22 лютого на великі екрани в Україні вийде фільм «Зона інтересу». Події картини розгортаються навколо чоловіка та його дружини, які облаштовують оселю своєї мрії — з затишним садом, дорогими облаштуванням, басейном у дворі. Чоловік — порядний сім’янин. Але є нюанс: події відбуваються у 1943 році біля польського міста Освенцим, а він — комендант Аушвіцу, одного з найстрашніших нацистських таборів смерті.
Стрічка заснована на однойменній книзі Мартіна Еміса, знаного як письменник, що пише про тоталітарні устрої, теракти й радикальні ідеології з сатирою та чорним гумором. Режисер Джонатан Ґлейзер обрав для свого фільму інакший шлях — він наблизив сюжет до реальної історії. Неоднозначних комедійних елементів у картині нема, але головна ідея — показати банальну природу зла, за яким завжди стоять не страшні лиходії, а люди, що отримують накази й бездумно виконують обов’язки, — збережена.
Зараз картина бореться за «Оскар» у 5 номінаціях. Зокрема вона конкурує за головну нагороду — Найкращий фільм — із такими важковаговиками як «Оппенгеймер» і «Вбивці квіткової повні». Згідно з прогнозами комісії BuzzMeter, яка об’єднує авторитетних кінокритиків, «Зона інтересу» — фаворит щонайменше в номінації за Найкращий міжнародний фільм.
На платформі IMDb рейтинг становить 7,9 з 10, на Letterboxd — 4 з 5. На Rotten Tomatoes картина має рейтинг 93% з позначкою «Сертифікована свіжість», яку отримують стрічки з найкращими рецензіями. Оцінка на Metacritic — 91 зі 100, з позначкою Must See.
Ми склали добірку відгуків, що дадуть якнайкраще розуміння про фільм.
Кінокритикиня Венді Айд у своїй рецензії для британської газети The Guardian назвала «Зону інтересу» шедевром уже в заголовку. Одразу ж у своєму тексті вона відносить фільм до категорії творів, які не тільки вражають під час першого перегляду, а надовго залишаються з глядачем, узагалі змінюючи парадигму перегляду кіно. Водночас вона підмічає сильні розбіжності з першоджерелом стрічки, книгою Мартіна Еміса:
На особливостях сюжету фокусується Алекс Ґодфрі, редактор британського журналу про кінематограф Empire. Він описує роботу Джонатана Ґлейзера як унікальний фільм-дослідження про те, що означає не мати докорів сумління. Уже помітною й очевидною у стрічці є паралель між двома світами: жахливим концтабором з однієї сторони стіни, та безтурботною байдужою буденністю з другої. Ґодфрі зазначає: ми не бачимо, що саме відбувається за стіною, проте звідти постійно чути гуркіт механізмів, крики болю, постріли та відгомін наказів. Водночас головні герої ігнорують усе це так, ніби вимкнули для себе існування цього пекла поряд. Критик наводить як приклад кілька сцен, що демонструють буденність жорстокості: дружина коменданта табору приміряє відібрані у в’язнів коштовності й одяг; в іншій кімнаті триває робоча зустріч, де креслення нової газової камери обговорюють, наче проєкт нового авто — в цілком увічливому діловому тоні. Ґодфрі підсумовує:
Головний кінокритик американського часопису Variety Овен Ґлейберман ставить «Зону інтересу» в один ряд зі стрічками «Список Шиндлера», «Син Саула» та «Сіра зона» як такий, що відтворює події у нацистських концтаборах. У відстороненості й самонавіюванні сім’ї Гьоссів, наче вони не чинять нічого жахливого, автор рецензії також віднаходить паралелі з сьогоденням звичайного суспільства:
Девід Фіар, редактор і критик американського журналу Rolling Stone, присвяченого музиці та попкультурі, називає стрічку шедевром. Він стверджує, що вона могла обернутися черговим фільмом про нацизм, однак стала справжньою заявою про зло, яке люди чинять досі.
Критик звертає увагу, що Ґлейзер не хоче вразити «Зоною інтересу» — натомість прагне дати розуміння, як такі страшні події як Голокост узагалі відбуваються, хто за ними стоїть:
Фіар зазначає, що фільм не має викликати у глядачів емпатію до Гьоссів — проте вимагає від вас визнати подібності між «нами» та «ними», подивитися на схожості, а не на відмінності.
Відзначають кінокритики й акторську гру. Головний дует — подружжя нацистів — виконали Крістіан Фрідель, якого незабаром можна буде побачити в новому сезоні «Білого лотоса», а також номінантка на Премію «Оскар» Сандра Гюллер — зірка «Анатомії падіння», яка не так давно відшуміла в кінотеатрах.
Венді Айд із The Guardian пише:
Кінокритик Джастін Чанг із Los Angeles Times підкреслює, що майстерність акторської гри особливо помітна завдяки тому, що у фільмі не показують насильства:
