Смерть, спокута та життя в Берліні 100 років тому. «Берлін Александерплац» Альфреда Дебліна

У 1930 році відомий німецький філософ Вальтер Беньямін, міркуючи про «Берлін Александерплац» Альфреда Дебліна писав: «Буття з погляду епіки — це море». Деблін створює епічний роман, у цьому він наближається до творів великих Гомера та Данте, до кінематографічного руху та живої берлінської говірки. Цей текст допоможе уважно та заворожено спостерігати на березі моря за повнотою буття в «Берлін Александерплац». 

Роман німецького письменника, есеїста та психіатра Альфреда Дебліна побачив світ у 1929 році та містить у собі відбитки німецького суспільства, травмованого Першою світовою війною та економічною кризою, його бурхливого міського життя 1920-х років. Це один із найважливіших творів німецького модернізму в літературі загалом та Ваймарської республіки (1919–1933) зокрема, який був надзвичайно популярний протягом перших пʼяти років опісля публікації та був заборонений, коли до влади прийшов Адольф Гітлер. «Берлін Александерплац» досі лишається у центрі уваги читачів, дослідників літератури та режисерів. Твір буде цікавий широкому загалу, адже читач або читачка матимуть якнайкращу нагоду познайомитися з життям Берліну, пристрастями та спокутою його жителів. Досвідчені читачі матимуть нагоду дослідити історично-культурний контекст міжвоєнної Німеччини та захопитися майстерним застосуванням техніки монтажу в літературному творі.

Іноді диво літературного твору стається в його мерехтінні між вигадкою та дійсністю. Кілька деталей із біографії Дебліна допоможуть зрозуміти особистісну, естетичну та інтелектуальну близькість життя письменника та його роману «Берлін Александерплац». Альфред Деблін народився 10 серпня 1878 у Штеттині, нині це польське місто Щецин. Однак у 1888 році, після того як родину залишив батько, маленький Альфред із матірʼю, братами та сестрою переїхав у Берлін, де вони довгий час жили у скруті. У дитинстві та протягом років роботи лікарем у східному Берліні Деблін ізсередини спостерігав і вивчав збіднілі, часто злочинні верстви міського населення на тлі історичних перипетій першої половини ХХ століття, зокрема Листопадової революції. Так, під час Повстання спартакістів у січні 1919, коли німецькі ліві політичні партії зазнали остаточної поразки в революції, була випадково вбита Мета — сестра письменника. Спроби осмислити становище повоєнної Німеччини (Ваймарської республіки), поразку революції та її наслідки присутні в багатьох творах Дебліна, зокрема в історичному романі «Листопад 1918: Німецька революція» та експериментальному епічному романі «Берлін Александерплац». У 1920-ті роки для вразливих та злочинних верств населення саме площа Александерплац, з-посеред якої будують метро, стає осердям заробітку, старих та нових знайомств, водночас небезпечних та рятівних можливостей.

Тривкий інтимний звʼязок із Берліном доповнений також мистецькою та лікарською діяльністю Дебліна. По-перше, він був у колі німецьких експресіоністів та публікувався у важливому для цього мистецького напряму журналі «Штурм», який молодий письменник співтворив разом із товаришем та письменником Гервартом Вальденом від 1910 року. Дослідниця кіно Ольга Брюховецька наголошує на особливості німецького експресіонізму: «Експресіонізм проголошував повстання проти дійсності в цілому: політичної, соціальної та культурної», — що матиме надалі відбитки в теоретичних роздумах Дебліна про літературу: «В художній літературі легкість та насміх над реальністю сягають своєї досконалости». 

По-друге, паралельно до письменницької діяльности Деблін відданий психіатрії: він працює в лікарнях, пише дисертацію та має окрему практику в робітничій частині Берліна. Під час Першої світової війни він стає військовим лікарем і перебуває у французькому регіоні Ельзасі, який довгий час був під контролем Німеччини та після Першої світової повернувся під контроль Франції. Вочевидь, на фронті та опісля повернення до мирного життя Деблін, як психіатр та учасник війни, засвідчив поширеність Kriegsneurose, неврозу внаслідок війни, відповідником якого у сьогоденні є посттравматичний стресовий розлад, і загальну потравмованість та вразливість суспільства після війни. Ці суспільні прикметності присутні в «Берлін Александерплац» та є одними з головних внутрішніх динамік роману. 

Завдяки міграції у Швейцарію в 1933 році Деблін порятувався разом із родиною від нацистських гонінь через його єврейське походження та літературну діяльність. Потому вимушено мандрує у Францію, Італію та США. Знову жити в Німеччині зможе лише з 1946 року. Не змігши адаптуватися до життя у новій розділеній Німеччині, він повернеться в Париж 1953 року. Всі десятиліття Деблін провадить активну письменницьку роботу, заразом міркуючи про літературу, суспільство та життя в численних есеях, спілкується з багатьма видатними інтелектуалами ХХ століття, серед них: німецькі драматург Бертольд Брехт та філософ Герберт Маркузе, французькі філософ Жан-Поль Сартр, філософиня та письменниця Симона де Бовуар. Альфред Деблін помирає 1957 року.

«Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа» — це один із найвизначніших творів європейського літературного модернізму. Його часто зіставляють із «Уліссом» (1920) ірландського письменника Джеймса Джойса, який розгортав письмо в особливий спосіб — «потоком свідомости». «Потік свідомости» — це проникнення та занурення читача у відчування, швидкі та повільні мінливості думок літературного персонажа. Такий персонаж вразливий до переживань етичного та естетичного штибу, події розгортаються радше в його свідомості, ніж у зовнішній подієвості. 

Зазвичай людина в модерністському романі перебуває у міському просторі, де стаються саме ті маленькі, але важливі, зустрічі та враження, які є поштовхом до «проростання та цвітіння цієї форми» (А. Берґсон) — літературного письма як «потоку свідомости». Однак роман Дебліна «Берлін Александерплац» не обмежується цими характеристиками. Не внутрішня глибина чийогось розуму, а саме місто стає головним героєм, який невпинно оповідає власні історії через людей-персонажів, зосібна Франца Біберкопфа. Повільності та швидкості людської свідомости тут замінені на всеохопливі динаміки метрополісу. У такий спосіб письменник досліджує не так одиничну особистісну історію, але розгортає ширшу суспільно-політичну перспективу епохи. Якщо в письмі Джойса оповідач відсутній і здебільшого оповідають персонажі, то Деблін розпорошує оповідь в авдіальному просторі міста, іноді прислухається до Франца Біберкопфа, звертається до Біблії, античних мітологій, заразом оповідає сам, не ховаючись, — мовить як співець народної балади про смерть, оприявнюючи етичний вимір історії Франца.

Понад те, Деблін не покладається на суто писемну, або ж книжкову, традицію роману, якої дотримувалися французькі та англійські модерністи, для яких письмо було єдино можливим способом буття. Деблін натомість вважає книжку згубною для справжньої мови, прагне до епіки — «праформи літератури», тобто до тисячолітнього народного мистецтва оповіді, вільного від письма. З цієї причини автор уповні користається з позиції співця балад, ваґанта (мандрівного митця, частіше — співця), який промовляє силою усної народної оповідки не про одинокий розум, але про багатьох людей одразу. Саме тому в «Берлін Александерплац» такими важливими є живе берлінське мовлення та усна міська культура, яка відсилає до давніших традицій німецького фольклору. У плин оповіді органічно вплітаються прислівʼя, дитячі віршики, пісні та балади, які її урізноманітнюють і ритмізують. 

Деблін закликав: якщо «сюжет бажає пуститися в ліричний танок, то він [автор] мусить дати йому лірично потанцювати», — і письменник дає таку всеохопну свободу власному епічному роману. Не менше, ніж фольклор, Деблін використовує інші аспекти міської культури: вирізані з газет, почуті з радіо або виголошені на площах новини про вбивства та крадіжки, нещасні випадки, скандали тощо. Деблін стверджував: «Через них зі мною розмовляє найбільший пік — сама природа». Тут упритул зʼєднуються його лікарська психіатрична практика та прагнення в літературі, яка мала би у всій повноті поетичного способу пізнання дійсности дослідити повоєнні травмовані міські спільноти, які скочувалися в радикальні політичні рухи, злочинність і насилля. 

Деблін лише зрідка вдається до «потоку свідомости» персонажа, у якого вона видається неспівмірно маленькою порівняно з надміром міського буття навколо. Саме тому письменник використовує техніку монтажу, яка початково була винайдена в кіно, а згодом застосована у практиках аванґардних митців-дадаїстів. Такий «кіностиль» дозволяє зображувати події в усій їхній нагальності та тотальності навколо персонажів: швидкий рух автомобілів, трамваїв і велосипедів, хаотичність і шум дорожніх та будівельних робіт, галас багатьох дрібних продавців, повсякчасні вигуки та взаємодії. Читач може відчути, як місто дихає, де йому болить і де воно знаходить розраду. Однак Деблін використовує монтаж не лише, аби засвідчити візуальну та авдіальну насиченість тла. 

Німецька літературознавиця Ева Хорн наголошує, що монтаж Дебліна діє навколо окремої ситуації, поєднуючи одразу кілька можливих способів оповіді, заразом потверджуючи неможливість адекватно зобразити глибокі суспільні психологічні патології на прикладі історії Франца Біберкопфа. Так, наприклад, вбивство однієї дівчини водночас оповідане через фізичні закони Ньютона та античну мітологію. Ні наукова, ні мітологічна, ні фольклорна мови не спроможні викликати у читача співчуття або враження занурення в глибини свідомости Франца Біберкопфа. Натомість автор досліджує власного персонажа з певної епічної та почасти лікарської, або ж репортажної, дистанції, знову-таки звертаючи увагу не так на особистісні психологічні перипетії, як на причини та наслідки смертей і насилля, які оточують Франца. Деблін створює лабораторію, в якій, за словами Еви Горн, розгортає «літературну антропологію модерности, наражаючи власних протагоністів на взаємодію з технологіями, війною, містом, злочинністю, сексуальністю та суспільним упорядкуванням». Отже, персонаж повсякчас діє у складному переплетінні економічних, політичних, соціальних, культурних контекстів. Деякі з них безпосередньо горизонтально оточують персонажа, деякі вертикально накладає присутність автора, наприклад, уже спогадувані фольклорні уривки, цитування з Біблії або правил поведінки у вʼязниці.

Роман Дебліна «Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа» справді оповідає історію чоловіка з таким імʼям та прізвищем. Початок роману — це звільнення Франца після чотирьох років у Теґельській вʼязниці, його перша за довгий час подорож трамваєм до площі Александерплац і досвід заціпеніння від галасу та руху навколо. Автор ніяк не приховує того, що ставатиметься з Францом, який «вимагає від життя більшого, ніж шматок хліба з маслом», адже кожний розділ містить короткий переказ подій і переживань, а загальний вступ одразу попереджає про те, що персонаж матиме справу з чимось «цілком непередбачуваним», долею, життям.

У минулому Франц втрапив до Теґеля, тому що забив свою дівчину Іду, після звільнення він «хоче стати порядним», однак персонажа тричі зустрічатиме доля: коли колега спаплюжить його інтимний звʼязок із однією вдовицею, коли Франц втратить руку через товариша Райнгольда і коли Райнгольд убʼє подругу Франца Міцу. Остання подія настільки згнітить Франца, що той втрапить у психіатричну лікарню, де зустріне Смерть і через спокуту повернеться до життя. Кожен із цих випадків інтертекстуально обрамлений: античний міт, народна балада, Старий Заповіт надають епічної ваготи тому, що відбувається з Францом. Загалом сцени злочинів: два вбивства, пограбування та зради, — це кульмінаційні епізоди в кожній із частин «Берлін Александерплац», які значно утривалюють оповіді та стають на мить застиглими відбитками естетичних та етичних змістів у романі. Подібні утривалення — це важлива стратегія в епічних творах, у подібний спосіб Гомер оповідає про численні битви троянців та ахейців у «Іліаді». 

Старий Заповіт надзвичайно важливий для розглиблення подієвости навколо головного персонажа. Так, вбивство Міци, останньої дівчини Франца, обрамлене перифразами та безпосередніми цитуваннями з Екклезіястової книги, що остаточно доводить неспроможність головного персонажа стати «порядним». Ця неспроможність уповні суголосить тій повсюдності психічних патологій і рівню насилля внаслідок Першої світової війни та економічної кризи, що спостерігав Деблін, працюючи психіатром у Берліні, дискутуючи про це з колегами у Берлінському психоаналітичному інституті та викладаючи власні думки про це в есеях 1920-х років. Модерні дисциплінарні інститути, як-то психіатричні лікарні та вʼязниці, та праворадикальні організації, зародження яких у Берліні спостерігає Франц, продаючи нацистські газети з необачности та наївности, — це важливі реалії, які Деблін одним із перших рефлексує в літературній формі.

За сюжетом, Франц брав участь у Першій світовій війні, і деякі з воєнних баталій раптово виникають у тканині оповіді, обрамлюючи незворотні трагічні події у житті чоловіка так само, як і певні посттравматичні «флешбеки» до правил вʼязниці. Коли Франц втрапляє у психіатричну лікарню, лікарі кількох поколінь та шкіл радяться та випробовують різні методи лікування, які заразом відображають їхні етичні настанови, тогочасні суспільні цінності та інтелектуальні дискусії навколо природи людини, її соціальних звʼязків і можливості подолати повоєнні психологічні розлади. 

Настанова персонажа бути порядним — спершу — налаштовує читачів спостерігати шлях незворотної зміни на краще, внутрішньої роботи та рефлексії на скоєне вбивство, але такі очікування швидко руйнуються. Як справжнього епічного автора Дебліна цікавить зіткнення людини зі світом та його нестримуваним рухом, який насувається на неї. На перший погляд прості міжособистісні звʼязки навколо Франца виплітають тканину життя, яке могло бути черговою кримінальною оповідкою у великому місті. Однак усепроникна мова епічного твору долає замкненість і приземленість Франца: він водночас і Ґетівський Фауст, якому недостатньо лише книжних знань (або ж хліба), і герой балади, який прямує до власної смерті. Найголовніше, Франц Біберкопф — це біблійний чоловік Йов зі Старого Заповіту, чия історія, як і історія Фауста, починається від діалогу на небі Бога та диявола. Вони обидва випробовують віру Йова. Наприкінці Господь зʼявляється та повертає своєму рабу здоровʼя, рідних і добробут. Деблін накладає цей старозаповітний сюжет на життя Франца так, що історії обох чоловіків розгортаються ніби на небі й на землі водночас. Зосібна, такий ефект досягається тим, що часто підрозділи в книжці містять біблійний код, який відтіняє основний зміст роману. 

Головний персонаж наприкінці зустрічається зі Смертю, яка не звільняє і не полегшує його страждань віри або ж прагнення бути порядним, натомість вона повільно змінює власні образи, постаючи як кожний з мертвих коханих або живих ворогів Франца.

Легший рівень: 

1. Чому, на вашу думку, автор надає місту Берліну стільки сили над власними персонажами? Яким у цьому творі постає модернізований Берлін 1920-х?
2. Чому, на вашу думку, Франц згоджується продавати нацистські газети?
3. Як можна охарактеризувати стосунки Франца та Райнгольда? Яка мотивація Райнгольда шкодити Францу?
4. Як ви розумієте фінал роману? Яким може бути життя Франца Біберкопфа після лікування у психіатричній лікарні? 

Складніший рівень:

1. 1928 року були опубліковані важливі українські модерністські твори: «Місто» Валер’яна Підмогильного, «Майстер корабля» Юрія Яновського, «Недуга» Євгена Плужника, «Дівчина з ведмедиком» В. Домонтовича. Роман «Берлін Александерплац» Альфреда Дебліна вийшов 1929-го, тож в усіх романах присутня рефлексія на один і той самий хронологічний період — 1920-ті роки. Порівняйте українську прозу цього періоду з твором Дебліна: чи є суголосні теми та проблеми? Яку різницю історичних та культурних контекстів ви помітили? Чи різняться міжособистісні взаємини персонажів?
2. Які спільності та відмінності ви помітили між біблійною історією про Йова, «Фаустом» Ґете та історією Франца Біберкопфа, оповіданою Альфредом Дебліном?
3. У який спосіб наслідки Першої світової війни присутні в романі «Берлін Александерплац»?
4. Чи присутня феміністична проблематика? Які взаємини складаються між жінками та чоловіками у романі Альфреда Дебліна «Берлін Александерплац»?

В українському виданні роману «Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа» Альфреда Дебліна від «Видавництва Жупанського» видруковано кілька важливих додаткових текстів, на які варто звернути увагу, зокрема критичний есей німецького філософа Вальтера Беньяміна «Криза роману. До роману “Берлін Александерплац”» 1930 року. Також кілька текстів самого Дебліна, в одному з яких письменник ділиться теоретичними роздумами щодо роману та епіки. 

«Берлін Александерплац» має кілька однойменних екранізацій: німецьких режисерів Філа Ютці 1931 року, Райнера Вернера Фассбіндера 1980 року та Бургана Курбані 2020 року. Заразом атмосферу Берліна 1920-х доповнить серіал «Вавилон — Берлін» 2017 року. Не менш важливим та цікавим контекстуально буде фільм «Метрополіс» 1927 року режисера Фріца Ланґа, сучасника Альфреда Дебліна.

Матеріал підготовлено в межах проєкту «Німецька книжкова полиця» у співпраці з Goethe-Institut в Україні.
Ще більше про книгу та її контексти можна дізнатися з відео на каналі Goethe-Institut Ukraine.