в Празі було недостатньо. Головною метою капели залишалася Франція, де проходив Паризький саміт, куди українцям не вдавалося дістатися. Російська дипломатія робила все можливе, щоб українські хористи не отримали віз до європейських країн. Вони наголошували, що учасники хору є представниками невизнаної держави. Усе змінилося на українському концерті в Берні, куди прийшов посол Франції. Його настільки захопив український спів, що він терміново написав рекомендаційного листа французькому міністрові закордонних справ. Так, 3 листопада 1919 року українські співаки нарешті прибули до Парижа — однак запізно. Західний світ не визнав незалежності Української держави.

Українська капела продовжила гастролювати у Цюриху, Відні, Берні, Бадені та Женеві. Кореспондент женевської газети La Suisse написав: «Твір під назвою “Щедрик” із його безперервним повторенням чотирьох нот, із нескінченно розмаїтим супроводом та гармонізацією — такі веснянки абсолютно вишукані».

Протягом двох років Український національний хор провів сотні концертів у 45 містах 10 європейських країн. Куди б не їхали співаки, всюди роздавали брошури про свою націю та розповідали про українське мистецтво. Резонанс викликав саме «Щедрик». У Франції Леонтовича називали українським Бахом, а його вже прославлена композиція регулярно зривала овації.

Тим часом в Україні більшовицька армія влаштовує терор, щоб викорінити «контрреволюціонерів». Почалися переслідування не лише політичних діячів, а й інтелектуалів, яких розстрілювали та ховали у братських могилах. Така доля спіткала і Миколу Леонтовича.

У листопаді 1919 року, поки «Щедрик» зривав овації французької публіки, композитор пішки здолав понад 300 кілометрів, щоб дістатися міста Тульчин на Поділлі. Наступні два роки Леонтович разом зі своєю родиною жив у злиднях, але навіть за таких обставин продовжував творити. Там він взявся за написання першої своєї опери «На русалчин Великдень», але так і не дописав її. 23 січня 1921 року на окупованому більшовиками Поділлі агент російської ЧК (Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем) застрелив Миколу Леонтовича.

Хоча Українській капелі вдалося підкорити європейську сцену, її місія, яка полягала у поширенні української культури у світі, втратила сенс. До 1921 року країни, яку пропагував Український національний хор, уже не існувало. Тож у вересні 1922 року хор назавжди покинув Європу та переїхав до Америки.

Один із концертів хору Кошиця у Європі відвідав американський імпресаріо Макс Рабінов. Почувши виступ хору в Парижі, він, як і всі до нього, захопився українським співом.

Рабінов організував проведення гастрольного туру хору Кошиця сімома країнами Америки. Українські співи лунали у 36 штатах, а хор з 1922 по 1924 рік дав понад 400 концертів. Як і в Європі, куди б не поїхав, хор  викликав овації та захоплення. Але особливо виділявся саме «Щедрик». У своєму щоденнику Кошиць писав: «Щедрик був справжнім хітом у нашому репертуарі».

На одному з виступів хору американський диригент українського походження Пітер Вільговський почув «Щедрик» і попросив у співаків ноти, щоб виконати пісню разом зі своїм хором на американському радіо NBC. Але хор Вільговського зіткнувся з проблемою: їм ніяк не вдавалося заспівати цю пісню українською мовою. Тому Пітер написав новий текст. Пісня нагадувала йому відлуння дзвонів, тож українська щедрівка про ластівку перетворилася на американські «дзвони». Так у 1936 році Пітер Вільговський створив Carol of the Bells.

Але історія пісні не зупинилася на американському успіху. Як і не залишилася тільки «Щедриком», як хоровим мистецтвом. Українські митці ось вже багато років створюють інтерпретації на класичну  версію пісні: від електронних аранжувань до автентичних експериментів та сучасних мистецьких проєктів.

Наприклад, гурт TVORCHI, який представляв Україну на Євробаченні 2023 року, поєднав електронний саунд із традиційним мотивом та дитячим хором, представивши сучасний погляд на різдвяну пісню.

А гурт «Воплі Відоплясова» відобразив її в більш автентичному стилі, додавши химерний кліп, створений на основі українського різдвяного вертепу.

Всі вони доводять, що Микола Леонтович створив унікальну музичну композицію, яка не втрачає актуальності і здатна трансформуватись у щось абсолютно нове й унікальне.

Місцем народження «Щедрика» Миколи Леонтовича вважають Тульчин на Поділлі, де була завершена остання, четверта редакція пісні. Але дві перші версії Леонтович написав, коли працював сільським вчителем у Покровську: тут у 1906 році була створена одна з перших редакцій «Щедрика». 

Навряд чи Микола Леонтович замислювався на тим, що ця пісня вже через пʼятнадцять років буде представляти Україну на світовій арені та намагатися вибороти її право на незалежність. Навряд чи він думав, що її почує вся Європа, а трохи згодом — і вся Америка. І що вона завоює світове визнання, а він здобуде славу, яку так і не зможе відчути при житті.

Сьогодні англійська версія пісні «Щедрика» — Carol of the Bells з наближенням зимових свят лунає по всьому світу. Ми чуємо її у культових фільмах — «Сам удома» та «Гаррі Поттер», на вулицях і у магазинах. Вона стала справжнім символом свята, яке так чекають мільйони людей по всьому світу. 

На жаль, сьогодні, як і сто років тому, Україні знову доводиться боротися за свою незалежність. А місто Покровськ, де народився «Щедрик», знову потерпає від російських загарбників. 

Попри все «Щедрик» залишається піснею, яка пророкує: справжня весна для України обовʼязково настане.