Свята юність у сучасній романістиці

Юність як період мрій, формування, сили, енергії, незашорености здавна привертала увагу митців і поціновувачів мистецтва. У світовій культурі, особливо американській та європейській, «фонтан молодости» — міфічне джерело, яке дарує молодість кожному, хто пірнає в його води. Отже, юність постає сакральним часом. 

Не вщухає інтерес до цієї теми й у сучасних романах. Кожна національна література ділиться власним специфічним досвідом. Цей досвід не завжди про ностальгію і романтизацію — часом це проговорювання травм і апелювання до гостросоціальної проблематики. 

Українська, польська й боснійська літератури мають і суттєві відмінності, і несподівані перегуки. У матеріалі — огляд таких оригінальних текстів про підлітків.

Роман в оповіданнях «Район “Д”» складається з історій, тематично пов’язаних між собою. У романі є спільний наратор — хлопець-підліток, який розповідає історії зі свого життя або про жителів району «Д» — своїх сусідів. Черкаси постають живим простором, здатним заспокоювати, надавати притулок чи, навпаки, розчиняти, ламати й приручати.

У тексті використано прийом авторської маски: герої звертаються до оповідача «Чех». Образи підлітків у романі дуже індивідуалізовані й виписані з проникливим психологізмом. Так, в оповіданні «Шкловська» не обдарована природними привілеями дівчина крізь терни будує своє щастя, іде до мети, на шляху зазнаючи ран від обставин і людей. Корейка з неординарної дівчини, що захоплює оповідача, перетворюється на заплутану в павутині провінційної рутини мисткиню, яка прагне вирватися. А старий-добрий дядя Кока так і не стає по-справжньому дорослим.

Книга належить до жанру роману виховання, хоч можна розглядати твір як роман травми. Головний герой роману — Тимофій, який упродовж твору виростає з дошколярика у випускника. Події відбуваються навколо його родини: матері, батька, бабусі і її коханця-співмешканця Фелікса. Інші підліткові персонажі — друзі Тимофія Родіон, Іван, дівчина Тома й подруга, з якою виник роман на дачі, Мар’яна.

Юність у романі зовсім не безтурботна. Підлітки — заручники своєї доби, у якій на них впливають, крім романтичних переживань, дружби, зради, ще й невирішені проблеми дорослих. Тимофій перебуває в небезпеці через батька й Фелікса, Родіон переживає складне розлучення батьків, які ним не цікавилися, і знаходить розраду в підлості й завдаванні болю іншим. Образ Родіона більше розкриває й образ Тимофія. Тимофій, зраджений і висміяний, змінює свою поведінку, вдається до певного ескапізму. Іван, який захоплюється бджолярством, із часом припиняє бути цікавим для Тимофія, це підсвічує темперамент героя, його інтереси. 

Мар’яна й Тома розкривають Тимофія з романтичного боку. Саме у стосунках із цими дівчатами Тимофій пізнає себе, змінюється, переживає сильні емоції. 

Травмовані не лише підлітки, а й дорослі. Автор приділяє багато уваги ретроспективним екскурсам у дитинство-юність дорослих персонажів. Дитинство бабусі Ліди минало поряд із холодною матір’ю, змалку їй довелося фізично працювати; дитинство Фелікса — з батьком, інтегрованим у каральну радянську систему, а також жорстокими дітьми навколо. На відміну від роману «Район “Д”», роман «Хто ти такий?» глибоко автобіографічний (біографізм переважає над домислами й вимислами). Про це в багатьох своїх інтерв’ю згадує Артем Чех.

Роман викликає думки про фігуру дорослого, її вплив на дітей і підлітків. Адже певні моделі, наче тінь, супроводжують і в дорослому житті. Ці фігури залишають різні спогади: як учитель музики Шлоссер, що допомагає дітям доброю порадою і пригощає горіхами; як Льоша, який не надто переймається долею сина, наражає його на небезпеку; як Фелікс, що то з’являється, то зникає, то допомагає, то виявляє жорстокість; як Ольга, яка любить сина, але, виснажена намаганнями заробити, віддаляється від нього. 

Та попри складність обставин герої Чеха здатні на світло, любов, надії. Автор не навіює песимізм. Оповідь жвава й дотепна: на сторінках роману багато гумору, іронії, щирости.

Молоді люди в романі мають проблеми з батьками, а більшість із них уже не живуть із родиною у свої 19 років. У кожного персонажа є певні захоплення, але через відсутність освіти та нормального спілкування з дорослими на серйозні теми хлопців легко задурити, адже критичного мислення вони не мають. Вася Комуніст вірить в ідеологію, яку не розуміє повною мірою, але яка стає для нього певним способом знайти себе й самоствердитися. Какао починає ходити до сумнівної церкви. У Собаки Павлова — нав’язаний зовні антисемітизм, абсурдність якого підкреслюється ще й тим, що Собака Павлов сам єврей за національністю.

Алкоголь і наркотики, які вживають персонажі-підлітки, допомагають їм утекти від реальности, адже жодного іншого способу існування вони не бачать. У них немає рольових моделей, закладених дорослими, тому в романі алкоголь для молодих людей — спосіб заповнити цю порожнечу, полегшити біль від усвідомлення дійсности. 

Хоча дійсність, описана Жаданом, може гнітити, у романа «Депеш Мод» настрій мажорний. Навіть зображуючи травматичні події, такі як побиття, співіснування з кримінальним світом, негаразди в родині, автор не робить акцент на відчуттях героїв. Вони — «веселі хлопці», що, мов іграшки-стрибунці, б’ються об долівку й знову підстрибують.

Роман польського прозаїка цікавий із багатьох причин. З одного боку, помітна сугестивність (навіювання певного стану), використання естетики потворного. Автор описує потворні фізіологічні процеси, вдається до пронизаних сірістю і самотністю описів природи, жител. З іншого боку, роман постійно балансує між серйозністю і безвихіддю та іронічністю і грою. Книга повідає про життя в аграрно-промислових районах (польському аналогу колгоспів), які в Польщі називають пегеерами (PGR).

Топос юности в романі перетинається із топосом гріха, топосом богоборства. Сакральне й профанне часто змішуються. Позбавлені страху й емпатії, підлітки поводяться жорстоко. Зображення молоді викликає тривогу й відразу. Адже юність асоціюється з майбутнім, а в цьому романі це майбутнє деструктивне, танатичне (смертоносне). Певною мірою цей настрій перегукується з похмурими й навіть апокаліптичними інтонаціями роману «Володаря мух» Вільяма Ґолдінґа.

Кожен розділ роману боснійського автора «Концерт U2» починається ніби роздрукованим квитком на цей концерт.

Концерт — символічний простір, який об’єднує не тільки сюжетні лінії, а й сприяє єдності між різними народами, адже на концерт приїжджають і боснійці, і серби, і хорвати, і болгари, і люди з інших країн. Концерт виступає універсальним хронотопом, що здатний поєднувати християн і мусульман, заможних і бідних, молодих людей, батьки яких не ладнають між собою.

Молодь — це ніби покоління, роль якого об’єднувати, залагоджувати жорстокі конфлікти попереднього покоління: для дітей уже не так важлива приналежність до певної релігії, як для батьків. 

Також Баздуль цитує соліста гурту U2 Боно, який зі сцени співає хіт Fuck the Past, Kiss the Future. Така позиція видається дещо наївною, адже історичні травми не можуть вилікуватися просто забуттям і прощенням. Прощення не може відбутися без детального розбору, без символічного суду — розгляду скоєних злочинів.