У пошуках опертя: 8 книжок, що підтримають у складні часи

У складні періоди життя та тужливі вечори, коли здається, що нічого не стане кращим, насправді може хотітися однієї речі — направду зрозуміти, що ти не єдина людина у світі, яка через це проходить. Може хотітися усвідомити, що досвід, який ти переживаєш, не мусить стати руйнівним, що він не мусить тримати тебе у своїх хащах вічно. У цьому можуть допомогти друзі, родина, психотерапія, форуми в інтернеті і, на щастя, книжки. 

Пропоную вам добірку текстів, які можуть підтримати, зворушити, пригнітити, а потім звеселити. У цьому розмаїтому переліку ви знайдете поезію, книжки, які могли здаватися вам дитячими, історії психотерапевтів, які пережили концтабори, та кисло-солодкі роздуми жінки-матері про своє життя.

Цей глибокий теплий текст пропонує поглянути на те, як родинні зв’язки формують наше самосприйняття, погляд на світ і на те, що залишається з нами навіть після втрати близьких людей. 

Через історію хлопчика Тоніно ми разом із ним занурюємося у складний процес переживання передчуття втрати — і самої смерті. Історія його мами та історія любові бабусі з дідусем дають можливість побачити, що ті, кого ми втратили, продовжують жити не лише у спогадах, але й у звичках та символах. 

Черешня, яку дідусь Оттавіано посадив, коли народилася його донька — мама Тоніно, — стала живим носієм пам’яті про нього. Втрата не обов’язково означає повне зникнення людини з нашого життя, а пам’ять про неї може тривати в речах, місцях та образах, які набувають особливого значення для тих, хто залишився.

Сюжет «Дня пса» побудований навколо однієї події: автострадою біжить наляканий і дезорієнтований собака. Різні люди помічають його: священник, далекобійник, удова, самотні чоловіки та жінки. Для кожного з них цей пес стає асоціативним провідником, дзеркалом, у якому відбиваються їхні власні страхи, спогади, втрати й життєві кризи.

Книжка складається з низки історій, повʼязаних між собою лише тим, що кожна із них є відгуком на побаченого собаку. Формально це роман, але за структурою він нагадує цикл новел, де одна подія розкриває долі різних персонажів. Ми маємо можливість доторкнутися до любові, горя, відчаю, самотності, туги, екстазу героїв — і побачити, що не самі у будь-якому своєму переживанні. 

Ірина Жиленко — представниця покоління шістдесятників. Вона була жінкою, поеткою, подругою тих, хто зазнав репресій: час, у який жила поетка,  не можна назвати простим. Тоді митці постійно стикалися зі складними виборами та випробуванням своїх принципів.

Вірші Жиленко у цій чи будь-якій іншій збірці — це поезія про жіночий досвід, про сміливість, про закоханість та любов, про материнство, про різність ролей, які можуть вміщатися в одній людині, про Україну, дружбу, дорослішання, втрату та смерть — і на кожен з цих віршів можна спертися.

Зла відьма перетворює юну Софі на стару каргу — страшне! Софі натомість не особливо засмучується, а ставиться до ситуації дуже практично. Вона вирушає до мандрівного замку, в якому мешкають чарівник Хаул, його помічник Майкл та вогняний демон Кальцифер. Софі занурюється в дослідження себе та всіх мешканців замку. Вона вчиться переписувати сімейні установки, які закладалися в неї з раннього дитинства, та шукає не лише зняття прокляття, але й спосіб побачити себе собою, а не кимось, кого хотіли б бачити її батьки чи сестри. Це дуже символічна історія, яка може допомогти подумати про маски, які ми часто натягуємо на себе у суспільстві, та те, як інколи складно буває зняти їх та побачити справжнє лице людини навпроти. Це історія про випробування, ріст і  кохання — бо куди ж без нього?

Катя Бльостка — блогерка, письменниця і мама чотирьох синів з цілою валізою особистих історій, якими щедро з нами ділиться у своїх книжках. Це, мабуть, і є головною цінністю її текстів — без зайвих теоретизувань та інтелектуалізації Катя розповідає про свої романтичні досвіди: материнства, стосунків з собою та своєю родиною та соціалізації, зокрема в підлітковому віці. Вона дає дуже пряму валідацію: з тобою все ок, всяке може трапитися, ти молодець. Навіть важкі історії їй вдалося описати так щемко та з гумором, що вони моментально стають опірними. Це тексти, які будуть корисні не лише жінкам — чоловікам так само, зокрема, аби краще зрозуміти жіночі досвіди та могти бути поряд для важливих жінок у своєму житті.

Віктор Франкл та Едіт Еґер пережили нацистські концентраційні табори. Франклу було 37 років, коли він потрапив у концентраційний табір. Еґер була зовсім юною — їй було лише 16. Свій досвід вони описали у цих текстах і обоє присвятили життя тому, аби допомогти іншим впоратися з травматичними життєвими досвідами. 

Головна ідея «Людини в пошуках справжнього сенсу» полягає в тому, що людина здатна витримати майже будь-які страждання, якщо бачить сенс свого життя. Головна ідея «Вибору» продовжує думку Франкла — Едіт Еґер вважає, що  навіть після найглибших травм людина може обрати шлях до внутрішньої свободи. Авторка наголошує, що ми не завжди можемо контролювати події, але можемо обирати, як жити далі. 

Попри темряву та жорстокість, яку описують Франкл та Еґер, ці тексти відчуваються життєствердними: вони нагадують про ту свободу, яка завжди залишається у кожного з нас.