«Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню», — проголошує стаття 28 Конституції України.
Щороку 26 червня за рішенням Генеральної Асамблеї ООН відзначається Міжнародний день на підтримку жертв тортур. Саме цієї дати у 1987 році в дію вступила «Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання», вдало доповнивши механізм міжнародних інструментів захисту прав людини.
Тортури — це явище, що заподіює людині мук і болю, незалежно від обставин і цілей, та є одним із найбільш серйозних форм нападу на психічну та фізичну цілісність людини. Заборонені міжнародним правом тортури часто застосовують під час воєнних конфліктів. В умовах повномасштабного вторгнення дедалі більше військових та цивільних громадян України, яких вдається звільнити, повідомляють про катування, допити, погрози, побиття й інші звірства, вчинені представниками держави-агресора.
«Вибір. Прийняти можливе», Едіт Еґер, «#книголав»
Книжка американської психотерапевтки Едіт Еґер є вражаючим викладом досвіду авторки, яка у 16 років пережила Голокост і пройшла через страшний нацистський концтабір Аушвіц. Едіт Еґер ділиться особистими історіями про те, як знайшла силу протистояти терору та стражданням і як змогла знайти примирення і радість у житті після визволення.
Важливу роль на шляху самозцілення Едіт відіграв Віктор Франкл — психотерапевт, вцілілий в Аушвіці. За словами авторки, ніхто не може уникнути страждань у своєму житті, але кожен має вибір, як вийти з таких ситуацій — як жертва чи як той, хто вцілів. І ця книжка про те, як дійти до такого вибору, як звільнитися від травм. «Вибір. Прийняти можливе» — потужна історія про переживання, зцілення та здатність пробачити.
«Ми українці», В. Коваль, самвидав
Книжка-спогад про членів ОУН, які стали в’язнями німецьких «фабрик смерті». В Освенцимі було понад 15 тисяч українських в’язнів (переважно військовополонені). Чимало політв’язнів походили з заходу України, більшість із них — члени ОУН. Багато загинули від голоду, епідемій, виснажливої праці або були страчені, зокрема брати Степана Бандери Василь і Олександр. Ці спогади відкривають читачам справжню, не спотворену радянською пропагандою історію масового винищення людей та боротьби українців за свою національну і людську гідність.
«Обіцянка сестер», Гізер Морріс, «#книголав»
Три сестри — Цібі, Маґда та Лівія — народилися і зростали у Словаччині. Коли Європу окупували нацисти, вони були ув’язнені в Аушвіці, де пройшли важкі випробування, ледь не померли від голоду, тяжкої праці та знущань охоронців концтабору, але постійно трималися разом. Коли до концтабору нарешті наближалися союзники, щоб звільнити всіх, на них чекало останнє випробування — марш смерті з Аушвіцу. Нацисти, намагаючись знищити будь-які докази, що у цьому місці утримували в’язнів, вивели всіх людей на страту. На щастя, сестрам вдалося втекти і сховатися в лісі, поки їх не знайшли свої.
Після звільнення сестри їдуть до Ізраїля, до свого нового дому, де їхня боротьба за свободу тільки починається. Лівія, Маґда і Цібі зіштовхнуться з привидами минулого та відкриють таємниці, які весь цей час приховували одна від одної. Ця історія про велику силу, відвагу і надію.
«Полон», Валерія «Нава» Суботіна, «Фоліо»
86 діб українські військові тримали оборону в оточеному Маріуполі та на території заводу «Азовсталь». Аби зберегти життя бійців і врятувати поранених, за наказом вищого військового командування захисники припинили оборону, покинули територію заводу і мали здатися в так званий «почесний полон» у присутності міжнародних організацій і спостерігачів з умовою обміну через 3–4 місяці.
Валерія «Нава» Суботіна була у складі пресслужби полку «Азов». Їй судилося бути в полоні — спочатку в Оленівці, потім в Таганрозькій тюрмі — понад 11 місяців. Усі кола пекла, які вона пройшла за цей час, описані у книжці. Постійне спостереження, контроль, приниження, нелюдські умови, критичний дефіцит їжі та води, намагання ворога зламати фізично і морально, підкорити, залякати, підштовхнути до зради — усе це відбувалося з нею. Допити та катування виснажували, а неможливість контактів із друзями й рідними, дезінформація і пропаганда ворога забирали останню надію на обмін і свободу. Але неволя не зламала сміливу жінку, тепер вона — свідок злодіянь Росії.
«Людина біжить над прірвою», Іван Багряний, «Стилет і стилос»
Роман «Людина біжить над прірвою» — один із найсильніших та реалістичних текстів про Другу світову війну в українській літературі. Книжка висвітлює ситуацію, у якій опинилося цивільне населення, затиснуте між двома окупантами. Серед жахливих умов навколо ми бачимо героя, котрий відмовляється коритися будь-яким посяганням на свою свободу. Героя, якого міг описати лише Багряний.
Автор розповідає і про те, як людей брали на допит: приводили заюшених кров’ю, кидали їх на солому й забирали інших. Головний герой знав, що його черга теж прийде, але не брав це занадто до серця, тільки стискав щелепи: аби лише не подолав його той «ізмор», та безкінечність, яка може й найсильніших увігнати у відчай та розпач.
Ця книжка — гімн життю посеред бомбардувань та таборів полонених, справжній приклад стоїцизму та віри в людину і, зрештою, — низка авантюр та небезпек на шляху додому.
