Григорій Голоскевич — видатний український мовознавець, упорядник першого «Правописного словника» й учасник національного руху початку XX століття. Його життя — це історія інтелектуала, який присвятив себе розвитку української мови і культури у складний період бездержавності.
Що робив мовознавець для України в Петербурзі? Чому його «Правописний словник» важливий? Ці та інші питання, а також про життя і здобутки мовознавця розповідаємо в матеріалі.
Перші кроки науковця
Про життя Григорія Голоскевича знаємо небагато. Навчаючись у Петербурзькому університеті (1906—1911), він став учнем відомого академіка Олексія Шахматова. Входив до лінгвістичної секції гуртка українознавства, досліджував подільські говірки. Саме в цей період формується його національна свідомість і розуміння важливості збереження мови.
«Правописний словник як місія»
Головна наукова заслуга Голоскевича — укладення «Правописного словника» української мови. До цього словника він випустив шість видань, які стали революційним внеском у стандартизацію української мови. Словник використовував «скрипниківку» — прогресивну на той час правописну систему, яка максимально наближала мову до народної.
Громадська діяльність у Петрограді
У Петрограді Голоскевич став одним із провідників українського національного руху. Брав активну участь у видавничій діяльності «Благодійного товариства загальнокорисних і дешевих книг», допомагав розповсюджувати «Кобзар». Голоскевич був одним із організаторів українських громадянських акцій у Петрограді. Перебував у складі Української національної ради, утвореної українськими громадсько-політичними організаціями міста, а також Українського клубу «Слово», де викладав курс історії української мови на таємних університетських курсах.
Викладачі й слухачі курсу українознавства. У першому рядку третім ліворуч сидить Григорій Голоскевич. Джерело: Каталог фотодокументів Олександра Грушевського з колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського
Освітній і науковий шлях
Викладав у Ризі, Петербурзі й Києві. З 1918 року працював у Всеукраїнській академії наук. Був членом-редактором «Словника української живої мови», досліджував стародавні мовні пам’ятки. Голоскевич послідовно розвивав українську лінгвістичну науку, перетворюючи мовознавство на інструмент національного розвитку.
У вирі революційних подій
Поступово, як і більшість учасників українського національного руху, Голоскевич прийшов до необхідності створення української держави, яка могла б остаточно розв’язати національні, соціальні, економічні і науково-освітні проблеми українського народу. Він також брав участь у засіданнях Української Центральної Ради, підтримуючи лінію партії українських соціалістів-федералістів. Не прагнув посад, але активно працював у видавничій і освітній сферах. Вважав, що українці «…через свою неорганізованість і несвідомість, не доросли ще до своєї держави і що найдемократичніша Російська Республіка не визнає не тільки автономної України, але й загрожуватиме нашим національно-культурним здобуткам», однак продовжував боротьбу за національні ідеали.
Комісія для складання словника української живої мови Зліва направо стоять: Василь Дем’янчук, Всеволод Ганцов, Григорій Голоскевич, Ольга Андрієвська Сидять: Петро Стебницький, Агатангел Кримський, Марія Грінченко, Сергій Єфремов. Джерело: gazeta.ua
Праця у видавництві «Слово»
У 1922 році було засновано приватне видавництво «Слово», у якому керівну посаду спочатку займав Григорій Голоскевич. Метою видавництва було «сприяння українській культурі виданням та поширенням книжок українською мовою», учасники «Слова» дотримувалися принципу невидання книжок радянського змісту.
Репресія і трагічна доля
У 1929 році заарештований за справою «Спілки визволення України». Засуджений до п’яти років ув’язнення, відбував покарання у Ярославській в’язниці і на засланні в Тобольську. За офіційною версією, помер від серцевої хвороби, але ймовірно, за свідченнями фактичної дружини, вчинив самогубство через постійні переслідування НКВД.
Пам’ять і реабілітація
Реабілітований у 1989 році. У некролозі мовознавець Василь Сімович написав, що «з Голоскевичем зійшов у могилу один із тих довоєнних українців, що своєю національною свідомістю не ховалися, скрізь і завсіди виступали як українці». Голоскевич є постаттю, що виражає інтелектуальну стійкість і відданість українській справі в період жорстоких політичних репресій. Його життєва історія — це історія спротиву та збереження культурної ідентичності.
