З 27 до 30 березня тривав Лейпцизький книжковий ярмарок — одна з найбільших зустрічей для діячів німецької та європейської загалом видавничих галузей. Цьогоріч Україна була представлена на ньому окремим стендом, на якому зокрема розташована сцена для панельних дискусій, презентацій перекладів книжок і читань поезії сучасних авторів та авторок. Лейпцизький ярмарок зазвичай збирає на своїх подіях широку читацьку спільноту, тож це чи не найкраща нагода для наших культурних діячів та діячок проговорити важливі тези на розмаїту закордонну аудиторію.
Програма української сцени та також подій за участі українців на інших майданчиках Лейпцизького ярмарку була зосереджена довкола тем, безпосередньо повʼязаних із війною: ідентичності, виживання, стійкості та культури, яка в різний спосіб має осмислити всі ці складні досвіди. Тому серед цьогорічних спікерів були письменниці Оксана Забужко, Катерина Міхаліцина, Наталка Сняданко, режисерка Ірина Цілик, журналісти Павло Казарін, Алім Алієв, Севгіль Мусаєва, а також колишні політвʼязні — правозахисник Максим Буткевич та журналіст Станіслав Асєєв.
Крім цього, презентували німецькі переклади українських книжок, що проговорюють досвіди війни, тривалої російської окупації та боротьби проти неї, а ще прокладають світоглядну межу між українською та російською культурами. Йдеться про переклади «“Світлого шляху”: історії одного концтабору» Станіслава Асєєва, щоденника Вікторії Амеліної, книжки «Мустафа Джемілєв. Незламний» Аліма Алієва та Севгіль Мусаєвої, «В правильному місці» Максима Буткевича, «Дикий Захід Східної Європи» Павла Казаріна.
Розуміти загроженість
Від початку повномасштабного російського вторгнення міжнародні культурні майданчики дають більше простору для українських голосів, проте вони не завжди були вповні почутими. Знадобився певний час, щоб очевидні для нас тези стали такими ж для європейської та світової аудиторії. Проте сьогодні, коли відчуття загроженості охопило світ, розмови про свободу слова, права людини та рішучість, яку треба мати світовій спільноті, щоб ці цінності щось іще важили, стали особливо значущими.
Презентація книжки «“Світлий шлях”: історія одного концтабору» Станіслава Асєєва — це також розмова, зокрема про ці цінності, точніше про те, що стається, якщо частина світу їх підважує, а решта стає спостерігачем, а не опозицією. І якщо раніше дискусія про концтабір в окупованому Донецьку не знаходила повного розуміння, навіть якщо її розпочинала людина, яка вижила в ньому, то сьогодні все змінилося.
«Сьогодні німці значно більше стурбовані ситуацією з Росією, не лише в контексті України. Вони сприймають Росію як реальну загрозу Європі, передусім країнам Балтії, що може рикошетом ударити і по Німеччині. Раніше, у 2021 і навіть у 2022 році, мені було дуже складно говорити про “Ізоляцію” в Німеччині, адже коли ти кажеш про концтабори, це завжди сприймалося проблематично. Здавалося, ніби в німецької історії монополія на концтабори, що це було тільки в них і тільки вони в цьому винні. А тепер розповідати про “Ізоляцію” в Донецьку і про Седнаю — табір смерті в Сирії — стало значно простіше. Тепер німці переконані, що росіяни здатні на це і що Росія — це далеко не та велика культура, про яку вони думали до 2022 року. Це відчувається і у якості питань, і у підтримці з боку німців, які були на події», — ділиться спостереженнями Станіслав Асєєв.
Придивитися уважніше
Готовність розуміти поширилася не лише на загальнолюдські цінності, що унаочнюються в дискусії про російсько-українську війну, але й на локальніші контексти. Так, цього року на Лейпцизькому ярмарку відбулося одразу декілька подій, повʼязаних з історією Криму, його тривалою російською окупацією ще з часів експансії Кримського ханства у XVIII столітті та міфами про півострів, що за цей час поширилися. Територією для розмови про тяглість спротиву кримців стала презентація книжки «Мустафа Джемілєв. Незламний» — історія життя національного лідера кримських татар, над якою працювали Алім Алієв та Севгіль Мусаєва. А центром іншої дискусії стало Чорне море як територія, що віддавна є як місцем зіткнення різних культур, так і полем бою.
«І на презентації німецькомовної книги “Мустафа Джемілєв. Незламний”, і на дискусії про Чорне море підіймали теми російських міфів щодо півострова як “ісконно русской зємлі”, а також ключової ролі кримських татар у їхньому руйнуванні. Через це і сьогодні Росія як імперія намагається реколонізувати півострів та його корінний народ через системні репресії, намагання знищити ідентичність і політику заміщення населення. Тому в дискусіях про півострів украй важливий ширший контекст, який деколонізує знання про Крим, і, наприклад, через постать Мустафи Джемілєва ми оприявнюємо історію кримських татар з початку XX століття до сьогодні», — розповідає Алім Алієв.
Чути та відповідати
Напевне, одним із найважливіших наслідків подієвої частини Лейпцизького ярмарку може бути усвідомлення, що нас почули, можливо, так, як ніколи до того, і нам відповідають. У різний спосіб: долучаються до дискусії із нами про нас, перекладають книжки, читають їх, врешті, приходять на читання поезії про, здавалося б, чужі досвіди. Як ще, як не в супроводі живого голосу автора чи авторки, осмислити ці неблизькі контексти чи навіть чуттєво долучитися до них. Цьогоріч на українській сцені ярмарку можна було послухати поезії Ірини Цілик, Христини Козловської, Катерини Міхаліциної та Галини Петросаняк.
«Дуже важливо і приємно бачити, що люди на читання збираються буквально залами: я вдруге на фестивалі, й ані їхня кількість, ані цікавість до української теми не зменшується. Аби тебе почули, важливо знайти “ключ” до слухача, певну точку контактного входу — і поезія, гадаю, це вміє. У нашому випадку, коли йдеться про досвід життя у війні, особиста присутність автора/авторки теж важить, бо тоді те, про що говориш, перестає бути просто фактами з новин, стає шкірним і намацувальним. Я дуже вдячна перекладачкам своїх віршів німецькою, Клаудії Дате та Христині Назаркевич, за можливість бути почутою тією аудиторією, а Українському інституту книги й Goethe-Institut в Україні за такий цінний і добре підготовлений майданчик для виступів і комунікації. А ще мене страшенно зворушив Андреас Ростек, німецький видавець книги Вікторії Амеліної “Looking at Women Looking at War” і мій співпанеліст на її презентації: не приховував хвилювання, говорив про Віку з таким великим внутрішнім теплом і повагою, що вони передавалися публіці. І це було не для галочки, а максимально щиро», — ділиться Катерина Міхаліцина.
Літературну програму української сцени сформував Goethe-Institut в Україні у співпраці з Українським інститутом книги, Мистецьким арсеналом, Meridian Czernowitz, Українським інститутом, а також Федеральним центром політичної освіти та translit eV.
Український стенд підтримується містом Лейпциг та Саксонською державною канцелярією. Події програми відбулися за підтримки Уповноваженого уряду Німеччини з питань культури та медіа. Частина заходів фінансується та проводиться Федеральним центром політичної освіти та translit eV.
