Література на літо — таке цікаве явище, коли здається, що все літо попереду і можна зволікати або й зовсім пропустити, бо все одно у школі доведеться перечитувати, щоб згадати. Однак правда в тім, що тексти, запропоновані шкільною програмою, такі різні, що для всякого настрою і типу читача знайдеться щось зі списку літератури на літо. І навіть ті, хто вже давно закінчив школу, також можуть повертатися до творів шкільної програми, адже класичні тексти часто набувають нових барв із новим життєвим досвідом. Тож спробувати варто.
Де береться власне «я» і як література вказує на нашу міжлюдську схожість?
Свого часу ми всі страждали від того, що, здавалось, увесь світ нас не розуміє і ніколи не зможе. А потім виявлялося, що багато хто писав про схожий досвід і намагався дати нам напрям у юні роки. Навчатись на власних помилках важливо, але є література, яка показує, що всі ми люди і всім нам важко. І з такою літературою нам може стати легше.
Ольга Кобилянська через трьох зовсім різних героїнь у Valse melancolique відтворила складний простір жінки-мисткині у ХІХ столітті, де Софія протидіє постійним обмеженням і намагається зберегти власну індивідуальність та любов до музики. Та гендерні упередження часто бувають лише частиною цілого комплексу обмежень, з якими стикаються підлітки під час дорослішання. Так, у «Каві з кардамоном» Йоанни Яґелло головна героїня потерпає не тільки від сексизму. Негаразди у сімʼї провокують конфлікти з друзями, останні впливають на пошук власного місця у світі, змушують задуматись, чи мистецтво, у випадку головної героїні Лінки — фотографія, варто ризиків сучасного світу. Дівчина самотою має вирішувати як сімейні проблеми, так і особисті та академічні. Сама історія не надмірно драматична, радше цілком реалістична і спрямована на пошук відповідей про себе і світ навколо.
Самотність теж залишає свій слід у житті багатьох, але особливо гостро переживається в юності, коли втрачається близький звʼязок із сімʼєю, але не будуються інші типи взаємин із людьми. Так, прочитавши історію Гамлета з однойменної пʼєси Вільяма Шекспіра, можна перш за все подивитися на моральну кризу і прагнення помсти через страждання від самотності в юному віці. Із Гамлетом перегукуються герої Жадана у «Ворошиловграді», які, так само як Гамлет, утратили родинний звʼязок, подорослішали й мають розвʼязувати дорослі проблеми, але ще не вміють це робити. Як Гамлет, так і герої Жадана показують, що помилок не уникнути і вчитися на них нормально, адже життя таки складне.
Деякі класичні тексти зображують негативні трансформації героїв. Так, головний персонаж «Портрета Доріана Ґрея» Оскара Вайлда бажає зберегти зовнішню красу, забувши про внутрішню, як і про всяку мораль взагалі. Врешті це його прагнення знищує людей навколо нього і його самого. У «Ста тисячах» та «Мартині Борулі» Івана Карпенко-Карого прагнення багатства та статусу псують людей. Ці тексти не стверджують, що бажання краси, багатства чи статусу погані, а тільки вказують, що вони можуть збити на манівці і варто шукати баланс. А зберігати баланс та не переходити межі особливо важливо в хиткий юнацький період.
Природа — це тільки те, що нас оточує?
Література показує, що природа – це також про пам’ять, емоцію і пошук себе. У «Зачарованій Десні» Олександра Довженка природа постає як невіддільна частина дитинства. Він не просто згадує річку чи сади, а бачить їх як частину себе. Десна і звучить, і дихає в ньому. А в гумористичній повісті Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки» природа стає полем свободи. Там небо високе, трава густа, а пригода завжди поруч. Але це не лише простір для гри — це простір становлення. Природа допомагає героям вирости, відчути межі свободи.
Герой новели «Жага до життя» Джека Лондона бореться з природою, але врешті віднаходить у ній не ворога, а виклик і смисл. Природа випробовує і змінює людину, відкриває її справжню сутність. Водночас для Енн із текстів Люсі Мод Монтгомері природа відкривається як поетична реальність. Кожне дерево має ім’я, а кожен луг має історію. Природа для Енн — спосіб мислити і бачити світ у цілому. Вона виростає з любовʼю до світу навколо, і цей світ викликає жагу до досліджень. А у світі Бруно Шульца природа перетворюється на фантасмагорію, частину свідомості автора і займає часто більше простору, ніж герої. Тут не існує чіткої межі між зовнішнім і внутрішнім. Дощ, птахи, ніч — усе перетікає в думки й сни. Це все стає простором несвідомого, тінню снів і пам’яті.
Поговоримо трішки про любов?
Любов як кохання чи близькість з іншим — частина життя зазвичай незрозуміла і викликає багато питань. Деякі відповіді знаходимо в літературі. Хоча література також любить залишати по собі простір для роздумів.
«Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського ідуть упритул з «Ромео і Джульєттою» Вільяма Шекспіра і змальовують юне кохання, сповнене емоцій і бажань на тлі чвар між родинами. Проте, там, де в Шекспіра драма і трагедія, у Коцюбинського любов до землі та гротеск. Тексти перегукуються, бо містять подібні переживання, і різниця в століттях та географії їм не стає на заваді.
Фрідріх Дюрренматт у «Гостині старої дами» показує кохання корисливе і несправедливе. Іронічно Дюрренматт показує темний бік кохання, коли воно стає руйнівним. Леся Українка у своїх текстах творить щось схоже. Так, у «Лісовій пісні» кохання між вільною мавкою і обмеженою суспільством людиною зазнає поразки. Це не робить його несправжнім, це робить його іншим, а тому цінним для усвідомлення. Бо це кохання стає силою не для володіння, а для пам’яті.
Джейн Остін у «Гордості і упередженні» використовує іронію та тонке психологічне спостереження, зображуючи кохання. Стосунки містера Дарсі й Елізабет Беннет не завжди вибухові, іноді це повільне, зате справжнє зростання. І в цьому зростанні — теж інша форма любові.
Що почитати, якщо набридла рутина й хочеться поринути в пригоди?
Бувають дні, коли світ навколо втомлює. У такому разі література на літо пропонує не просто втечу, а вихід у новий світ. Світ, де можна битися з піратами, розкривати змови, подорожувати крізь портали і де неможливе — реальність.
«Порох із драконових кісток» Володимира Арєнєва створює власний туманний і химерний світ, де дракони — це не лише міф, а ще й памʼять, із якою потрібно дати раду. А «Гімназист і Чорна рука» Андрія Кокотюхи — детектив, який пахне київськими бруківками, інтригує таємницями, тінями і кримінальними справами.
Пригоди бувають різні, але часто вони про свободу. Як, наприклад, «Мауглі» Редьярда Кіплінга або «Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена. Головні герої обох текстів — хлопчики, які живуть за власними правилами, навчаються в природи або на власних помилках і врешті стають сильнішими саме через свою незалежність. А от «Аліса в Країні Див» Льюїса Керролла — це не просто казка, а експеримент із логікою і мовою, подорож у країну, де все не так, як ми звикли. Або ж є «Чарлі і шоколадна фабрика» та «Джеймс і гігантський персик» Роальда Дала, де усе солодке, трохи дивне, але водночас щиро захопливе і з хорошим гумором.
«Робінзон Крузо» Данієля Дефо — історія про виживання і самотність, а також про винахідливість та цілеспрямованість, які дають віру, що людина має змогу подолати будь-які негаразди. У ще один вигаданий світ можна потрапити, відкривши дверцята шафи у «Леві, Бiлій Вiдьмі та шафі» Клайва Стейплза Льюїса. Так почнуться ваші пригоди у загадковому світі Нарнії зі злими чаклунками і дітьми, які здатні порятувати вигаданий світ, поки дорослі рятують реальний.
Якщо ж «Хроніки Нарнії» вже давно прочитані, а добра і магії бракує, то завжди можна продовжити зі схожими текстами: «Гаррі Поттер і філософський камінь», «Артеміс Фаул» Йона Колфера — історія про юного генія-злочинця у світі фей, «Агенція Локвуд і Ко» чи «Бартімеус» Джонатана Страуда — із привидами, таємничою атмосферою і долею цинізму. А от у «Котах-вояках» Ерін Гантер за справу деруться дикі коти, які розповідають власну, повну честі і небезпек історію.
Якщо хочеться пригод в історичному контексті, то «Айвенго» Вальтера Скотта про лицарські поєдинки, втрачену честь і романтику Середньовіччя — перший вибір. А якщо цікавить тема шпигунства у Києві на початку XX століття, беріть «Шпигунки з притулку «Артеміда» Наталії Довгопол і не думайте. Київ уже був, лицарська Англія теж, а як щодо подорожі до Мексики? «Мексиканські хроніки» Макса Кідрука — це не просто подорожній репортаж, а поєднання фактів, вражень, пригод і гумору.
А от «Чорнильне серце» Корнелії Функе пропонує дещо іншу мандрівку. Це текст про книжки, про героїв, які виходять за межі сторінок, і про магію, що живе в історіях.
Якщо хочеться зовсім відключити буденність, читайте «Мандрівний Замок Хаула» Діани Вінн Джонс або «Північне сяйво» Філіпа Пулмана. Обидва тексти — це вхід до світів, де магія природна, герої непрості, а кожна пригода залишає слід у серці. І нарешті, якщо вам просто хочеться посміятися, то «Дивовижні пригоди барона Мюнхгаузена» Еріха Распе якраз для вас. Тут фантазія скаче галопом, а логіка махає їй услід з усмішкою.
Коли світ навколо перевантажує, втеча у світ книжковий — хороший спосіб відновити рівновагу. Згадані тексти допомагають поринути в інший світ і пожити в ньому, щоб із приємністю повернутися у світ реальний.
Що про нас свідчать наше дитинство і сімʼя?
Сімʼя — це перша частина нашої історії, навіть якщо ми не завжди її розуміємо. Це місце, де вчимося любити й сваритись, підтримувати і тікати. А дитинство — той період, коли світ навколо здається або величезним, або задушливим, але переживання завжди особисті. І література допомагає розплутати ці складні стосунки.
«Кайдашеву сім’ю» Івана Нечуя-Левицького часто згадують як жарт про свекруху, невістку і грушу. Але насправді це історія про мікросвіт, у якому ламається щось більше: ієрархія, гідність. Це текст про те, як родина, яка мала б бути підтримкою, стає полем бою. Водночас він про абсурдність дріб’язковості, яка розростається до трагедії. Роман Іваничук у романі «Мальви» на противагу Нечую створює текст про відірваність — про українських дітей, вивезених у яничари, про матір, яка шукає свою дитину. Поміж цим і про дитинство, яке вкрали, і про культурну пам’ять, яка бореться за повернення. «Мальви» — вже інша родина, інша історія. Тут родинні звʼязки є не лише кровʼю, а й історією.
«Казка про калинову сопілку» Оксани Забужко — це темна, магічна і чесна історія про те, що не кожна родина — про добро. Що найбільша небезпека іноді буває саме вдома. Тут казкове працює, щоб сказати правду, яка зазвичай табуйована. Бо дитинство — не завжди безтурботність, іноді це виживання. А от «Кораліна» Ніла Ґеймана розповідає про дещо схоже, та все ж інше. У ній дитина хоче інакшу сімʼю, сімʼю уважну, привітну, чарівну. Але дуже швидко виявляється, що за привабливою личиною ховається пастка. Це історія про те, як ми вчимося бачити батьків не як ідеал, а як людей. Таким чином, ця історія стає ще й історією віднайдення себе під час пошуків сімʼї.
Отже, шкільна література в різних жанрах та формах містить у собі всього потрошки, адже її завдання — провести через загальнолюдські й особистісні моральні дилеми, через любов і зневіру, добро і зло, пошук і зраду себе. Через усе те, що є частиною життя. Почніть літо, вибравши собі щось зі списку для читання.
