У 2026 році в межах ХІV Книжкового Арсеналу у Києві відбулася серія публічних розмов та дискусій, об’єднаних спільною темою: «Нести свою свободу». Куратором цьогорічної Фокус-теми став український журналіст, правозахисник, військовослужбовець та колишній військовополонений Максим Буткевич. Програму письменника курував український військовослужбовець ЗСУ, волонтер, поет, прозаїк та перекладач Андрій Любка.
Впродовж чотирьох днів Міжнародний фестиваль об’єднав довкола себе письменників, поетів, видавців, перекладачів, літкритиків, книжкових блогерів та журналістів, які брали участь у актуальних подіях: дискусіях, лекціях, читаннях, воркшопах, зустрічах з авторами та презентаціях нових видань, а також музичній та перформативній програмах.
Так, під час публічної розмови «Вояж, що триває. Як Сезон культури змінює сприйняття України у Франції» Перша леді України Олена Зеленська, Посол Франції в Україні Гаель Вейсьєр, директор Українського інституту Володимир Шейко та президентка Французького інституту Ева Нгуєн Бін підбили підсумки Сезону «Le Voyage en Ukraine», що тривав у Франції з грудня 2025 року до березня 2026 року, та окреслили нові перспективи культурної співпраці між двома країнами. До розмови також долучилися письменник і перекладач Артем Чапай, гендиректорка культурного центру La Gaîté Lyrique Жюльєт Донадьйо та правозахисник Максим Буткевич. Модерувала дискусію Тетяна Огаркова.
Продовженням цієї події стала публічна дискусія «Переклад як зустріч: українська та французька літератури як культурний міст», що відбулася за модерації Валентини Стукалової. У розмові взяли участь Ярина Мельник — програмна менеджерка видавництва «Вавилонська бібліотека», Елла Євтушенко — поетка та перекладачка з французької мови на українську і з української на французьку, Любов Якимчук — поетка та учасниця Сезону культури України у Франції «Le Voyage en Ukraine», Філіпп Робіне — генеральний директор французького видавництва Calmann-Lévy та Сара Полаччі — генеральна комісарка фестивалю Le Livre sur la Place у Нансі. Спікери обговорили особливості рецепції української воєнної прози й поезії за кордоном, а також те, як перекладені тексти допомагають іноземній аудиторії глибше усвідомити сучасні українські реалії.
Переклад як спосіб ословлювати досвід війни
Учасники дискусії неодноразово наголошували, що сьогодні українська література виконує не лише естетичну, а й волюнтативну функцію. Вона допомагає іноземним читачам осмислити досвід війни, який неможливо передати лише через новинні повідомлення чи аналітику.
Поетка Любов Якимчук розповіла, що під час численних зустрічей у Франції розмови про літературу часто переходили до обговорення війни, окупації та людського досвіду виживання. На її думку, саме культура здатна допомогти суспільствам адаптуватися до нової реальності швидше, ніж політичні інституції.
«Культура адаптується швидше, ніж політика. Коли змінюється реальність, а після повномасштабного вторгнення вона гостро змінилася, люди намагаються її збагнути. Українська культура як носій цього досвіду допомагає іншим адаптуватися до нової реальності, почути її та зрозуміти», — зазначила поетка.
Від Ірландії до Франції: як народжувалися нові культурні зв’язки
Розповідаючи про свій досвід роботи з французькою аудиторією, Любов Якимчук згадала перші місяці повномасштабного вторгнення. У березні 2022 року вона виїжджала з частково оточеного Києва до Ірландії, де мала брати участь у літературному фестивалі. Попри все, письменниця вирішила не скасовувати поїздку.
Шлях був непростим: багатогодинна подорож евакуаційним потягом, переповненим людьми, які залишали столицю, історії вимушених переселенців, що назавжди закарбувалися в пам’яті. Саме дорогою народжувалося розуміння того, наскільки важливо продовжувати говорити про Україну за кордоном. Через відсутність прямого літака до Ірландії, організатори ухвалили рішення зробити зупинку у Франції, де відбулася одна з перших великих зустрічей із французькими читачами.
А вже у 2023 році після виходу поетичної збірки Любові Якимчук «Les Abricots du Donbas» у видавництві Des femmes Antoinette Fouque в перекладі Ірини Дмитричин та Агати Бонін авторка вирушила у тритижневий тур Францією, а на одному з фестивалів наклад книжки було розпродано практично одразу.
«Я читала вірші, написані після 2014 року, про Донбас, про окупацію, про власний досвід. Але більшість запитань були не про літературу. Люди хотіли зрозуміти, як говорити з українськими біженцями, як допомогти, як пояснити собі те, що відбувається», — згадувала письменниця.
Саме тоді вона особливо виразно відчула, як література стає приводом для ширшої суспільної розмови про війну, солідарність і взаєморозуміння. Успіх книжки мав і несподіване продовження: французький переклад збірки був виданий в аудіоформаті, а тексти для аудіокнижки озвучила легендарна французька акторка Катрін Деньов.
«Мати перекладену книжку — це вже зовсім інша історія. Але коли текст починає жити в нових форматах і знаходить нові способи взаємодії з аудиторією, його вплив лише зростає», — зазначила авторка.
На переконання Елли Євтушенко, художній текст часто впливає на читача сильніше за публіцистику чи політичні заяви. Вона пригадала випадок під час однієї із презентацій у Франції, коли після прочитання антології української поезії до неї підійшов відвідувач і зізнався, що саме ця книжка змінила його ставлення до України.
«Поезія й проза дійсно працюють. Людина може сумніватися після перегляду новин, але коли вона бере до рук книжку й читає особисту історію або вірш, формується зовсім інший рівень довіри», — наголосила вона.
Особливу роль у цьому процесі відіграють двомовні видання, які допомагають вибудовувати діалог між українцями та французькими читачами. «Коли люди почали цікавитися, що таке Україна і чим ми живемо, важливо було показати їм, що наша література — це не лише тексти про війну й страждання. Це також історії про любов, гумор, красу й про все, про що тільки можна говорити», — зазначила Елла Євтушенко.
Французька публіка хотіла почути український голос
Сара Полаччі згадала про один із найемоційніших моментів фестивалю Le Livre sur la Place після початку повномасштабного вторгнення. Тоді українські вірші звучали з балкона ратуші в Нансі українською та французькою мовами перед численною аудиторією.
«Я хотіла почути українську мову. Хотіла почути голоси цих поезій в оригіналі», — підкреслила вона.
Читання відбувалися за участі Елли Євтушенко, яка декламувала тексти українською, та французького поета й видавця Брюно Дусе, який читав їхні переклади французькою. Серед слухачів були як французи, так і українці, які знайшли прихисток у Франції після початку великої війни.
За словами Сари Полаччі, цей вечір став особливим для всіх присутніх. «Елла і Брюно не бачили облич у натовпі, але ми плакали», — згадувала вона. Саме тоді організаторка усвідомила важливість не лише перекладу, а й присутності голосів авторів з різних країн у французькому культурному просторі.
«Того вечора я зрозуміла, що нам потрібно більше запрошувати письменників з усього світу. Коли ми чуємо їхні голоси, ми починаємо краще розуміти не лише їхні країни, а й самих себе. Література показує, що жодна історія не є суто локальною — вона завжди говорить про речі, які можуть бути важливими для всіх нас», — наголосила кураторка фестивалю.
Саме цей досвід став поштовхом до змін у програмній політиці Le Livre sur la Place. Якщо раніше фестиваль переважно зосереджувався на французьких авторах, то після 2022 року міжнародна складова суттєво розширилася.
Перекладач як співавтор
Окремою темою дискусії стала роль перекладача. Учасники погодилися, що переклад художнього твору неможливо звести до механічного відтворення слів.
«Перекладати потрібно не слова, а ефекти», — зазначила Елла Євтушенко, пояснюючи складність роботи з поезією.
На її думку, перекладачеві доводиться працювати не лише зі змістом тексту, а й з емоційним навантаженням мови, ритмом, звуковими асоціаціями та культурними контекстами. Саме тому переклад є творчим актом і завжди передбачає певну інтерпретацію.
Цю думку підтримала й Сара Полаччі, яка назвала переклад одним із найважливіших інструментів міжкультурного діалогу. «Без перекладачів ми б не могли читати інших авторів і не могли б зрозуміти інших культур. Переклад — це не лише література, це також спосіб зрозуміти світ», — зазначила вона.
Борис Віан українською: нове прочитання класики
Про переклад французької літератури українською мовою розповіла Ярина Мельник, програмна менеджерка видавництва «Вавилонська бібліотека». Вона представила видання романів «Шумовиння днів», «Осінь в Пекіні» Бориса Віана, які останніми роками набули особливої популярності серед українських читачів.
За її словами, абсурдистська та сюрреалістична оптика Віана несподівано виявилася близькою сучасному українському досвіду. Його тексти допомагають осмислювати реальність, у якій війна та повсякденність співіснують поруч, а звичні уявлення про нормальність постійно змінюються.
Учасники дискусії відзначили, що саме через переклади класичних і сучасних авторів відкриваються нові можливості для культурного взаєморозуміння між Україною та Францією.
Від культурного обміну до культурної дипломатії
Підсумовуючи дискусію, учасники неодноразово поверталися до думки, що переклад сьогодні став важливою складовою культурної дипломатії між двома країнами. Завдяки роботі перекладачів, видавців, фестивалів та культурних інституцій українська література дедалі активніше входить до європейського культурного простору.
«Наша робота як видавців — знайомити читачів з іншими голосами та іншими культурами», — наголосив директор французького видавництва Calmann-Lévy Філіпп Робіне.
Під час виступу він також відзначив масштаб і стійкість українського книжкового середовища, яке продовжує активно працювати навіть в умовах війни. Саме тому одним із головних завдань французьких партнерів він назвав пошук нових українських авторів та сприяння їхній присутності на франкомовному книжковому ринку.
У цьому контексті переклад постає не лише як професія чи літературна практика, а як простір зустрічі, де народжується взаєморозуміння між суспільствами, досвідами та культурами.
