«Двоповня. Закони Невриди» — дебютний роман Катерини Самойленко та перший том майбутної трилогії. Авторка тривалий час писала «у стіл», але саме ця історія, народжена з образів круків, вовків та зміїв, оформилась у повноцінний роман. Поштовхом до завершення написання стала річна програма від Litosvita, а за видання взялось видавництво КСД.
Цей роман належить до жанру фентезі. Він сповнений магії та надприродних елементів у до дрібниць прописаному вигаданому світі. Що ще важливо — з елементами слов’янської міфології. Мор і Морана, Жив і Жива, хоч і переосмислені, та вже ж зрозумілі свята дводушників. У романі дводушники — це населення Невриди, здатне перекидатися на певну тварину.
Проте фентезійність не робить «Двоповню» дитячою, як хтось міг би подумати. Вона дає змогу дистанціюватися від наших реалій і подивитися на багато речей збоку. Зі сторони завжди зрозуміліше, легше. Багато в чому таки однозначно. А в чомусь ні. «Двоповня» заходить глибше завдяки своїй метафоричності, торкаючись багатьох провокативних тем, зокрема неусвідомленої звіриної натури, що є в кожній людині.
Чим зачепить роман
Героїня роману Ріна Безрідна опиняється прикутою до ліжка в квартирі колишнього нареченого. Прикутою в буквальному сенсі. Основна мета — врятуватись будь-якою ціною. На цьому етапі має з’явитися загадковий незнайомець, і він, звісно, з’являється. От тільки незнайомець перевиконує план та замість того, аби повернути Ріну з полону в нормальне життя, виштовхує її крізь браму із Зовнішнього світу. А за брамою — світ Прихований, де вдень сяють два сонця, вночі — два місяці, а населення живе в гармонії зі своїм людським і тваринним началом. Загадковий незнайомець виявляється не просто незнайомцем, а князем Невриди. Напівлюдиною-напіввовком. Тоді як колишній наречений Натаїр — напівзмією і теж князем, який не планує відмовлятися від свого.
Повернутися у Зовнішній світ не вийде до відкриття брами найближчої двоповні. Отже, єдинодушниця Ріна мусить лишатися гостею у княжому домі Невриди та жити за його законами. У світі двоєдушників інші правила, що їх Ріна часом намагається розгойдати, несвідомо наражаючи на небезпеку не тільки себе, але й усю Підмісячну імперію. Свій внесок у коловорот негараздів роблять і князі в гонитві за власними амбіціями. Крім всього, права на дівчину заявляє вже не тільки Натаїр. І невідомо, кому можна довіритись. Політичні інтриги, сумнівні угоди, відчуття вседозволенності — як далеко це може зайти? Чи під силу Невриді вистояти? Що не менш важливо, куди зрештою заведе любовна лінія?
Державні механізми: як працює Неврида
Сама по собі «Двоповня» вже про політику, хоч і уявного світу. Про стратегічні рішення, помилки, наростання незадоволення. Глобально у «Двоповні» бачимо не лише окремих персонажів із їхніми особистими колізіями, а великий опус про процес державотворення очима його сучасників.
Історія зміни політичної арени і трансформації цілої Підмісячної імперії загалом, занепад і розквіт князівств зокрема. Це породжує глибше співчуття, адже справа вже не тільки в тому, що княжна може втратити надію на сімейне щастя. А в тому, що за її трагедією може потягнутися вервечка трагедій, більших за розбите серце. У кожного персонажа — князя Івейла, наслідного князя Севастіана, княжни Лії, представників інших груп — є своя вища місія, яка не завжди збігається з бажаною. Вони отримують місце в суспільстві по праву народження, а разом із тим необхідність переконувати передусім себе, що суспільне благо має переважити особисте. Бо власне здобувається через бунт. У їхньому випадку, не тільки внутрішній.
Історія не тільки про війну, що назріває в Підмісячній імперії, вона ще й написана під час нашої війни. Це не могло не повпливати ні на сам текст, ні на особисте сприйняття читачами. Навіть якщо б читач хотів дистанціюватися, уникнути паралелей, деякі сцени все одно не дозволять. Як-от епізод з біженцями окупованих територій, яких не хоче приймати народ власного князівства. Це жорстко, але як є.
Теж жорстко, і теж, як є, розкрита підвладність релігії державним інтересам. Дводушники черпають сили однаково від світлих і темних богів. Проте в якийсь період історії темні боги стали незручними владі. Темних ідолів знищують, старовірів переслідують. Звучить дуже знайомо, як чергове підтвердження виразу «де віра, а де церква». Ситуація у князівстві напружена, а тут ще Ріна додає вогнику, уклавши угоду з богинею смерті Мораною. Інформація просочується за межі маєтку, ідуть легенди про Моранову Чаклунку. Люди бояться гніву зневажених темних богів, намагаються задобрити їх жертвами, а від того зашморг від влади затягується все тугіше. Але що буде далі та на чиєму боці істина — ще побачимо.
Де ж місце жінки
Наступне за порядком, проте не за важливістю: «Двоповня» наскрізь просякнута суспільними тригерами, у які читач занурюється з перших сторінок. Один зі списку — домашнє насильство, прикрите маскою псевдокохання.
Нас дивує, чого Ріна змушена ховатися від Натаїра, шукати захист у чужому домі. І все одно чути питання, чи не воліє вона повернутися до нареченого. Ніби ж все так просто й очевидно: вона пережила насильство, ув’язнення було лише однією з форм, які взагалі можуть бути питання щодо їхнього спільного майбутнього? Але ж ні, домагання продовжуються (і не закінчуються, про що можна прочитати в наступному томі). Наскільки все чітко для нас на сторінках вигаданого сюжету, та чомусь дуже неоднозначно в сюжетах невигаданих.
Якось прикро складається, що аб’юз та насильство тісно сплітаються з місцем жінки, її правом жити власне життя, а не бути іграшкою чоловіка, прикрасою будинку. У «Двоповні» класичне патріархальне суспільство із його законами: чоловіки всім заправляють, жінки насолоджуються так званим жіночим щастям. Тобто займаються будинком і народжують майбутніх спадкоємців. Для «блакитної крові» успіх успішний — це укласти вигідну шлюбну угоду з іншим князівством. Смертельно хвора Верховна Правителька знайшла спокій тільки після народження сина. А звичайну жінку з народу легко можна викупити в її чоловіка за пристойне віно, як сталося з вовчицею та її лисеням. Ріна відмінна від жінок Прихованого світу. Вона наводить шуму своїми нежіночими рішеннями, ризикованими угодами від власного імені та їдкими перепалками з княжими особами. І ставить під сумніви головну мету Лії висловами, нащо княжні інфантильний хлопчик, коли вона цінна сама по собі і може правити не гірше від чоловіка.
Людям пуританського виховання, можливо, варто пропустити цей том на полицях книгарні, адже можна відчути співчуття до ЛГБТ-спільноти, яка має ще менше право на щастя, ніж жінка без «жіночого щастя». Вони змушені заперечувати власну природу, бо вона не вписується в стандарти суспільства. Хочеться, щоб комусь із персонажів пощастило як не дожити до нового нормального, то знайти вільне місто, де всі мають право бути нормальними за замовчуванням.
І найнещасніші істоти імперії — раби. Малі народи, за легендою, нарождені для служіння. Їм не дано не те що прав — навіть імені, аби душа знайшла спокій після смерті. Дводушники завжди дивляться ніби крізь слуг, помічаючи лише помилки і жорстоко караючи за будь-яку провинність. Це настільки нормалізовано у Прихованому світі, що Ріна мимоволі підставляє себе та всю сім’ю, намагаючись допомогти вагітній служниці. Але так з’являється хоча б кілька людей, що починають бачити пригноблених. Крапля в морі навіть масштабами одного маєтку, та процес запущено.
«Двоповня. Закони невриди» — це не просто роман про паралельний світ. Гарне фентезійне напилення, нотки слов’янськості та загадкові незнайомці є лише ширмою, за якою ховаються дилеми про свободу вибору, владу над життями інших, страх перед інакшим та межу терпіння. Питання, які ніколи не матимуть простої відповіді. Ні у Прихованому, ні у Зовнішньому світі, ні в реальному. Бо змінюються світи, закони, титули й імена — та людська природа залишається незмінною.
До того ж «Двоповня» стає частиною хвилі відродження інтересу авторів до включення саме слов’янської міфології у свої твори. І вже вимальовується особливість такого включення: історії не нагадують перекази міфів чи легенд, а пропонують авторське бачення. Боги та духи переосмислюються, а язичницькі мотиви органічно вплітаються в сучасність. У видавництві Readberry паралельно з «Двоповнею» виходить трилогія «Непрості» Тані Гуд. Міське фентезі, двері у невідомість та пошуки у цій невідомості власного я. Уже 2025 року «Віхола» випускає «Чаклунку і Культ» Валерії Савотіної (тут ще й сепарація в ЛГБТ-родині, хто полюбляє таку тему). Ці тексти — не просто ностальгія за втраченим світом вірувань, а спроба осмислити самих себе, оживити прадавнє в нових сюжетах, віднайти відповіді на вічні запитання: хто ми є, у чому наша унікальність та що ж ми можемо запропонувати світові.
