Takflix — український онлайн-кінотеатр, заснований 2019 року режисеркою Надією Парфан. Це платформа, де можна легально переглядати фільми українського виробництва.
Місія Takflix зробити українське кіно доступним у всіх куточках світу й заохотити глядачів до перегляду якісного українського кіно. Половина доходу від кожного квитка йде напряму творцям, підтримуючи розвиток фільмів національного виробництва.
А 2023 року платформа розширила свою діяльність, започаткувавши власне кіновиробництво під брендом Takflix Original. Першими проєктами стали короткометражні фільми: «Це побачення» — стрічка режисерки Надії Парфан, яка отримала спеціальну відзнаку журі на Берлінському кінофестивалі у 2023 році, і «Голубівники Києва» режисера Михайла Волкова. Короткометражні стрічки виробництва Takflix «Чи справді Місяць зроблений із сиру?» і «Мозаїки Києва» стали фіналістами конкурсу короткометражних проєктів Takflix Original x Nowness 2024, їх вибрали серед 195 заявок.
Роль короткого метру
Олександра Калініченко, кінознавиця та редакторка Takflix, зазначає, що короткометражні фільми завжди були першою сходинкою для режисерів, можливістю знайти власний стиль і виробити кіномову:
«Якщо подивитися фільмографію будь-якого режисера чи режисерки, то в більшості випадків можна побачити на початку кар’єри назви короткометражних фільмів. Інколи короткий метр стає пробою пера для повного метру, таке собі відтворення в мініатюрі. Наприклад фільм “Як там Катя?” Крістіни Тинькевич бере початок з її короткометражної роботи “Солатіум”. В інших випадках короткий метр — це можливість показати на міжнародних пітчингах своє бачення. Дмитро Сухолиткий-Собчук зняв “Штангіста” саме з такою метою, аби показати своє бачення в роботі з кольорами й отримати фінансування на “Памфір”. Та й уже іменитим режисерам короткий метр дає змогу спробувати щось нове, як-от експерименти з жанром».
А в умовах повномасштабної війни, коли виробництво повнометражних фільмів значно ускладнене, саме короткий метр дозволяє режисерам швидко реагувати на події, експериментувати з формою і розповідати важливі історії. Завдяки короткому метру автори можуть привернути увагу до соціальних проблем і залишити культурний слід. Takflix Original, підтримуючи виробництво короткометражного кіно, не лише дає режисерам змогу працювати, а й сприяє тому, щоб голоси українських митців звучали у світі.
«Короткометражні фільми завжди були важливою частиною нашої колекції, адже так ми підтримуємо молодих кінематографістів, кінематографісток і можемо показувати різноплановість українського кіно. Наразі ці наші цінності незмінні, тож впевнена, що короткий метр на платформі буде, його буде багато і він ще не раз здивує глядачів», — каже Олександра Калініченко.
«Чи справді Місяць зроблений із сиру?»
Короткометражний документальний фільм режисерки Насті Канарьової виробництва Takflix Original. Раніше ця стрічка була представлена на 53-му Київському міжнародному кінофестивалі «Молодість» у жовтні 2024 року, а цього року стала доступною для перегляду на Takflix.
У центрі подій астрофізикиня Олена Компанієць, яка захоплюється спостереженням за зоряним небом і метеорами. Однак війна невблаганно вторгається в її життя, змушуючи адаптуватися і знаходити нові способи підтримувати себе та оточення. Науковиця проводить уроки астрономії для дітей під час повітряних тривог, перетворюючи бомбосховище на імпровізований клас. Вона розповідає дітям про виникнення Всесвіту, зірок і галактик. Проте її власний біль залишається невидимим. Олена мріє ділитися цими знаннями зі своєю донькою, але поки що це лише її внутрішній монолог:
«Я мрію розповісти тобі про те, як 13,8 мільйона років тому з’явився наш Всесвіт… Як через 380 тисяч років Всесвіт трішки охолов, розширився і став прозорий, як повітряна кулька з гелієм, яку тато подарує тобі на день народження. А поки він захищає інших дітей».
Та навіть не зважаючи на ці слова героїні, фільм міг би закінчитися на оптимістичній ноті, так званим хепіендом, — фразою «світло завжди перемагає темряву», — але режисерка залишає глядачеві гіркий, однак важливий післясмак. Фінальні титри фільму наводять моторошну статистику The World Factbook 2024, за даними якої Україна посідає перше місце у світі за смертністю й останнє за народжуваністю серед 228 країн.
Сама ж режисерка Настя Канарьова у своїх роботах часто звертається до актуальних соціальних питань, поєднуючи особисті історії з глибоким аналізом суспільних проблем, як-от у короткому метрі «Прощавай, Свєто» (2020), який досліджував питання ідентичності, бюрократичної системи й особистої боротьби.
«Мозаїки Києва»
Короткометражний фільм від Takflix Original пропонує новий погляд на культурну спадщину столиці України. Режисери Кирило Свєташов і Світлана Симакова розповідають історію подружжя художників, які створюють мозаїку в культурному просторі Києва, використовуючи стару плитку та техніку апсайклінгу. Як зазначають самі герої, натхнення вони черпають в найрізноманітніших куточках міста, всюди, де є мозаїка, — від спальних районів до центру, на під’їздах, в лікарнях, ресторанах і навіть на зупинках. Вони вірять, що ці мозаїки — не лише частина історії, а й важливий складник сучасної міської культури.
«Апсайклінг — це можливість дати старовинним речам, які зараз вважають за непотріб, нове життя. Береш річ і думаєш: а що з тобою було, хто і коли тебе створив, а потім чому ти поіржавіла, де ти висіла весь цей час, як тебе зняли і як ти потрапила на цю металобазу?»
Такий погляд на мозаїки не випадковий. У 1960-х роках мозаїки в Україні створювалися, щоб прикрасити однотипну радянську забудову, яка переважала в містах того часу. Це був спосіб надати естетичного вигляду сірим масовим будівлям, зробити їх привабливішими для мешканців. Однак із падінням Радянського Союзу та ухваленням закону про декомунізацію багато з цих мозаїк опинилося під загрозою знищення. Декомунізація наклала відбиток на ставлення до мозаїк загалом. Попри те що багато з них є справжніми мистецькими досягненнями, часто їх сприймають не як частину культурної спадщини, а як елементи радянської ідеології, які потрібно усунути.
Тож подружжя продовжує творити в очікуванні первістка. «Ми не знаємо, скільки наша мозаїка протримається, але хочеться, щоб наш син колись із гордістю міг розповісти, що це зробили його батьки», — кажуть вони. Зрештою, це історія не тільки про мистецтво, а й про родинну памʼять, яка передається з покоління в покоління. Через свою роботу пара прагне залишити спадок, який стане символом не лише їхньої творчості, а й сімейної єдності та взаємопідтримки.
Обидва фільми, «Чи справді Місяць зроблений із сиру?» та «Мозаїки Києва», хоч і розповідають різні історії, однак мають спільну тему. Стають черговим нагадуванням, що навіть у найтемніші часи ми не припиняємо мріяти, творити й навчати. А знання і мистецтво залишаються тими опорами, які допомагають будувати майбутнє.
«Ці два фільми дають надію на майбутнє — це виражається у бажанні героїв жити, працювати в Україні, планувати сім’ю та майбутнє, яким би хитким воно не було», — вважає Олександра Калініченко, кінознавиця та редакторка Takfliks.
