11 квітня на великі екрани вийшов фільм «Я і Фелікс» режисерки Ірини Цілик, знятий за романом її чоловіка Артема Чеха «Хто ти такий?». Його вже встигли побачити окремі допитливці й допитливиці на Київському тижні критики восени 2022-го, а тепер зможуть відкрити кожен і кожна. Який вайб несе фільм і кому варто дивитися — у відгуку.
«Масове, легке, усім зрозуміле кіно», — випадкова глядачка.
Фотошпалери з розкішними пальмами, пошитий мамою костюм мушкетера, радість від перших білих кросівок, смак імпортних бананів й ананасів, гучні дискотеки й перше кохання, — з одного боку. З іншого — недоброзичливі пацани, які чатують темними вулицями та відбирають усі цінне; нещасні жінки, які тягнуть на тендітних плечах усю сім’ю: і лампочку вкрутять, і гвіздка заб’ють; «відсутні» чоловіки — їх або немає зовсім, або вічно немає вдома, а ті, що є, не те щоб допомагають і не те щоби нормальні; і поодинокі пошрамовані душі. Разом це — лихі 90-ті, які давно стали мемом, фішкою українських стрічок кількох останніх років, певним історичним кодом чи уособленням найважчих днів. Невипадково, 1990-ті досі викликають ностальгію у дорослих, які тоді були дітьми. Фільм «Я і Фелікс» — про це.
У залі не протиснутись, глядачі розсідаються по місцях. Цілик бере вступне слово. Каже, що знімала кіно для українських глядачів. Буремні 90-ті — це ще й час відновлення незалежности, коли крізь дефіцит і безгрошів’я формувалася гаряча воля до життя. Де ж вона у цьому сумному фільмі? У музичному супроводі!
Бешкетний «Вхід У Змінному Взутті» з треком «Час, що минає», настроєвий реп від C-Block та музика для дискотек від Ice MC. Музика у фільмі задає настрій та динаміку емоцій головного героя Тимофія — хлопчика, що дорослішає.
Тимофій: Ви вбивали людей?
Фелікс: Вбивав. А ти?
«Я і Фелікс» — це ще й фільм про ПТСР. Фелікс у тільнику, якого вправно зіграв письменник Юрко Іздрик, безбожно п’є, час од часу впадає у ступор чи навісніє, знову переживаючи тяжкі фрагменти війни. Він стає єдиним досяжним дорослим чоловіком для Тимофія і частково — такою собі рольовою моделлю. Фелікс — людина, травмована війною в Афганістані. Скільки таких було в радянській Україні? Скільки таких з’являється щодня серед нас у російсько-українській війні?
До сліз розчулив фінал, коли художній світ зустрівся з реальним, (далі — спойлер!) і на екрані показали справжнього Тимофія зараз, себто Артема Чеха у військовій формі. Історія про 90-ті розвіялася, а я пригадала реальність, у якій ми живемо.
Наприкінці обговорення у холі кінотеатру Цілик зізналася, що осмислила автобіографічну історію дорослішання Чеха у власному фільмі, щоб таким чином поговорити з його рідними й близькими, зокрема й тими, кого вже немає поруч. Під кінець творчому подружжю адресували питання: «А що змінилося з часу знімання фільму?», бо ж пройшло вже кілька років, та й фільмували історію ще до повномасштабної війни. Хай як напружуюся, пригадати відповідь не можу, але натомість пропоную свою. Очевидячки, стрімко змінилися усі ми, та чи встигли пропрацювати свої дитячі травми? А травми попередніх поколінь?
