На початку березня польська письменниця Сильвія Хутнік відвідала Україну з презентацією своєї книги. Роман «Фурії з Варшави» — історія про чотирьох дуже різних жінок і одне місто, яке їх об’єднує. Книжка вийшла у видавництві «Люта справа» в перекладі Романа Кабачія. Передмову написала письменниця та літературна критикиня Христина Морозова. Переклад та публікацію цієї книги підтримує Європейський Союз за програмою «Дім Європи».
Про те, які теми порушує роман і як про них пише авторка, а також про український і польський досвід сучасності — в матеріалі.
Книжка про жіночі досвіди
У центрі оповіді — чотири різні за характерами та досвідом жінки: Халіна, Целіна, Бронка та Стефа. Героїні захищають жертв домашнього насильства, часто вдаючись до самосуду. А також борються з незаконними забудовами. Це історія про радикальну солідарність жінок, які відмовляються від ролі жертв і встановлюють свої правила та порядки у міському просторі. Оповідь у книзі нелінійна — авторка подає спогади головних героїнь, події їхнього минулого, через які розкриваються їхні теперішні стани, риси характеру та поведінка.
Ідея написання книги виникла у Сильвії Хутнік через бажання розповісти про сучасну жінку та її долю у соціальному контексті. Книга віддзеркалює події сучасності, показуючи стереотипний маскулінний світ з нового боку — через досвіди сильних жінок, які в усьому покладаються на себе, руйнують усталені стандарти жіночності та борються за справедливість власними методами.
Авторка свідомо обрала дуже різних за соціальним статусом героїнь: Халіна вагітна вдова, Целіна нещодавно втратила нареченого, Стефа має двох дітей та чоловіка-тирана, а Бронка — успішна юристка. Їхні історії показують, як суспільство ставиться до жінки залежно від її ролі та становища.
«У 2012 році, коли ця книжка вийшла в Польщі, в центрі моєї уваги були питання материнства, вагітності, дитинства, дітей і охорони материнства. У той період я заснувала фундацію “Мама”, яка підтримувала матерів, допомагала їм боротися з різними проблемами. Тому одна з моїх головних героїнь — це вагітна жінка», — ділиться Сильвія Хутнік.
Персонажки у книзі настільки зухвалі, настільки сміливі, настільки не бажають сподобатися, і їхня сила духу та почуття справедливості просто зачаровують. Хутнік свідомо відмовляється від зручних жіночих образів: її героїні не прагнуть виглядати добре в чужих очах, не пом’якшують кутів і не вибачаються за себе. Вони діють усепереч суспільним очікуванням, борються за справедливість власними методами, іноді надто ризикованими та не надто гуманними.
Сильвія Хутнік іронічно та елегантно проговорює дуже болючі, здавнені проблеми суспільства, особливо ті, які стосуються жінок. Наприклад, розкривають так званий «інститут бабусі»: коли за всі зусилля, піклування, час, любов, які жінки приділяють онукам і дітям, вони не завжди отримують адекватну подяку.
У романі порушуються питання, які суспільство зазвичай воліє не обговорювати відкрито: проблема домашнього насильства, ОКР, суспільний тиск на вдів: «занадто молода, щоб носити жалобу», «занадто весела, щоб справді горювати».
Наскрізний мотив «Фурій з Варшави» — жіноча підтримка. Вона зазвичай непомітна, проте важлива. Героїні діють злагоджено, не оголошують про це вголос, мають так званий дівочий кодекс. Вони діляться досвідом, дають слушні поради, прикривають одна одну, приймають без зайвих запитань. Авторка показує, що саме ця неформальна «мережа взаємодопомоги» стає для жінок надійнішою опорою, ніж будь-які офіційні структури.
«Лишається сподіватися на колежанок, які скажуть: “Нічим, подруго, не переймайся. Як тебе не буде хотів, то ми його відлупасимо”, “Хто тобі це зробив і де зараз він є?” і “Ти не переймайся, ми це все владнаємо”. На Криську, що тримає секонд і завжди відкладе найгарніші сукенки. На Баську, що має продовольчий, у якому можна брати на папірчик, але завжди пам’ятати й заплатити борг. І навіть якщо інші жінки не зможуть нічого вдіяти, активно допомогти, то обов’язково підтримають тисячами мовчазних зітхань по всьому місту, самотньо курячи на балконі», — з роману «Фурії з Варшави» Сильвії Хутнік.
Місто не як фон
Разом із оповіддю про дівчат Сильвія Хутнік змальовує Варшаву як місто контрастів, нових забудовників та місця пам’яті. Авторка не романтизує місто, а навпаки — показує всі його вади та «болючі» місця. Тут показана доволі сумна та сіра реальність буднів простих містян та як кожен із героїв уживається у цьому вихорі невдач, падінь та несправедливостей.
«Подивімося, який це милий макет, ця наша варшавська Старувка. Кольорова, з ошатними фасадами, які розмалювали після війни. Здається, що це старі будинки, але коли підійдеш ближче й доторкнешся цегли, будеш вже знати: фанера, склейка, настінний блок. Пусто. Бо з будинками, як з іконостасом: або навколо витає чародійна аура, або ж усе це підробка made in China», — з роману «Фурії з Варшави» Сильвії Хутнік.
Роман порушує теми, які після початку повномасштабної війни стали для України особливо актуальними: як суспільство ставиться до жінок, що втратили коханих, як розподіляють тягар турботи і як жінки знаходять опору одна в одній, коли складно. Іще одна важлива сюжетна лінія роману — боротьба мешканців проти забудовників, які знищують історичні райони міста. Для українського читача ця історія дуже впізнавана: тиск на активістів, знищення історичної забудови заради комерційних інтересів.
«Мені б дуже хотілося, щоб у нас було значно менше паралелей між історіями українських жінок й історіями польських жінок, яких зображує Сильвія. Але, на превеликий жаль, їх надто багато. Сильвія Хутнік пише про мирну Варшаву, але виходить, що точно й страшно схоплює реальність, у якій живуть українські жінки й дівчата від початку російсько-української війни, коли “не мала вже сили йти на наступний похорон цього року”», — висловилася громадська та політична діячка, письменниця, літературна критикиня й авторка передмови до роману Христина Морозова.
