Чума, війна, роботи і смерть: як апокаліптичні фільми відображали культурні страхи своїх епох

Від самої появи кінематограф відображав найпотаємніші переживання та страхи людства. Кіно є своєрідною призмою, яка дозволяє глядачам не тільки пройнятися персонажами та сюжетами тут і зараз, а й поглянути на світ ширше — звернути увагу на те, які теми були актуальні для людства на різних етапах і як вони осмислювалися. Однією з таких тем є апокаліптичні фільми. Поняття доволі широке, адже кіно, яке висвітлює тематику апокаліпсиса, не має чітко визначених рамок. Це можуть бути як комедії про зомбі («Зомбі на ім’я Шон», 2004), так і романтичні драми («Останнє кохання на Землі», 2011). Проте всі фільми про апокаліпсис об’єднує одна спільна риса — зображення планетарного страху людства. Соціальні заворушення, політичні зміни, війни, екологія, хвороби — усе це глобальні процеси, які впливають на життя всіх людей. Тож у більшості фільмів про апокаліпсис головною загрозою є всеосяжна небезпека, з якою стикається вся цивілізація. Але чим саме були зумовлені ці страхи? І що апокаліптичні фільми говорять про тривоги своїх епох?

У своєму матеріалі «Коротка історія кінематографічного апокаліпсиса» Кріс Нашаваті зазначає, що апокаліптичні сюжети фігурували в кінематографі ще до появи звуку. Однією з перших таких стрічок вважають данський фільм 1916 року «Кінець світу». Сюжет складається з ланцюга стихійних лих і заворушень після того, як комета пролітає надто близько до Землі. Як і у випадку більшості історій про апокаліпсис — страх не був абстрактним. «Кінець світу» став своєрідною відповіддю на паніку, що спалахнула шістьма роками раніше, коли комета Галлея пролетіла повз нашу планету. Вже у 1916 році на момент виходу «Кінець світу» став касовим хітом. Як відзначає Нашаваті, фінансовий успіх засвідчив, що глядачі «збігатимуться подивитися на те, що їх так налякало».

Отже, апокаліптичні фільми стали історичним альманахом страхів людства —  від воєн до екологічних катастроф.

Кожен апокаліптичний фільм представляє власний сценарій кінця світу. Глядач стає свідком масштабних руйнувань, суспільного колапсу або ж невтішних наслідків цих подій.

У більшості сюжетів про кінець світу персонажі борються за виживання у ворожих постапокаліптичних умовах, які можуть варіюватися залежно від природи катастрофи. Чи то навала зомбі, чи то боротьба за життя у зневодненій пустелі — усі фільми про глобальні катастрофи висвітлюють тяжку боротьбу людей, які опинилися в непростих умовах.

Апокаліптичні фільми часто досліджують реакції людства на кризу, яка ставить під сумнів етику, лідерство та інстинкт виживання. А також відбивають вкорінені у суспільстві страхи: ядерної війни, погіршення стану довкілля чи пандемій.

50-ті роки відзначилися не тільки атомною бомбою, а й холодною війною та гонкою озброєнь. Цей паралізуючий страх, що не мав конкретної форми, — лише гнітючі передчуття, знайшов відображення в апокаліптичних фільмах про війну, ядерну зброю та її наслідки.

Стрічка осмислює страх людства перед ядерною війною і несе глибокий пацифістичний меседж.

Прибулець на ім’я Клаату приземляється у Вашингтоні разом із могутнім роботом на ім’я Горт. Клаату має намір передати важливе послання про мир, але наштовхується на ворожість військових. Після втечі він шукає притулку у вдови Гелен та її сина Боббі. Клаату попереджає людство, що якщо воно не відмовиться від насильницького шляху, то ризикує самознищитися через ядерну війну. Щоб підкреслити своє застереження, він тимчасово вимикає всю електрику на Землі, змушуючи її «завмерти».

Ще один відомий приклад алегоричного фільму про страх ядерної війни. Тепер масовий глядач уже звик до великих монстрів на екранах, а персонаж Ґодзілли став інструментом для видовищних битв із Кінг-Конгом та іншими істотами. Однак на момент виходу фільм «Ґодзілла» (як і його головний герой) уособлював страх перед невідомим, яке асоціювалося з ядерною енергією.

Наприклад, у стрічці сам Ґодзілла прокидається під час підводних випробувань водневої бомби, що безпосередньо пов’язує істоту з ядерними експериментами. Розгул монстра в Токіо символізує катастрофічні руйнування, які може спричинити ядерна зброя, Японія мала цей досвід після атомних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі. Таким чином, «Ґодзілла» резонував з колективною травмою японського народу після Другої світової війни, а його посил був очевидний: необхідність глобальної співпраці для запобігання майбутнім катастрофам.

Із плином часу фільми про страх ядерної війни почали набувати дедалі різноманітніших форм. У 1964 році Стенлі Кубрик запропонував свій сатиричний погляд на цей соціальний параліч через стрічку «Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав хвилюватись і полюбив бомбу».

Створений у жанрі чорної комедії, фільм висвітлює ірраціональність і некомпетентність військових і політичних лідерів часів холодної війни. Концепція «Машини Судного дня» — автоматичної системи реагування, яка забезпечує взаємне знищення, підкреслює жахливу реальність ядерного залякування. Системи, призначені для захисту людства, можуть призвести до його знищення. Фільм підкреслює абсурдність довіри до технологій та мілітаристських стратегій запобігання війни, але вже у комедійній формі. Своїм гумором «Доктор Стрейнджлав» висміює зацикленість військових на боєготовності і віру в те, що війна є прийнятним вирішенням геополітичних конфліктів.

Певна річ, ці фільми не єдині приклади в сегменті апокаліптичного кіно, які відбивають тривоги періоду холодної війни. Але їхні сюжети стали одними з перших, які вивели осмислення цих питань на новий рівень, розвинувши в окремий піджанр.

Війна не єдиний страх людства, проте вона породила інші суміжні тривоги. Через те, що «війна є рушієм прогресу», людство переживало стрімкий розвиток різноманітних технологій, які згодом ставали частиною мирного життя.

Початок XX століття ознаменувався бурхливою індустріалізацією, особливо в великих містах. Це змінило устрій суспільства, призвівши до зростання робітничого класу та переходу від аграрної до індустріальної економіки. Хоча індустріалізація обіцяла прогрес і модернізацію, вона також породила побоювання дегуманізації, експлуатації та втрати індивідуальної ідентичності в машині виробництва.

Знаковий німий фільм, який заглиблюється у складні стосунки між людством і технологіями, відбиває глибокі страхи перед апокаліптичним майбутнім, сфабрикованим машинами.

У центрі сюжету різкий поділ між заможною елітою, яка живе в розкошах нагорі, і пригнобленими робітниками, які працюють у важких умовах внизу. «Метрополіс» відображає побоювання, що неконтрольована індустріалізація і класова нерівність можуть підштовхнути до повстання, що запустить антиутопічний сценарій.

Робот Марії, призначений для маніпулювання робітниками, втілює страх перед тим, що технологія може стати інструментом гноблення. «Метрополіс» — один із перших фільмів, який відображав страх перед тим, що технології можуть вийти з-під контролю і це призведе до катастрофи.

Так само культові «Термінатор» і «Матриця» проговорюють глибокі суспільні страхи перед роботизацією, технологічним прогресом та потенціальним повстанням машин. 

«Термінатор» представляє похмуре майбутнє, де штучний інтелект під назвою «Скайнет» набуває самосвідомості і сприймає людство як загрозу своєму існуванню. Стрімкий розвиток технологій наприкінці XX століття викликав занепокоєння, що машини можуть зажити власним життям. Із появою комп’ютерів і автоматизацією в промисловості виник ризик утрати робочих місць і людської ініціативи. Зображення у «Термінаторі» майбутнього, в якому домінують машини, втілило суспільні тривоги, що технології зрештою зможуть підкорити людство.

«Матриця» представляє ще глибше поневолення цивілізації машинами, де люди несвідомо потрапляють у пастку симульованої реальності. Наприкінці 1990-х років поява інтернету й цифрових технологій трансформувала суспільство, створивши нові способи комунікації, взаємодії та споживання. Цифрова революція порушила питання про реальність, ідентичність і вплив технологій на людський досвід. «Матриця» відображає ці проблеми, зачіпаючи болючий нерв свого покоління.

Як «Термінатор», так і «Матриця» висвітлюють страх перед неконтрольованими технологіями, які починають діяти проти своїх творців, та небезпеку розмивання межі між світом людей і машин.

Відтоді як фантазії про можливості штучного інтелекту почали ставати реальністю, а роботи, які виконують хатню роботу, ввійшли в людський побут, кінематограф дедалі більше звертався до теми взаємодії людини і машини.

Фільм відображає сучасний страх перед штучним інтелектом і потенційним наступом роботів. Молодого програміста Калеба запрошують провести тест Тюрінга для Ави, просунутого штучного інтелекту. Ця передумова порушує екзистенційні питання про те, що означає бути свідомим, і про етичні наслідки створення живих істот. Страх грати в бога, відповідальність за створення життя і тривога щодо здатності людства контролювати власні творіння є центральними в фільмі.

Один із найвідоміших апокаліптичних фільмів, який майже миттєво реформував піджанр кіно про кінець світу, зробивши з трагедії видовищний екшн. Проте стрічку також називають одним із перших фільмів, який дослідив концепцію екологічного апокаліпсису, проклавши шлях новому піджанру постапокаліптичного кіно.

Події фільму (і всієї подальшої серії) відбуваються в Австралії недалекого майбутнього і змальовують світ, що опинився на межі колапсу через суспільний розпад, дефіцит ресурсів та нестримне насильство. Безплідні ландшафти й занепала інфраструктура показують наслідки недбалого ставлення до довкілля та надмірної експлуатації.

Усі фільми в серії «Шалений Макс» висвітлюють тему вичерпності ресурсів, особливо зосереджуючись на паливі як критично важливому товарі в цьому постапокаліптичному світі. Запеклі бої героїв за паливо та припаси ілюструють, як далеко можуть зайти люди у світі, де виживання залежить від видобутку корисних копалин.

«Шалений Макс» з’явився в часи зростання екологічної свідомості наприкінці 1970-х років під впливом реальних подій, як-от нафтова криза 1973 року. Фільм відреагував на ці тривоги, зобразивши майбутнє, в якому суспільний крах безпосередньо пов’язаний з екологічною катастрофою, а тому зрезонував як зі страхами свого часу, так і переживаннями сьогодення.

Ще один визначний фільм у піджанрі екологічного апокаліпсиса, який моделює наслідки глобального потепління та спричинених ним природних катаклізмів, зокрема суперштормів, масштабних повеней і нового льодовикового періоду.

Фільм вийшов на початку 2000-х років, коли людство зрозуміло, що зміна клімату є серйозною глобальною проблемою. Наукові звіти, в тому числі Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату, били на сполох щодо потенційних екстремальних погодних явищ, підвищення рівня моря та інших екологічних порушень. Поінформованість громадськості зростала, але багато хто відчував, що уряди й інституції не реагують на кризу належним чином. «Післязавтра» піддає їх критиці за  бездіяльність, яка значно погіршує ситуацію.

Неможливо не згадати й сюжети про загадкові віруси і пандемії страшних хвороб. Ще задовго до появи роботів, інформації про глобальне потепління та до винайдення ядерної бомби люди переживали пандемії і страждали від невідомих вірусів. Страх перед новими пошестями можна побачити в літературі та інших культурних документах задовго до появи кінематографа. Тож не дивно, що тривога перед хворобливим і невідомим знайшла відображення й на екрані.

Після спалаху епідемії COVID-19 фільм «Зараза» набув неабиякої популярності. Стрічка змальовує швидке поширення смертоносного вірусу, паніку, яку він несе за собою, і зусилля науковців, спрямовані на боротьбу з ним. Реалістичне зображення краху соціального порядку, поширеної дезінформації та викликів, із якими стикаються системи охорони здоров’я, — все це моторошно зрезонувало з пандемією COVID-19. Теми страху, невизначеності та суспільної недовіри перегукувалися з реальними подіями 2020 року, що зробило «Заразу» пророчим фільмом. У стрічці наголошується  на важливості науки, координації дій урядів і чіткої комунікації під час глобальних пандемій.

Але ще до «Зарази» тема апокаліптичного вірусу була поширена в кіно. Один із перших прикладів —  «Остання людина на Землі», знятий за мотивами роману «Я — легенда» (у 2007 році був повторно екранізований із Віллом Смітом у головній ролі). У фільмі зображено світ, знищений смертельним вірусом, який перетворює людей на істот, подібних до вампірів. Враховуючи, що роман-першоджерело вийшов у 1954 році, його екранізації так само віддзеркалювали побоювання часів холодної війни щодо надмірних можливостей науки й неконтрольованих хвороб.

Схожим чином фільм «12 мавп» зображує похмуре майбутнє, де вірус знищує більшу частину людства, змушуючи тих, хто вижив, сховатися під землею. Головний герой фільму вирушає в минуле, щоб відстежити витоки спалаху вірусу. Історія відображає страхи 1990-х років перед біологічною війною, екологічним колапсом і непередбачуваності наукових експериментів. Натоді холодна війна вже закінчилася, але побоювання щодо неконтрольованих вірусів і урядових змов не зникли. Фільм також досліджує психологічні наслідки життя у світі, де технології й біологія виходять з-під контролю, посилюючи відчуття вразливості людини.