Ясміна Девон народилася в королівстві Еверластінг у переддень великої битви, тож їй від самого початку ніби судилася непроста доля. Зростаючи, вона прагне отримати титул правительки, проте її не допускають до трону і навіть виганяють із рідного королівства, мало не прирікши цим на смерть. Чи вдасться їй здолати всі труднощі та стати номером один у королівстві?
У книжці запорізької авторки Дар’ї Новицької «Ясміна. Шлях до корони» сильна й хоробра принцеса руйнує стереотипи, що панують у суспільстві, що її оточує. Вона показує, якими можуть бути нові духовні цінності, вірить у фемінізм, відстоює кордони та готова воювати з тим, хто зазіхне на її корону.
«Ясміна. Шлях до корони» — це жіночий роман з елементами фентезі на тлі середньовічної епохи. Дар’я Новицька не зупиняється на окремому жанрі, а пробує поєднати різні. Серед її книжок: історичний роман-трилер «Джон Вуд», сучасна проза про стосунки «Чоловік на годину» та жіночий роман «У полоні свободи». Письменниця пройшла шлях від самвидаву до постійної співпраці з видавництвом «Кондор».
Якою є головна персонажка?
Ясміна має гострий розум і почуття власної гідності. Та батьки не чують її, називають бунтаркою і хочуть насильно видати заміж. Принцесі не подобається наявний стиль керування королівством і те, що її батько намагається не помічати війну, яка ось-ось постукає у двері. «Холодний піт виступив на чолі. Вона стояла перед відчиненими головними дверима палацу, бачачи перед собою армію. Замість квітучих вишень — стяги. Замість скрипалів — іржання коней. Замість танців — схвильоване тупцювання військових».
Ясміна повсякчас вишукує вади у планах свого батька та його оточення. Зокрема, критикує те, що король Еверластінгу вирішує виїхати, щоби просити політичної підтримки в іншому королівстві. Тим часом її саму відправляють у заслання — але за що саме? Чому її не допускають до ухвалення рішень і влади? Невже вважають саму Ясміну небезпечною? Чи просто хочуть її позбутися?
Ясміну вважають практично за фурію: усім її рідним містом — Деновінгом — ширяться чутки про її витівки, зокрема про зухвалі суперечки з шанованими вельможами та радниками. Але зрозуміти і пояснити войовничі настрої в ній ніхто не може, адже це вже не підліткові емоційні гойдалки чи бунт заради бунту. Вона доросла, їй 25, вона вільно їздить на коні, огризається на молодших сестер, а дорослі закидають їй, що вона ставить себе і власні потреби вище за решту, опирається стратегічним рішенням — як-от вигідному одруженню, — які б допомогли її родині та королівству.
На початку принцесі також розповідають казки про заслання — мовляв, так їй буде навіть краще. Проте вигнання — це подорож, із якої не повертаються. Ясміна бачить смерті, захоплених бранців, бойовища, нестерпні умови для воїнів. Водночас вона шукає підтримки й союзників, адже не має нічого й нікого поруч себе. Та коли Ясміна змогла повернутись додому, вона виявила, що батьків там більше немає, а на вулицях панує хаос. Тож вона вирішує взяти на себе відповідальність правительки.
Ілюстрація — зображення з фейсбук сторінки Дар'ї Новицької
З чого складається світ?
Королівства мають федеративний устрій, як-от у Німеччині чи США. Таких королівств-об’єднань тут шість: Вераад, Еверластінг, Месарол, Греспінг, Кінгслінг та Ваода, — та всі вони водночас є частиною імперії Етерніті. Через океан є інша імперія — Соліс, — якою, як не дивно, править жінка. Хоча авторка багато пише про інші міста і землі, що навіть відчуваються по-різному, це не подорожній роман, — а проте мандрувати принцесі випаде багато: нападати на супротивників та їздити до сусідів для укладання дипломатичних угод.
Устрій королівств дуже нагадує Середньовіччя — у цей час правителі переважно укладали міждинастичні шлюби, щоби зміцнити зв’язки, а це означало вигідно одружити всіх дітей володарів престолу з нащадками королів чи князів сусідніх земель та мати там вплив. Часи, в які розгортаються дії роману, — доволі буремні для королівства, події накочуються так, що героїні потрібно бути уважною до зовнішньої політики. Ось один сусідній правитель починає загарбувати землі інших, захоплюючи все більше території імперії Етерніті, тож королівство Ясміни має шукати союзників поза межами імперії, щоб покращити своє становище та відбитися від нахабного ворога. Діяти традиційно, тобто виходити заміж із політичною метою, головна героїня не хоче, тож шукає та обирає свої шляхи правління.
Авторка зачіпає тему вибору жінки щодо заміжжя та вплітає в роман сучасний досвід. Ясміна виглядає як сучасна жінка, але вона оточена людьми, які глибоко налаштовані проти її поглядів на самостійне життя. Вони бачать шлюб як єдиний вихід у ситуації неминучої війни та не хочуть розглядати сценаріїв інших угод.
Криза стосунків
Один із кавалерів називає принцесу пташкою, наче натякає їй, що вона може потрапити в клітку. Однак Ясміна дуже переймається своєю незалежністю і не готова бути спійманою, тож до всього ставиться обережно. Цей кавалер представляється дівчині Звіром, він замкнений у собі, холодний, жорстокий, але одного разу навіть рятує її від смерті. І хоча між ним та Ясміною не раз виникають цікаві діалоги й вони часто іронічно підколюють одне одного, авторка різними способами натякає на небезпеку таких стосунків: Звір прагне підкорити собі принцесу.
Водночас і сама Ясміна переживає кризу близькості: вона втратила довіру до рідних, їй складно приймати тих, хто так довго її відштовхував, передовсім сестер. Її найменша сестра Долорес боїться ставати королевою, якщо зі старшими сестрами щось станеться. З середньою сестрою Беліндою було непросто завжди, бо на її характер вплинула травма від падіння з коня. Сестринські стосунки не складаються, між дівчатами прірва, і жодна не може зробити крок назустріч, тому Ясміна й відчуває самотність. Белінда показує, що знає, як має бути, як чинити «правильно»: і у правлінні, і по життю. Сестра диктує свої порядки та кидає у Ясміну фразою: «Зроблю, але заради дому, а не заради тебе», — але чи справді саме це вона має на увазі? Ці сестринські взаємини непрості, і можна тільки здогадуватися, чи Ясміна картає себе за те, що не має підтримки рідних.
Самотужки Ясміні непросто впоратись із викликами. На початку їй не вдається ефективно керувати королівством, наче вона робить це наосліп, — часто ухвалює емоційні рішення та робить промахи. З її боку було надто інфантильно думати, що все відразу вдаватиметься так, як вона уявляла. Це проблема молодості: коли вперше зіштовхуєшся з раніше невідомим досвідом чи задачею, маєш підлаштовуватись під нові виклики і знаходити практичні рішення, бо головне — залишатись у грі, навіть якщо уникнути помилок неможливо. Протягом роману персонажка змінюється, вона переживає кризи і долає етапи внутрішнього росту: стає самостійною правителькою, ухвалює нелегкі рішення — адже в її руках життя людей — та вчиться відмовлятись від пропозицій, які видаються їй нещирими.
Авторка постійно підкреслює, що, попри фізичні труднощі, Ясміна достатньо незламна, щоб витримати всі випробування, які можуть чекати на володарку, хоча як людина вона мала би втомитись і виснажитись ще наприкінці першого розділу. За маскою сильної правительки принцеса ховає розгубленість і втому: їй здається, що якщо вона покаже слабкість, її перестануть поважати. Ускладнює становище й те, що тамтешнє суспільство не сприймає жінку у ролі керівниці. Тому принцеса живе у повсякчасній напрузі й не довіряє навіть своєму оточенню.
Але вічно жити у поневіряннях, коли, здається, всі її ненавидять і вона всіх підозрює, неможливо, тому Ясміна потроху вибудовує ближче коло довірених осіб. У моментах, коли героїня ділиться сумнівами у діалогах із такими людьми, можна простежити, якою вона стає насправді: довірливою і прямолінійною, відповідальною та достатньо сміливою, щоб іти у вогонь, але за потреби готовою відкрито радитися й перепитувати за речі, яких іще не втямила.
Ілюстрація — зображення з фейсбук сторінки Дар’ї Новицької
Меморіалізація
На основі здобутого життєвого досвіду Ясміна Девон вибудовує власну політику керування державою, скликає палати лордів, запрошує представників інших королівств на наради, охороняє землі. Але війна триває: хтось у цей самий час убиває її народ, а військо зазнає втрат. Ясміна роздумує, як об’єднати своїх людей, та активно шукає необхідні рішення.
Однак у цьому чоловічому світі звикли не відступати у сутичках і хизуватися битвою до останньої крові. Для Ясміни такі вчинки ворога здаються грою напоказ, тому вона хоче зупинити це та змінити правила. І одне з її рішень — поставити меморіальний комплекс, який нагадуватиме про ціну війни, про тих, хто віддав свої життя за ці землі:
«Відтепер ім’я кожного, хто віддав душу за Еверластінг, буде викарбуване у Книгах Життя, у яких до сьогодні записувалися лише ті, хто мав владний статус. Я змінюю це правило! Історія королівства повинна пам’ятати, а нащадки знати тих, хто дарував їм життя ціною власною».
Поставити меморіальний комплекс у королівстві — це символічно. Такі увічнення пам’яті — це про те, що мешканців хочуть зрозуміти, почути, закарбувати їхні імена в історії, змінити ставлення (своє та інших) до війни.
Хто такі вороги? Ті, хто маскується
Складно вести війну, не знаючи контексту, розуміти її хід без цілісної картини з поля бою. Ясміна ніби інтуїтивно намацує те, що можна назвати духом війни, вона починає відчувати прихильність і самопожертву людей з народу, коли на неї падає тягар влади. Вона запитує себе, чи достатньо вона зріла і готова до складних рішень та хто воюватиме проти неї. Однак королівство, яке готове напасти, маскується, героїня не знає ворогів у обличчя: «Ворог, який ховається, набагато небезпечніший за того, хто відкрито наступає».
Історія знає достатньо прикладів «троянських коней», але багато хто стикається з цим прийомом ніби вперше. Неодноразово головна героїня опиняється в ситуації відчаю, адже сила війни більша, ніж її власна: «Обвела поглядом тіла. Її почало нудити від війни. Від смерті. Від безпорадності. Чому постійно мала шукати підтримки?».
Герої роману «Ясміна. Шлях до корони» багато чого не знають про війну: як її вести чи як бути достатньо готовим до несподіваного нападу та зради. На кожному кроці головній героїні доводиться обмірковувати, що саме означає те чи те ставлення до неї з боку правителів і радників з інших королівств і що стане провокацією до нової війни. Вона — керівниця держави під час бойових дій, а тому в її поведінці так багато самопожертви та військового запалу водночас. Шукаючи своїх людей, Ясміна постійно ставить іншим запитання, на чиєму вони боці, але деяким із них складно відповісти на це однозначно.
Ілюстрація — фото unsplash
Пошуки себе в цьому світі
Історія Ясміни доволі лінійна, але іноді авторка ніби полишає героїню й повертається до неї через певний проміжок часу. Тому виникають запитання, а що ж відбувається у паузах, за якими читач або читачка не можуть поспостерігати у тексті. Наприклад, у такому «замовчанні» залишаються кілька любовних ліній Ясміни: серед них і відважний лицар, готовий для неї на все, і хлопчик-захисник, і воїн із флоту, і дипломат. Авторка не розкриває надто глибоко кожні з цих взаємин, однак усі вони мають свій добре помітний вплив на формування характеру головної героїні.
Іще однією деталлю вивчення себе для Ясміни стає повернення до її улюбленого місця, такого собі прихистку, — галявини поруч із невеликим, але глибоким озером на краю лісових нетрів. Ясміна любила гуляти там, коли була малою, і щоразу згадує це місце й роздумує, що могло привабити її до нього. Урешті ця галявина стає місцем спокою та роздумів і наштовхує героїню на просте усвідомлення, яке, втім, дуже їй допомагає в житті: не всі відразу вміють керувати королівствами, будувати кордони й оборонятися від ворогів. Люди не народжуються вправними, безліч королів зіпсувала своє становище через невміння керувати та продажних радників. Однак Еверластінг — це її дім, і Ясміна знайде спосіб, як вона зможе ним керувати. І від цієї думки в неї з’являється щире бажання набиратися якомога більшого досвіду. А з новою відповідальністю й рішеннями приходить і власне дорослішання.
Правителька вчиться. Чи для цього достатньо життя?
Місто Деновінг. Теплий халат з овечої шерсті. Ясміна сьогодні в палаці, дивиться у вікно й сумує, що місто в багнюці. Заради чого це все? Її сприймають, як жінку, яка «зовсім не така, якими бувають жінки королівського роду». Підлеглі відчувають, що влада у руках сильної жінки, а тому задивляються на неї із захватом. Вона говорить про себе: «Я не солдат. Я не вмію вести війну. А моє військо, мій флот… Вони певно ненавидять мене за безглузді вчинки! … Я лише хочу зберегти свій дім».
Можливо, якби принцесі жилося спокійніше, вона б написала мотиваційну книжку, схожу на «Розпали вогонь. Поради для тих, хто шукає свій шлях» Даніелли Лапорт, де би поділилась своїм досвідом у поневіряннях. Та її життя — інакше, і воно підкидає їй усе нові й нові виклики. Тож зрештою Ясміна зосереджується на тому, що найважливіше — утримати свої землі та врятувати життя якомога більшої кількості людей. Хоча, звісно, кроки, необхідні для керування королівством, і складніші, ніж здаються спочатку.
