Історія про обіцяного героя, що здолав абсолютне зло і… встановив тоталітарну диктатуру з культом особистості. Поєднання «Пігмаліона» (або «Моєї чарівної леді», якщо вам, як і мені, більше до вподоби мюзикл) з «Одинадцятьма друзями Оушена». Трилогія про епічне протистояння добра і зла, яка є тільки маленьким (хоч і надзвичайно важливим) елементом загальної мозаїки. Усе це про «З-імли-народжених» — серію, що створила феномен Брендона Сандерсона у сучасному фентезі. Вона наразі складається з двох циклів: трилогії (Першої ери), що виходила англійською з 2006 по 2008 роки, та тетралогії (Другої ери), що публікувалася з 2011 по 2022 роки. Український переклад виходить у видавництві Nebo BookLab Publishing, і наразі ми маємо дві частини трилогії («Остання імперія», «Джерело вознесіння»), робота над виданням третьої («Герой віків») ще триває.
Архітектурний ансамбль
Одним з фундаментальних тверджень різноманітних курсів письменницької майстерності є ідея про те, що існують два типи письменників: архітектори та садівники. Перші ретельно планують, детально прописують сюжет, розкреслюють арки персонажів, а потім на основі цих напрацювань розбудовують твір. Другі висаджують насіння з ідей та персонажів, а потім стежать, як вони проростуть і куди поведуть історію. Жоден письменник не відповідає якомусь із цих архетипів на 100%, але, як правило, автори тяжіють до котрогось із цих полюсів. І Сандерсон — один з головних «архітекторів» у сучасному фентезі.
Перша трилогія «З-імли-народжених» особливо примітна тим, що була написана повністю ще до публікації її першої частини. Це дозволило Сандерсону, маючи повну картину, повертатися до попередніх частин і додавати туди елементи, які зіграють пізніше, або ж прибирати ті лінії, які закінчувалися глухим кутом. Конкретні приклади, як ті чи інші деталі згодом отримують новий контекст або виявляються драматургічними «гачками», що спрацьовують через дві книжки, я опущу, щоб не псувати вам враження від самостійного знайомства з ними. Але саме тому з сюжетної точки зору «З-імли-народжені» — надзвичайно міцна конструкція, і це особливо проявляється у фіналі кожної з частин. Любов автора до динамічних розв’язок, що переплітають роз’єднаних до того персонажів та сюжетні лінії, породила серед його фанатів термін Sanderlanche — від злиття прізвища письменника зі словом «avalanche», «лавина».
Загалом сюжет історії розповідає про Вен — вуличну злодюжку, яка завдяки прихованим магічним здібностям привертає до себе увагу групи змовників, які вирішують використати її у своєму складному плані пограбування імператорської скарбниці. Очолює цю групу таємничий Келсьє — легендарний «з-імли-народжений», здатний використовувати сили всіх металів. Він стає наставником юної героїні та знайомить її не тільки зі світом магії, але й з місцевою аристократією, адже вона отримує завдання шпигувати за шляхетними родинами, вдаючи із себе родичку одного з лордів.
Звісно, навіть у зведеної за детальним планом будівлі можуть бути недоліки конструкції (запитайте в архітекторів Пізанської вежі). Не обійшлася без них і перша трилогія «З-імли-народжених». Найбільше нарікань викликає друга її частина, «Джерело вознесіння», яку навіть найбільші прихильники автора часто називають одним з найслабших його творів. Частково це пов’язано із самою її природою, адже бути другою частиною трилогії взагалі складно: усе нове й незвичне ми бачимо в першій книжці, а вибухова кульмінація припасена на третю. Тому другі частини часто перевантажені експозицією або розставлянням фігур перед епічною шаховою партією третьої.
Страждає від цього й «Джерело», завдання якого — підняти ставки від долі окремої держави до долі всього світу, що відбувається доволі раптово й навіть частково нівелює поневіряння, яких зазнали герої до цього. На додачу Сандерсон ніби згадує, що «З-імли-народжені» призначені для полички young adult (у 2006–2008 роках, коли виходив оригінальний цикл, це була ще актуальніша класифікація, ніж зараз), а тому додає непотрібний любовний трикутник для головної героїні, ускладнюючи милу підліткову любовну історію з першої частини.
«Тверда» магія
Тільки час покаже, чи залишиться прізвище Сандерсона в історії фентезі, але вже можна констатувати його вплив на сучасний дискурс, який виражається передусім постанням концепції «твердої» магії. Саме Сандерсон вважається автором класифікації магічних систем залежно від того, наскільки строгі закони ними керують і — передусім — наскільки ці закони відомі читачам.
Канонічним прикладом «м’якої» магії є Ґандальф із «Володаря перснів». Ми знаємо, що він один з могутніх чарівників Істарі, але не розуміємо, що саме він може зробити в будь-який момент твору. Він володіє якоюсь магією, але вона таємнича і незбагненна. Він не телепортується, не літає та не жбурляє вогняні кулі — і ми гадки не маємо, чи здатен він узагалі це робити.
Проміжним прикладом, що поєднує «м’яку» та «тверду» системи, є, зокрема, магічний світ Гаррі Поттера. Ми знаємо, що різні заклинання мають різний ефект, знаємо назви деяких з них, і розуміємо, що їх треба вивчати та практикувати для того, щоб покращити свої магічні навички. Це наближає магію Ролінґ до «твердого» полюсу цієї класифікації. Але, наприклад, нам не відомо, як саме створюють нові заклинання, або чому деякі чарівники краще володіють тією чи іншою магією, або чому сила материнського кохання здатна врятувати дитину від смертельного заклинання. Це елементи «м’якої» магії — незбагненної та таємничої.
І, нарешті, значно більш наближена до «твердого» полюсу магічна система «З-імли-народжених», заснована на металах. Вона складається з трьох «металічних мистецтв» — алломантії, ферухімії та гемалургії, — кожне з яких видобуває різні властивості з металів. Наприклад, алломант, що використовує сталь, здатен відштовхувати від себе металічні предмети, а алломант, який використовує залізо, — навпаки, притягує їх. Про особливості ферухімії та гемалургії розводитися не будемо, адже про них розповідають, відповідно, у другій та третій частинах трилогії, але вони, як і алломантія, також пов’язані з маніпуляцією металами. Таким чином, читачам «З-імли-народжених» достеменно зрозуміло, як саме працює магія у кожній бойовій сцені трилогії (а таких там чимало — Сандерсон любить екшн).
Але такі суворі, здавалося б, обмеження тільки урізноманітнюють події. Наприклад, жодна з металічних сил не дає героям можливості літати, але якщо кинути на підлогу монетку й відштовхнутися від неї силою сталі… Отак і зʼявляється здатність до польоту. Аналогічні трюки можна пророблювати і з іншими металами, а в «з-імли-народжених», що мають здатність використовувати силу різних металів, кількість можливих комбінацій росте пропорційно.
Сандерсон намагається зробити систему настільки строгою і «твердою», що буквально додає наприкінці кожної книжки таблички, які узагальнюють і систематизують відому на момент закінчення твору (тому краще не зазирайте в кінець, поки не прочитаєте книжку) інформацію про магію. Але саме тут, у порожніх комірках і спробах концептуалізувати властивості металів, і приховуються недоліки цього підходу. Адже хай якою б продуманою була система, вона все одно залишається вигадкою письменника. Й іноді метали мають такі, а не інакші властивості просто тому, що так краще для сюжету, а не тому, що це логічно випливає з їхнього місця в магічно-періодичних табличках. А порожні місця в списку сил так і шепочуть: «Я ще не придумав, що саме робитиме цей метал, але бронюю це місце на майбутнє». У такі моменти дуже легко втратити довіру до автора, адже у них уся «твердість» магії здається лише фікцією, механічною головою чарівника країни Оз, який ховається за лаштунками й смикає за невидимі ниточки.
Загадка світобудови
Можливість перенестися в інший світ — одна з головних принад фентезі як жанру. Але світи, які будує Сандерсон, пропонують не лише казковий ескапізм, але й дражнять своїми загадками. Світ «З-імли-народжених» постає не лише декорацією, в якій відбуваються події, а й предметом дослідження головних героїв, а разом з ними — і читачів. У цьому Сандерсон залучає елементи інших жанрів, як-от детективу або, якщо хочете, конспірологічного трилеру. Такий трилер часто ставить запитання: «А що, як світ, у якому ви живете, насправді не такий, яким здається на перший погляд?». Те саме запитання звучить і в цьому циклі.
Що, як обіцяний герой, який кілька століть тому врятував усіх, — не той, за кого себе видає? Що, як протистояння добра і зла, яке закінчилося багато поколінь тому, досі триває? І хто взагалі такі ці страхітливі інквізитори зі сталевими цвяхами замість очей? «Завжди є ще одна таємниця», — любить повторювати Келсьє, наставник головної героїні, і важко не сприйняти цей рефрен за особисте правило Сандерсона.
Але, будучи об’єктом дослідження, світ «З-імли-народжених» при цьому не залишається пасивним, він також змінюється та реагує на вчинки героїв. Завдяки цьому він має динамізм, розвиваючись і міняючись разом із персонажами та сюжетом (трійцю «персонажі-сюжет-світ» Сандерсон вважає фундаментом будь-якого художнього твору). Ми подорожуємо ним не тільки «в ширину», відкриваючи нові локації або нових героїв, але й «у глибину», досліджуючи не просто його історію, але саму його сутність — космологію та метафізику. Не випадково бонусна повість «Таємна історія» (видана англійською 2016 року, через 10 років після «Останньої імперії»), що розповідає про події трилогії, які залишилися за лаштунками основних подій, місцями більше схожа на середньовічний філософський трактат, ніж на пригодницьке фентезі.
Звісно, це має і зворотний бік. Деякі розділи, що особливо ретельно досліджують світобудову, можуть здаватися сухими й занадто експозиційними, а в поєднанні з принципами «твердої» магії і взагалі нагадувати лекції з вигаданих наук, таким собі «фентезійним нонфікшеном».
Частина чогось більшого
Одна з відмінностей Сандерсона від корифеїв жанру доволі проста — він набагато молодший. Йому ще немає 50 років, а це означає, що своє дитинство він провів у світі, що набагато більше нагадує сучасний, ніж світ часів дитинства Ле Ґвін, Мартіна або, тим паче, Толкіна. Власне, корені його «твердої» магії слід шукати у настільних рольових іграх на кшталт «Підземель і драконів», які передбачають цілком конкретні обмеження для магічних персонажів, щоб вони не вносили дисбаланс у партію шукачів пригод. Іншою невіддільною частиною дитинства Сандерсона були комікси, з яких він запозичив одну з головних рис свого творчого доробку — взаємопов’язаність.
У традиційних супергеройських коміксах DC або Marvel ви читаєте не просто історію свого улюбленого персонажа — ви читаєте історію світу, у якому він живе. Людина-павук або Люди Ікс мають цілі галереї власних ворогів, але їхній світ не обмежується ними. Це також світ Залізної людини та Капітана Америки, Фантастичної четвірки та Капітана Марвел — і, очевидно, світ одне одного.
Ця особливість, яка майже в той самий час почала підкорювати масове кіно завдяки Кіновсесвіту Marvel (MCU), притаманна і книжкам Сандерсона. Події більшості з них розгортаються на різних планетах однієї системи, що зветься «космер», а це означає не лише, що існують персонажі, яких можна зустріти в різних романах, а ще й (враховуючи особливості світобудови, згадані у попередньому розділі) те, що світи мають спільне минуле й ключ до розуміння тих чи інших подій одного твору іноді доводиться шукати в іншому.
Оскільки «З-імли-народжені» — це один з перших творів у космері (раніше за нього вийшов тільки «Елантріс»), то, так само як і в ранніх фільмах Marvel, зв’язки з іншими творами тут помітні хіба що найзатятішим фанатам. Навіть Гойд, улюблений персонаж Сандерсона, що виступає оповідачем або дійовою особою інших книжок, тут зʼявляється фактично «за кадром». Саме тому «З-імли-народжені» є дуже вдалою точкою входу для знайомства із космером: тут вгадуються загальні обриси «ширшого» всесвіту, але вони не заважають розповідати історію Вен та Келсьє.
У разі ж, якщо вам сподобається, то простору для подальшого заглиблення у космер більш ніж достатньо. Тим паче тепер, коли певні сюжетні елементи, що їх раніше треба було по крихтах збирати з епіграфів до розділів (які, як правило, не пов’язані безпосередньо з тим, про що йдеться в самому розділі), запитань на фанатських конференціях та підписах книжок (ще одна з візитівок Сандерсона, коли приносячи книжку на підпис, фанати просять додати до автографа якусь невідому раніше деталь того чи іншого елементу космеру), стали частиною тексту інших романів або повістей.
У пошуках релігії
Автобіографічність — не та риса, яку часто визначають у творчості Сандерсона, і це не дивно — коли в тебе сотні персонажів, то навіть найбільш багатогранної особистості не вистачить на кожного з них. Але він ніколи не соромився вкладати власні думки у голови своїх персонажів, і одна з ключових дійових осіб «З-імли-народжених» найточніше відображає духовні пошуки та питання самого автора.
Сейзед — історик-архівіст, предметом дослідження якого є релігії. Він колекціонує стародавні релігії світу, що існували до встановлення абсолютної тиранії Пана Всевладаря. І в кожній з них він бачить щось прекрасне — відображення якоїсь універсальної істини. Але з часом він починає бачити в них лише внутрішні суперечності, і в пошуках однієї істинної релігії відкидає одну за одною. Щоб уникнути спойлерів, я не казатиму, чим закінчиться його пошук, але важко не побачити в ньому віддзеркалення самого Сандерсона, адже і в того релігія (та осмислення її ролі) посідає важливе місце в житті.
Одним з найбільш контроверсійних аспектів особистості Сандерсона є його віросповідання. Він — вірянин Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, більш відомої як мормонська церква. І хоча він далеко не єдиний відомий фантаст-мормон (цілком імовірно, що Стефані Маєр своїм циклом «Сутінки» набагато сильніше вплинула на фентезійну літературу XXI століття), читачі та критики заслужено звертають увагу на релігійність автора, аналізуючи його твори.
Але і Сейзед, і Сандерсон постають у своїх текстах далекими від догматизму. У нотатках до роману Warbreaker, що також належить до космеру та який ще тільки готується до видання українською мовою, автор пише, що для нього найважчим у релігії є прийняття її невіддільної парадоксальності:
«Я вірю, що моя релігія — істинна. І, за визначенням цієї релігії, це означає, що всі інші люди помиляються. І в той же час моя релігія навчає мене бути смиренним. Я вважаю, що можливо це робити і при цьому зберігати віру, але це вимагає більших зусиль, ніж багато людей готові докласти».
Таку саму невіддільну парадоксальність провокує і релігійність Сандерсона. Письменник, який і у своїх творах, і у своїй громадянській позиції дотримується доволі ліберальних принципів, водночас залишається вірянином мормонської церкви, а значить, витрачає десятину своїх величезних доходів на інституцію, що має не найкращу репутацію в питанні прав людей — як історично, так і дотепер. Тому примирення іпостасей Сандерсона-письменника із Сандерсоном-мормоном також може вимагати чималих зусиль від читача.
Запитання для обговорення циклу (акцент на «Останню імперію», щоб уникнути можливих спойлерів)
- Який з персонажів вам найбільше сподобався і чому?
- Наскільки оригінальною та цікавою здалася вам магічна система?
- Який сюжетний поворот став для вас найбільш несподіваним? Про які ви здогадалися наперед?
- Яка частина книжки була для вас найцікавішою: планування перевороту, любовна лінія Вен та Еленда, історія світу та Пана Всевладаря чи щось інше?
- Наскільки помітною для вас була релігійність автора у тексті? Як ви вважаєте, чи слід узагалі зважати на це, читаючи та обговорюючи літературний твір?
- Які інші теми, крім релігії, по-вашому, піднімаються в книжці?
- Чи зʼявилося у вас бажання прочитати інші книжки з космеру?
- Сандерсона часто критикують за просту та невибагливу прозу. Наскільки ви згодні з цією думкою? Чи викликала у вас дисонанс занадто «сучасна» мова персонажів у декораціях XVII-XVIII століття?
- Який, на вашу думку, головний недолік книжки?
- Від початку публікації «З-імли-народжених» минуло вже майже 20 років. Чи помічали ви якийсь вплив цієї серії або інших особливостей стилю Сандерсона на інші твори в жанрі фентезі, написані в останні два десятиліття?
Аудіоверсію рецензії можна прослухати на наших подкаст-платформах: Spotify, Apple Podcasts, YouTube, Soundcloud.
