29 липня відзначає 159-річчя предстоятель Української греко-католицької церкви, митрополит Галицький, один із найвидатніших провідників національного руху першої половини ХХ ст. Він жив у часи великих випробувань, що вимагали неабиякої стійкості, відваги та віри.
Чимало людей вважають митрополита Андрея винятково церковним діячем, тому Центр Шептицького спільно з медіа «Сенсор» діляться фактами про іншу сторону цієї постаті — як мецената та культурного діяча.
Розповідаємо про таланти Шептицького та його внесок у збагачення мистецького середовища України ХХ століття.
Любов до мистецтва у крові
Змалечку Шептицькому прищеплювали любов до мистецтва — графиня-мати писала полотна й розвивала естетичний смак у своїх дітей.
Сьогодні нам відомо про малярські здібності самого митрополита, який в юнацькі роки захоплювався ще й різьбою. Наразі збережене полотно його авторства — «За гріхи світу», яке перебуває в Музеї Католицького університету в Римі, та деякі інші, які дивом вціліли після більшовицьких «чисток» 1952 року.
Збереження культурного спадку
Андрей Шептицький був справжнім колекціонером. За життя йому вдалося зібрати чимало художніх творів, які він самостійно купував у митців або ж отримував від них у дарунок.
У січні 1901 року, коли Андрей Шептицький очолив УГКЦ, одразу ж почав створювати церковний музей. Його колекція старовинних ікон, книг, світлин, архівних документів значно збагатила сакральну культуру українського народу.
Уже через 10 років митрополит придбав віллу родини Дуніковських у Львові і туди переніс церковний музей, створивши Національний музей. Саме його приватні колекції творів галицьких митців та давнього сакрального мистецтва (майже 10 тисяч об’єктів) стали основою фонду того ж Українського національного музею.
Головна будівля Національного музею у Льво́ві ім. А. Шептицького; приклади найдавніших ікон зі збірки музею (Ікона Воздвиження Чесного Хреста зі Здвижня, 14-15 століття; Ікона Богородиці Одигітрії з похвалою із Підгородців, 14-15 століття)
Мистецтво — це прояв душі
Шептицький вважав, що саме мистецтво є свідченням духовності та проявом культури нації. Тож особливу увагу приділяв вивченню минулого, актуалізації автентичних традицій і формуванню модерних підходів у творчості тодішніх культурних діячів. Зокрема він розумів і потрібність освічених людей для розвитку української церкви й держави. Тому започаткував стипендії для молодих талантів, які покривали навчання у Європі.
Опікою і фінансовою допомогою Шептицькому завдячують чимало українських митців, зокрема Модест Сосенко, Олекса Новаківський, Михайло Бойчук, Юліан Буцманюк, Іван Северин, Марія Карп’юк, Софія Зарицька, Петро Андрусів.
Водночас митрополит Андрей ініціював створення двох українських мистецьких шкіл — Олекси Новаківського та іконописців у монастирі студитів. У них він особисто викладав лекції з історії світового мистецтва.
Олекса Новаківський: автопортрет із пензлем (1911); «Коляда» (1907–1910) — зі збірки Національного музею у Львові; портрет митрополита Андрея Шептицького (зберігається у приватній колекції Фонду родини О. Новаківського).
Патрон українства ХХ століття
Попри кризу ідентичності — походження з полонізованого шляхетського роду, внутрішнє самовизначення себе як українця, — Андрей розуміє важливість відновлення, розвитку та активної популяризації всього українського.
Меценатська діяльність — одна з характерних рис Андрея Шептицького. Завдяки їй український митрополит зміг зосередити ресурси для допомоги здібній молоді, яка цього потребувала, зокрема підтримував скаутську організацію «Пласт». Будував та фінансував українські школи, інші заклади освіти, лікарні та сиротинці, розвивав товариства та кооперативи.
Як будувати рідну хату
У своєму митрополичому посланні «Як будувати рідну хату» Андрей Шептицький підкреслює суспільні проблеми, які побутували у той час, та висловлює думки щодо того, як побудувати власну незалежну та міцну країну. Багато з цих проблем актуальні для нас і сьогодні.
Проте митрополит Андрей не оминає своєю увагою і питання культури. Так, він виокремлює культуру та все мистецтво як фактор, що здатний об’єднати суспільство: «Найголовніший чинник єдності — українська мова».
Продовжуючи цю тему, він підкреслює і почуття меншовартості, проблему асиміляції з іншими культурами та повне стирання меж між ними. Проблема примусово насадженої російської культури і захоплення нею самими українцями теж турбувала Андрея Шептицького. Тож у цьому посланні він пише: «Головна загроза українському народу — язва москвофільства».
Культура на часі — настанови Андрея Шептицького
Якщо народ не знає і не шанує власну культуру та митців — у нього немає майбутнього на світовій арені. «Світ тепер оцінює національні культури так високо, що тільки під формою національної культури можна здобути місце у всесвітовій культурі», — слова Андрея Шептицького, які й зараз мають актуальний зміст.
На думку Шептицького, кожен, хто вважає себе українцем, має бути дотичним до спільної праці задля розбудови свої громади, спільноти, церкви та країни. І, рухаючись у цьому напрямку, ми не можемо зневажати культурою.
«Кожен, у кого тільки добро України лежить у серці, мусить мати своїм обов’язком працею життя спричинятися до множення елементів єдності, і до усування елементів роздору. Виглядає, що в цьому твердженні немає ніякого перегину», — пише Андрей Шептицький у посланні «Як будувати рідну хату».
