До 31 січня в українському кінопрокаті можна подивитися дебютний повнометражний фільм Філіпа Сотниченка «Ля Палісіада». Світова прем’єра відбулася 29 січня 2023 року на 52-гому Роттердамському міжнародному кінофестивалі, а українська — 12 жовтня в межах Київського тижня критики.
На Роттердамському фестивалі, одразу після прем’єри, дебютна стрічка отримала приз FIPRESCI, невдовзі забрала нагороду за найкращий фільм на Вільнюському міжнародному кінофестивалі Kino Pavasaris, згодом таку ж номінацію здобула і на 41-му Туринському кінофестивалі, де у коментарях журі підкреслило високий рівень майстерності режисерської роботи.
Також Філіп Сотниченко отримав відзнаку «Серце Сараєво» як «Найкращий кінорежисер» на Міжнародному кінофестивалі в Сараєво. А на шостій Національній премії кінокритиків «Кіноколо» фільм здобув перемогу як «Найкращий повнометражний фільм», де в номінації з ним змагалися «Довбуш» Олеся Саніна, «Люксембург, Люксембург» Антоніо Лукіча та «Степне» Марини Вроди.
Стрічка має дві сюжетні лінії: сучасність, з якої починається фільм, та 90-ті, які і є основним ядром. 1996 року, за кілька місяців до скасування в Україні смертної кари, за невідомих обставин вбивають підполковника. Справу розслідують судовий психіатр Олександр та слідчий Ільгар. Вимальовується головний підозрюваний, проводяться слідчі експерименти, але щось у цій справі не так.
Оцінка на сайті IMDb станом на кінець січня — 6,5 з 10.
З одного боку, фільм отримує нагороди на фестивалях, здебільшого позитивні відгуки критиків, захоплені рецензії кінолюбителів, натомість з іншого, — непоодинокі спантеличені коментарі. Що ж вабить та що в стрічці відштовхує? Ми зібрали відгуки кіноспільноти.
Чи не найбільше уваги в усіх матеріалах про «Ля Палісіаду» приділено саме сюжетові. Кінокритик Ігор Кромф у рецензії для Лірум пише про те, чому фільм може роздратувати та захопити глядача водночас:
Кінооглядач Метью Джозеф Дженнер, якого «Ля Палісіада» заразом вабить і тривожить, у рецензії для International Cinephile Society також згадує про хаотичність оповіді та не зовсім зрозуміле зміщення між сюжетними лініями. Водночас він підкреслює, що бачить у такій манері оповіді свідоме структурне рішення:
Творці називають фільм «пострадянським нуаром» та «іронічним детективом», однак, як застерігає критик Дмитро Майстренко у статті на сайті Yabl, не слід чекати на типову жанрову оповідь:
Стихійні ринки, застілля, «Черепаха-аха», перемоги «Динамо», хутряні шапки та хлопаки в спортивних костюмах — дев’яності режисер зобразив вдало та переконливо, не романтизуючи їх та водночас не вдаючись до надмірної демонізації. Саме на цьому наголошує кінооглядач Кирило Троїцький у матеріалі для УП.Культура:
Частина фільму знята на VHS-камеру 3:4 для підсилення автентичности, що, як каже оглядач Нейл Янґ у рецензії на ScreenDaily, режисерові вдалося:
Професійні критики все ж радять стрічку до перегляду, однак, як і Станіслав Тарасенко у рецензії на Свідомі, суголосно застерігають, що фільм таки може певною мірою спантеличити пересічного глядача:
