Від Люка до Рей: за що фанати критикують «Зоряні війни»?

У далекому 1977 році в США відбулася прем’єра космічної опери «Зоряні війни: Нова надія», знятої режисером Джорджем Лукасом. Цей фільм став початком однойменної кіносаги, яка в цілому зібрала у світовому прокаті понад $10 мільярдів, а останній на сьогодні, девʼятий фільм вийшов у 2019, через 42 роки після прем’єри. Такий тривалий успіх «Зоряних війн» та глядацька увага до франшизи пояснюються тим, наскільки глибоко сага вкорінилася в масову культуру, адже й обриси шолома Дарта Вейдера, і манера говоріння майстра Йоди відомі навіть тим, хто не дивився жодну частину.

Історія класичної трилогії значною мірою була натхненна книгою Джозефа Кемпбелла «Тисячоликий герой». Кемпбелл описує універсальний сюжет так: герой вирушає зі звичайного світу в царство чудес, де стикається з надприродними силами і здобуває важливу перемогу, а потім повертається з цієї подорожі із силою, що здатна приносити користь іншим. Джордж Лукас створював сюжет «Зоряних війн», дотримуючись ключових етапів подорожі головного героя — Люка Скайвокера.

Відповідно, події трьох перших фільмів — це класичні сюжети та міфологічні формули, перенесені на космічний антураж.

Джордж Лукас зазначав, що він свідомо знехтував очевидними законами астрофізики, скажімо, що вибухів у космосі не чутно, бо розповідав казку, в якій їхні звуки потрібні, аби викликати у глядачів емоції. На час виходу перших епізодів фільму використовувалися революційні візуальні практичні ефекти, які створювали враження реальних зйомок у космосі.

Якщо дивитися фільми «Зоряні війни» у порядку їх виходу в кінотеатрах, можна відчути, як змінювався кіносеріал з роками. Цей підхід дозволяє спочатку ознайомитися зі всесвітом в оригінальній трилогії, а потім дізнатися передісторію через приквели та продовження історії Руху Опору в сиквелах. Хоча такий порядок не створює чіткої хронології подій, кожна трилогія завершує сюжетні арки ключових героїв і гармонійно поєднується з іншими частинами саги.

Перші фільми аудиторія одразу сприйняла позитивно, всіх захопив візуальний бік картини, проте найбільше критики робили акценти на персонажах та хімії між ними, те, якими вони вийшли «живими» й цікавими в межах класичної та лінійної історії. Стосунки між Люком, Леєю та Ганом, внутрішні конфлікти Дарта Вейдера і Люка, взаємини між людьми та дроїдами — саме це в першу чергу запамʼяталося фанатам оригінальної трилогії.

«Нова надія» мала шалений комерційний успіх, зібравши $775 мільйонів, коли бюджет складав тільки $11 мільйонів. Стрічка стала найкасовішим фільмом та показала, що наукова (хай і не дуже) фантастика може бути прибутковим блокбастером.

Попри загальний позитивний прийом, критики подекуди зазначали, що фільми розраховані на підліткову аудиторію, тоді як для дорослих це радше розважальна сімейна стрічка для перегляду на вихідних. До певної міри іронічно, що зараз, майже пів століття по тому, фанатська база Зоряних Воєн не обмежується тільки підлітками. Наступні два фільми тільки закріплювали успіх першого, і трилогія отримала культовий статус. А Люк, Лея, Дарт Вейдер і Йода стали флагманськими персонажами, яких активно використовуватимуть у трилогії сиквелів як спосіб повернути в кінотеатри фанатів.

Друга трилогія «Зоряних війн» (1999–2005) відбивала важливі зміни в суспільстві та політиці свого часу, які вплинули як на атмосферу фільмів, так і на їхні сюжети. На зламі тисячоліть, особливо після атак 11 вересня 2001 року, світ зіткнувся з хвилею тероризму та ростом напруги між демократіями й авторитарними режимами. У другій трилогії бачимо подібну трансформацію: Галактична Республіка поступово занепадає через політичну корупцію та маніпуляції Палпатіна, що символізує зростання авторитаризму та небезпеку втрати демократії. Такі мотиви відбивали страхи суспільства перед війнами та розширенням владних повноважень держав.

Трилогія приквелів певною мірою не виправдала очікувань давніх шанувальників усесвіту «Зоряних війн». Джордж Лукас намагався відійти від традиційного поділу на добро і зло, показував, як дитина — Енакін Скайвокер, — яку не приймають, може вирости й поступово перейти на темний бік, адже він пропонує більше сили. Водночас режисер дотримувався перевіреної формули: нові світи, незвичайні істоти, зрозумілі теми та гумор, який частіше, ніж в оригінальній трилогії, викликав роздратування (згадаймо хоча б Джар Джар Бінкса). 

Друга трилогія зачіпає теми корупції, морального занепаду та політичних маніпуляцій пронизують, підкреслюючи неминучість падіння сторони світла. Тож, замість надії на перемогу добра навіть у найтемніші часи, глядачі зіштовхнулися з трагедією, де замість боротьби за визволення головним питанням стає падіння героїв і крах цілої цивілізації. Багато кому на початку століття це не сподобалося — вочевидь вони ностальгували за класичною історією за всіма канонами Джозефа Кемпбелла.

Незадоволених фанатів зачепив також візуальний складник фільму. Початок 2000-х років був періодом активного розвитку комп’ютерних технологій, зокрема CGI (зображень, згенерованих компʼютером). Тому друга трилогія активно використала цю технологію для створення інопланетних світів, персонажів та сцен боїв. Такі різкі зміни, порівняно з оригінальною трилогією, яка відома своїм винахідливим підходом до практичних спецефектів, не припали до душі фанатам. Від цього постраждала й атмосфера фільмів: вони були більш холодними й віддаленими, що, на думку фанатів і критиків, створює відчуття штучності й візуальної перенасиченості. Хоча сьогодні, через майже чверть століття після виходу трилогії, про бої на світлових мечах згадують усе ж із позитивом. Вони справді вийшли видовищними.

Не оцінили глядачі і взаємодію персонажів; романтичні стосунки між Падмою та Енакіном значно більше наповнені кліше, ніж взаємини персонажів оригінальної трилогії. Найбільше критики зібрав Гейден Крістенсен за роль Енакіна Скайвокера: про його роботу, як про найслабшу частину серії, згадують навіть у ретроспективних матеріалах. Попри це, фінальну частину трилогії — «Помсту ситхів» — назвали все ж найсильнішим фільмом із трьох, а історію становлення Дарта Вейдера з охопленого страхом та непевністю Енакіна — гостросюжетним, хоч і нерівним завершенням сюжетної арки персонажа.

Третя трилогія зосереджується на ідеї, що навіть після переходу на бік темряви завжди є можливість повернутися до світла. У сиквелах «Зоряних війн» одним із ключових персонажів став Кайло Рен — онук Дарта Вейдера та син Леї та Гана Соло. Як і його дід, він обрав темний бік Сили, але, на відміну від Вейдера, постійно оповитий сумнівами. Його внутрішній конфлікт підкреслює ідею, що вибір темної сторони часто пов’язаний із глибокими особистими драмами і неприйняттям персонажа спільнотою. Впродовж усієї трилогії глядачі спостерігають за боротьбою Кайло між темною і світлою сторонами та міркують, який же вибір він зробить.

Творці трилогії на цей раз прислухалися до голосів тих, кому не вистачило класичної, знайомої історії про героя, якому суджено врятувати світ. На цей раз це героїня — «обрана» джедайка Рей із пустельної планети Джакку, яка нагадує Татуїн, де провів дитинство Люк. Їй також доведеться пізнати силу, аби подолати імператора Палпатіна та його посіпак. Ба більше, їй на допомогу приходять не лише нові персонажі — пілот По та колишній штурмовик Фінн, — але й добре відомі Лея, Ган, Чубакка, а згодом і сам Люк. У її антагоніста Кайло Рена такої знаної команди підтримки немає, проте є шолом діда — Дарта Вейдера.

Глядачам аж таке повернення до джерел не дуже сподобалося, адже історія Рей занадто схожа на пригоди Люка, та й експлуатація старих персонажів хоч і ностальгійна, але не просуває франшизу вперед. Особливе невдоволення викликали сцени із Керрі Фішер (принцесою Леєю) у другому та третьому фільмах, адже її діалоги складали вже з архівних записів і вони виглядали непереконливо (акторка померла від серцевого нападу у 2016). Чимало фанатів вважають, що Disney намагається законсервувати світ «Зоряних війн», повторюючи одні й ті самі сюжети та локації. Нова трилогія не розширює всесвіт, а обмежується пустелями, космічними кораблями та бункерами. Замість розвитку нового візуального стилю і технологій, у нових фільмах зберігається «ретрофутуризм» без змін у політичному, культурному чи соціальному житті.

Попри це, оцінки критиків загалом вищі за трилогію приквелів. Особливо високо оцінили візуальний складник: видовищні спецефекти та постановку боїв. Вони відзначили кращу хімію між персонажами, ніж це було у приквелах, зокрема стосунки між Рей і Кайло Реном, які дещо ускладнили, здавалося б, знову просту та лінійну історію. Хоча до третього фільму позитиву поменшало, адже протягом усіх частин і аж до фінального акту дев’ятої частини їхнє протистояння зводилося до пропозиції долучитися до однієї зі сторін сили.

У трилогії сиквелів одним із ключових мотивів стало майже рабське становище штурмовиків. Багатьох із них забрали ще дітьми, відокремили від родин і позбавили можливості знати своє справжнє «я». Образ імперії тепер ще міцніше переплітається з інституалізованим насильством і втратою ідентичності, де штурмовики перетворюються на безликих солдатів Імперії, що виконують накази без осмислення власних дій. Не дивно, що за таких умов усесвіт «Зоряних війн» отримує і приклади штурмовиків, що відмовляються брати участь у вбивстві невинних. Один із центральних персонажів, Фінн, символізує цей злам системи, оскільки він робить свідомий вибір не підкорятися жорстоким наказам і приєднується до опору.

Таким чином, трилогія сиквелів хоч і зачіпає низку актуальних для нас і нових для франшизи проблем, проте не дозволяє дізнатися більше про улюблений для багатьох всесвіт. Фінал третього фільму особливо підкреслює, що як такої цілісної історії у трилогії немає, а отже й катарсисне завершення історій героїв зробити складно. Єдине, що мало значення, — статус-кво, в якому залишаться персонажі.

Початкова трилогія все ще є чарівною для перегляду, а для шанувальників «Зоряних воєн» вона залишила незабутні спогади і справила такий вплив на свідомість, що багато хто досі називає перші три фільми остаточним путівником у світі «Зоряних воєн». Хоча деякі фільми саги вважаються одними з найкращих науково-фантастичних робіт в історії, слід визнати, що їхня якість значно змінювалася з роками. Наприклад, друга трилогія «Зоряних війн» намагалася відійти від класичної формули, додаючи політичні інтриги та нові елементи, але це призвело до втрати емоційної динаміки та простоти, яка приваблювала глядачів у першій трилогії. Третя трилогія, навпаки, надто сильно покладалася на ностальгію та повторення вже знайомих сюжетних ліній, що забезпечило комерційний успіх, але не принесло значного художнього розвитку. Франшиза з часом адаптується, вводячи зміни та ідеї, що залучають нові покоління шанувальників. А все нові й нові історії в цьому всесвіті не дають надовго забути про сагу.