Культура всупереч війні: чим живе Харків книги, слова і мистецтва?

Потяг із Києва до Харкова прибуває за розкладом, о 06:45. «Чого лише не побачиш на цих вокзалах…» — на відміну від сюжету поезії Сергія Жадана про покидання, харків’яни не тікають із міста, а навпаки — приїжджають.

Хтось повертається до рідних домівок після 2022-го й 2023-го. Хтось інший приїхав пересісти на електричку до Ізюму, яка в цей самий час подається на колію. Інші за годину поїдуть північніше, у Суми. А хтось за кілька годин, після сніданку, рушить до Краматорська. Мурашник. Військові, жінки з клумаками, заспані діти, що біжать за матерями, журналісти-іноземці, які чекають на своїх фіксерів. Цікаво: вони приїхали розповісти світові про життя у Харкові чи просто спраглі гострих відчуттів? У медійників також багато клумаків: техніка, комплектуючі, бронежилети, каски. А авторка цих слів приїхала сама, в жовтому пуховику і з невеличким рюкзаком. Приїхала відчути пульс биття культури у Харкові — через реалізовані і заплановані проєкти й попри щоденні обстріли.

Таксі, кава — треба б кинути десь наплічник, бо вже о 9:30 зустріч із учасниками проєкту «Курс молодого митця». Сьогодні це група підлітків із Роганської селищної громади Харківського району. Вони приїхали до Харкова на екскурсію на одну з найбільших книжкових фабрик — Unisoft, якій в умовах повномасштабної російсько-українську війни вдалося навіть збільшити виробництво.

Обсяг друку на фабриці сягнув 1 млн книжок на місяць, а черга на замовлення розписана до кінця січня 2025 року. Середній наклад книжок починається від 5000 примірників, частішають замовлення й на 10–20 тисяч. Unisoft вражає масштабами не лише підлітків: вочевидь мало хто з нас мав уявлення про масштаби поліграфічної сфери України до 23 травня 2024 року. Лише тепер ми дізналися, що сам тільки палітурковий цех «Фактор-Друк» налічує 4 000 м² і що влучання російської ракети С-300 може знищити 50 000 книжок.

А тим часом програма для підлітків з Роганської громади продовжується відвідинами Театру ляльок, художньої студії Aza Nizi Maza та професійної музичної студії. Цей освітній проєкт реалізує Благодійний фонд Сергія Жадана за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Мета — дати молоді поштовх до творчого розвитку, зацікавити мистецтвом, навчити азам, які знадобляться в майбутньому. Окрім екскурсій і творчих занять з образотворчого мистецтва, акторської майстерності, літературної творчості, дітей також навчатимуть основам фінансової грамотності й проєктного менеджменту. Аналогічна програма передбачена й для підлітків із інших громад Харківщини.

Далі разом із письменником Сергієм Жаданом я їду на зустріч у Харківський національний університет імені Каразіна. Тут ректорка Тетяна Кагановська та проректор з науково-педагогічної роботи Анатолій Бабічев розповідають про амбітний задум щодо створення при університеті освітньо-культурного центру Сергія Жадана. Щоправда, наразі процес поставлено на паузу. Незважаючи на готову проєктну документацію й інвестиційну експертизу, капітальний ремонт приміщення майбутнього Центру цьогоріч не буде профінансовано державою. Є сподівання, що це станеться у наступному році, але навіть якщо фінансування надійде, капітальний ремонт потребуватиме часу.

Ідея створення Центру є справді амбітною. Це безпечний простір у Харкові загальною площею 2 тис. м², де можна проводити масштабні академічні, літературні, музичні події. Центр міг би стати культурним хабом, простором для живого спілкування, подолання відчуття ізоляції, що, своєю чергою, могло би допомагати знімати стрес і підсилювати довіру та єдність. Звісно, у підпорядкуванні Університету ще перебуває «ЄрміловЦентр», який є осередком сучасного мистецтва, мультикультурним і поліфункціональним майданчиком. Але нині він часто використовується для потреб військової адміністрації й офіційних делегацій, тож простору для творчих заходів тут не так багато.

В очікуванні фінансування на ремонт майбутнього Центру Жадана команда університету збирається зосередитися на змістовній діяльності, зокрема проведенні освітніх, наукових і культурницьких заходів, які сприятимуть гуртуванню студентської спільноти Харкова. Вже в наступному році Сергій Жадан, Каразінський університет і низка партнерів планують провести перший книжковий фестиваль «Літературний ярмарок». Назва фестивалю відсилає до однойменного видання — літературно-мистецького альманаху, що видавався у Харкові в 1928–1930 роках. Тоді вийшло 12 номерів за редакцією Миколи Хвильового. Саме тема 1920-х років стане концептуальною основою фестивалю. А Сергій Жадан як його куратор планує переозначити роль покоління митців і літераторів, зокрема відійти від терміну «Розстріляне Відродження». На думку Жадана, у цьому понятті закладена позиція жертви, тож його варто замінити на «Перші хоробрі».

Зустрічі завершилися, нарешті є час побачити місто. Воно розтерзане, запаковане ОСБ-плитами, сіре, та все ж тримається гідно. За кожним поворотом стрітарти харківського художника Гамлета Зіньківського промовляють: «Я також тут, із тобою, тримаймося!». Ось бачиш настанову: «Ти можеш бути кращим», далі, де бронік і каска, — «Обереги сучасності», ще мотивація — «З опущеними руками душити покидьків незручно», «Твоя кров може воювати. Стань донором» і щемке «Peace — це коли сидиш дома».

Малий бізнес у Харкові — це особлива історія. Скажімо, коли якийсь заклад зазнає пошкоджень унаслідок прильоту, їх завсідники (як це було з Pakufuda чи Makers) миттю мчать допомагати розбирати завали і кавувати, в такий спосіб виказуючи свою солідарність і підтримку. У кав’ярні Makers вибухова хвиля пошкодила вікна, меблі й комунікації, але вже назавтра заклад запрацював, а згодом власник вирішив розширити мережу — новий Makers відкрився в Ізюмі.

Наступного ранку в Харкові гучно — три підряд вибухи у Київському районі. Це досить далеко від центру, тому я чую їх приглушено. Місцевість тут майже рівна, тож звукова хвиля сильніша, ніж у Києві. 

Ранкова метушня: поспішаємо з Сергієм Жаданом на Майдан Свободи. Тут 28 жовтня зазнали руйнувань Держпром, Сухий фонтан, медичний заклад та інші адміністративні установи. Найвідоміша конструктивістська будівля й символ Харкова — нині без вікон, пошкоджена, проте витримала удар російських авіабомб і досі нагадує, що ще в 1928-му стала проривом в архітектурному й інженерному мисленні. Тут на 60 тис. м², окрім офісів, розташувалися дві зали для засідань (на 1000 і 250 місць), їдальня, велика технічна бібліотека, власна автоматична телефонна станція, архів, радіостанція, поштово-телеграфна контора, ротапринтний відділ, пункт медичної допомоги, перукарня, готель і різні майстерні. З 1949 року в Держпромі запрацював перший у СРСР аматорський телецентр. Його пілотна передача вийшла в ефір 7 травня 1951-го, а в 1954-му над будівлею з’явилася башта телеантени.

Саме у приміщення колишнього телецентру ми прямуємо на зустріч із Наталею Курдюковою, співзасновницею та керівницею Kharkiv Media Hub. Хаб опікується налагодженням комунікації журналістів із прес-службами Сил Оборони України, волонтерами, представниками державної та місцевої влади. Команда харківських журналістів і комунікаційників у березні 2022 року створила платформу для українських та іноземних журналістів, які працюють на українському Сході під час війни. Нині 80 % усіх журналістів, які приїздять у Харків, комунікують і отримують оперативну допомогу саме тут. Також Kharkiv Media Hub працює як професійний пресцентр для брифінгів і пресівентів зі спікерами, уповноваженими коментувати поточну ситуацію в регіоні, а також простір для дискусій і форумів громадських активістів, представників влади та місцевого бізнесу. 

16 листопада 2024 року команда Kharkiv Media Hub організувала одноденний форум «Своїми очима» для журналістів із Харківщини — представників локальних, регіональних, національних і міжнародних медіа. Це приклад заходу, який гуртує фахову спільноту і дає простір мережуванню й спільнодії. Метою форуму було проговорити у журналістському колі виклики та проблеми, обмінятися досвідом, думками й ідеями, дізнатися про нові можливості. У форумі взяли участь 15 медіа, які працюють у Харкові й області. 

Серед планів команди Kharkiv Media Hub на 2025 рік — інституалізація унікального досвіду хабу, вироблення рекомендацій для українських і міжнародних журналістів щодо роботи на прифронтових територіях, адвокація на державному рівні захисту прав фіксерів.

За спиною Держпрому, в уже згаданій кав’ярні Pakufuda, де завжди можна зустріти когось із харківських культурних і громадських діячів, беремо каву і починаємо розмову з виконавчою директоркою Радіо «Хартія» Іванною Скибою-Якубовою. Радіо «Хартія» — незалежне онлайн-медіа, засноване Сергієм Жаданом у партнерстві з 13-ю бригадою Національної Гвардії України «Хартія».

Головна програма Радіо «Хартія» — «Добрі новини з Дикого поля». Назва іронічна: в Дикому полі добрі вісті — рідкість, та все ж вони є. В планах Радіо «Хартія» на 2025 рік — вихід у цілодобове онлайн-мовлення, а далі й у FM.

Далі наш шлях веде до Будинку Національної спілки письменників України в Харкові, біля якого вранці 25 листопада 2024 розірвалася ракета С-400. Від початку повномасштабного нападу росії ця історична будівля майже десять разів потерпала від обстрілів. Нині тут не залишилося цілих вікон, двері замкнені. 

За кілька кварталів розташувалося інше культове літературне осердя Харкова — Літературний музей. Тут спілкуємося з директоркою Тетяною Пилипчук. Вона проводить екскурсію виставкою, яка є частиною кроссекторального проєкту «Іменем міста». Ініціатива, яка складається з музейної виставки, документального фільму, коміксу, музейного маршруту Харковом та офлайн-перформансів, задумувалась, аби зберігати пам’ять про 1920-ті роки — час українського культурного відродження, відзначеного сміливими експериментами, «духом неспокою», нестандартними проєктами, пошуками нової ідентичності й глибоким усвідомленням історичної спадщини. Сьогоднішній воєнний досвід багато в чому перегукується з переживаннями одного з лідерів покоління 1920-х Миколи Хвильового та його літературного кола. Тож автори — пʼятеро проактивних митців, вчених, урбаністів, менеджерів — ставлять перед собою питання: як сьогодні актуалізувати лідерство Хвильового так, щоб це не були розповіді про минуле у звичних нам форматах і щоб завдяки цьому досвіду ми усвідомили власну історичність?

Літмузей чимало задумав і запланував на 2025 рік. Зокрема вийде в світ продовження промоції літературно-музичного альбому Юрія Гуржи та Сергія Жадана на слова Григорія Сковороди «SKOVORODANCE». Також триватиме літературна резиденція «Будинок “Слово”», яку цього року відвідало близько 20 літераторів — як українських, так і іноземних. Також Літмузей планує запустити новий проєкт — дискусійний та освітній майданчик, покликаний посилити експертність у культурній тематиці.

Два дні у Харкові пролетіли як мить. На жаль, не вистачило часу поговорити з представниками таких культурних осередків: Центр Уява, Some People, Арт-центр Друк, Театр Нафта, видання ЛЮК. Дуже хочеться набачитися і наговоритися наступного разу. 

Замість епілогу. У Харкові багато птахів, набагато більше, ніж у Києві. Вони літають низько — певно, бояться чергових обстрілів.