Цьогоріч минає 160 років із дня народження модерної письменниці та борчині за жіночі права — Ольги Кобилянської. Не одразу прийнята сучасниками авторка сьогодні є центральною постаттю українського канону. З її творів починають серії перевидань класики, її мала проза зустрічається чи не в кожній антології жіночих текстів, за її творами ставлять драми в театрах, а її саму все активніше вписують у культурний простір, зокрема, рідних Чернівців. Тобто сьогодні навколо постаті та текстів Ольги Кобилянської точаться постійні діалоги та реактуалізації.
Помітним зрушенням стали зміни у шкільній програмі. Повість про родинну драму «Земля» замінили новелою про трьох талановитих інтелектуалок — «Меланхолійний вальс», яка має значно менший обсяг і доступніша для десятикласників. У новелі розкрито центральні теми творчості Ольги Кобилянської — взаємодія модерних жінок із суспільством, стосунки мисткинь із мистецтвом, спроби підкорення міста (ще до того, як це зробив Степан Радченко у «Місті»).
Якщо ж є потреба перевідкрити Кобилянську та загалом традицію жіночої прози, то тут у пригоді стануть передмови фахівців у деяких перевиданнях останніх років. Вступні тексти літературознавців дадуть змогу краще розібратися у контекстах довкола творів авторки та допоможуть глибше їх зрозуміти. Так, передмову до нового видання повісті «Царівна» («Pabulum») написав літературознавець Ростислав Семків.
Передмови до двох антологій малої жіночої прози «Шалені авторки» («Віхола») та «З непокритою головою» («Комора») підготувала Віра Агеєва.
Такі вступні слова допоможуть знайти оптику, яка зробить читання максимально продуктивним. Або їх можна (чи навіть треба) лишати наостанок, щоб порівняти власні враження із думками фахівців, а, можливо, і посперечатися з ними.
Серед видань про Ольгу Кобилянську превалюють зібрання текстів про різних авторок, обʼєднаних чимось спільним. Таким чином письменниця зʼявляється у різних контекстах від книги до книги.
Наприклад, у «Ночі на Венері. 113 письменниць, що сяють у темряві» Ганни Улюри («ArtHuss») Ольга Кобилянська постає серед 112 інших авторок світової літератури. Їхні досвіди дуже різні, їхні життя не завжди були насичені на події в силу історичних обставин, проте кожна біографія має щось екстраординарне. Літературні портрети вибудовують певний, хоч і не повний, світовий канон. От тільки замість звичних поколіннєвих стосунків батьки-діти, перед читачем вибудовується жіноча традиція письма. Можливо, не така впорядкована і тривала, у ній ще немає забронзовілих ідолів, яких неможливо скинути з літературного пʼєдесталу. Жіночий канон гнучкіший, обʼєднаний не спільним пантеоном богинь, а жагою до письма, яка перемагає суспільні забобони.
Хронологічно першою серед усіх українських письменниць, згаданих у збірці, є Марко Вовчок. Звʼязки між її творами та сюжетами Ольги Кобилянською справді дуже тісні. Коли «Меланхолійний вальс» (1898 р.) вперше вийшов друком, то письменницю навіть звинувачували у плагіаті на повість «Три Долі» (1862 р.) Марко Вовчок. І вони дійсно схожі: історії трьох подруг, які роблять майже протилежні життєві вибори та мають дуже різні ціннісні пріоритети.
Проте там, де критикам кінця межи століть йшлося про плагіат, насправді криється неприхована цитатність, свідоме наступництво Ольги Кобилянської ідеям своєї літературної попередниці. Змінюються декорації: сюжет Марко Вовчок відбувається в селі, тоді як події «Меланхолійного вальсу» — міські. Модернізуються також і прагнення трьох подруг. Змінюються і персонажки: якщо у «Трьох долях» центром конфлікту було кохання, яке не привело жодну з дівчат до щасливого шлюбу, то героїні Кобилянської дбають про професійну та творчу реалізацію, матеріальну незалежність, тобто про речі, які ще 40 років до того були абсолютно недоступними для жінок. Незмінною залишається ідея різноманіття жіночих типажів та доль, і що не існує однакового життєвого рішення, яке пасуватиме кожній.
Разом із Наталею Кобринською та Лесею Українкою Ольга Кобилянська зʼявляється на сторінках коміксу «Історія українського фемінізму» («Видавництво»). Письменниці — ті, хто стояли біля джерел організованої боротьби за права жінок в Україні. Громадська діяльність Ольги Кобилянської тісно переплетена із письменницькою. Вона докладалася до створення «Товариства руських жінок Буковини» (1894-1910-рр.) — організації, яка мала б стати освітнім осередком для жінок, але натомість насаджувала антиавстрійські ідеї та займалася москвофільською пропагандою. Через це письменниця майже одразу полишає товариство, хоча й встигає написати брошуру для їхніх перших зборів «Дещо про ідею жіночого руху» (1894 р.) — текст про тяжкі реалії побуту жінок середнього класу. У ньому авторка наголошує, що за емансипацією жінки має стояти освіта та право на роботу на рівні з чоловіками, тільки за таких умов вона може бути справді незалежною від шлюбу та родини, може «бути і собі самій ціллю».
Декількома роками пізніше письменниця створює «Кружок українських дівчат» (1902 р.) — жіноче товариство, зосереджене на освіті. Членкині спільноти готували доповіді у різноманітні теми, які виголошували у вузькому колі. На жаль, через те, що гурток був нелегальним, багато дівчат боялися брати у ньому активну участь.
У збірці есеїв «Бунтарки» («Смолоскип») Ольга Кобилянська постає в оточенні українських письменниць другої половини ХІХ — початку XX століття, які змогли віднайти власний голос та почати відстоювати власний простір. Есеї написали провідні українські літературознавиці, тому протягом збірки відбувається діалог не лише між класичними письменницями, але й між сучасними науковицями. Текст про активний та споглядальний фемінізм Ольги Кобилянської написала літературознавиця Ольга Полюхович — це панорамний погляд на життя та творчість авторки, як події реальності впливали на сюжети творів та як розгорталася ідея «нової жінки» від тексту до тексту.
Також панорамно подивитися на письменницю можна завдяки дитячій енциклопедії «Кобилянська від А до Я» («Видавництво Старого Лева»). За абетковим принципом читачі дізнаються якийсь новий факт про Ольгу Кобилянську на кожну літеру. Хоч книга і розрахована передовсім для дітей, дорослим теж буде цікаво її погортати.
За літерою «Б» ховається історія батька та пʼятьох братів письменниці, наймолодшому з яких вона присвятила свою повість «Через кладку» — текст, який сама авторка вважала дуже вдалим. Літера «Є» розповідає про улюблених європейських письменників Ольги Кобилянської: Вільяма Шекспіра, Фрідріха Шиллера, Моріса Метерлінка, Кнута Гамсуна та багатьох інших. На розвороті з літерою «Ї» читач знайде рецепти страв, які письменниця готувала впродовж життя, або які зустрічаються в її творах. Наприклад, рецепт пампушок Тети Олі взятий з роману «Апостол черні». Таким чином, якщо до того Кобилянську розкривали з якоїсь із професійних сторін, то в цій абетці можна дізнатися про неї як про живу людину, яка подорожувала, їла смачну їжу, дивилася фільми й любила різні гарні дрібнички.
Така багатовекторність поглядів на класичну авторку підтверджує з одного боку її вагомість для української літератури, а з іншого готовність сучасних читачів формулювати нові думки про тексти, яким понад 100 років. Творчість Ольги Кобилянської постійно реактуалізують, шукають найцікавіші для сьогодення тексти, відкидають ті, що дещо втратили у значущості. А отже хвилюватися щодо «забронзовіння» письменниці точно не варто.
