Нічого, крім привидів. Або — що лишається для людини після великих історичних подій?

Падіння Берлінського муру ознаменувало новий період історії XX століття, відгомін якого відчутний дотепер, а особливо — в літературі. Покоління письменників і письменниць Німеччини, що були свідками події 1989 року й розпочали свій творчий шлях після неї, — це покоління тих, для кого весь світ і його можливості стали доступними раптово. Та що світ більший, то легше в ньому розгубитися. Перед Юдіт Германн він постав як місце, де все потребує переосмислення та переоцінки. Юдіт — важлива представниця цього покоління в німецькомовній літературі. Її стримана, делікатна проза стала його голосом: тихим, але глибоким та сильним. Збірка «Нічого, крім привидів» пропонує читачам та читачкам почути тих, хто дорослішав і формувався у 1990-х.

Ця невелика за обсягом книжка складається з семи оповідань. Жанр короткої прози не домінує як в українській, так і в німецькій літературі, — проте задача авторів та авторок, котрі обирають його для себе, — щоразу доводити його магічну силу, тримати в напрузі й водночас звертати увагу на деталі. Юдіт Германн чудово із цією задачею впоралась — уже не вперше, — закріпивши таким чином свій високий письменницький статус. «Нічого, крім привидів» — її друга збірка, котра протягом останніх двадцяти років є знахідкою для поціновувачів сучасної європейської літератури та насичених текстів з особливо спокійною атмосферою.

Юдіт Германн народилась навесні 1970 року в Західному Берліні. Розділене на дві опозиційні частини, місто формувало у маленькій Юдіт відчуття постійної напруги та уявлення про розмиту ідентичність. Водночас життя у західній частині Берліна мало певні переваги: вона рано почала захоплюватись мовами й літературою. На початку 1990-х Германн вивчала германістику та філософію у Берліні та Гамбурзі з наміром стати журналісткою. Цей досвід не в останню чергу вплинув на її власний метод письма, адже насичене навчання спонукало до постійного осмислення реальності з перспективи літератури.

Наступним ключовим періодом її дорослішання стала подорож через Атлантику. Юдіт отримала стипендію та вирушила до Нью-Йорка, де протягом пів року проходила стажування у німецькомовній газеті. Далеко від дому, на вулицях мегаполіса майбутня письменниця як ніколи переживала самотність. Шалений темп Нью-Йорка вказав Юдіт на проблеми цієї динаміки та спонукав писати повільну, надзвичайно виважену прозу, в якій шум — відсутній.

За шість місяців Германн залишила Америку й повернулась до своєї точки тяжіння — рідного Берліна, де незабаром стала однією з найвідоміших та найвпливовіших авторок. 1998 року вийшла друком її перша збірка оповідань «Літній дім, згодом». Це була літературна сенсація, безперечний бестселер: сумарний наклад склав понад дві сотні тисяч примірників. Не довелось довго чекати і на переклади: збірку можна прочитати понад 15 мовами світу, серед яких і українська — завдяки Юркові Прохаську. Критики також з особливою люб’язністю писали захоплені відгуки про дебютантку.

Письменницьку майстерність Германн оцінили не лише читачі. Авторка є лавреаткою багатьох престижних премій у галузі літератури, серед яких: Премія Генріха фон Кляйста, Премія Фрідріха Гельдерліна, Премія Еріха Фріда.

Однак Германн не прагнула характеризувати власну творчість гучними титулами. Її інтерв’ю радше свідчать про дискомфорт у статусі «надії німецької прози». Натомість Юдіт обирала залишатись вірною тій формі оповіді, яка зберігала, а можливо, й дарувала їй внутрішню свободу.

Сьогодні Юдіт Германн мешкає на півночі Німеччини. Письменниця майже не веде соцмереж, і це свідоме рішення є певною мірою символічним для її світовідчуття: вона концентрується на тиші, на слові та його силі. Її тексти вивчають у школах як феномен сучасної німецької літератури, а ім’я Юдіт уже близько тридцяти років закріплене в каноні.

Жіночий голос, який Юдіт Германн вносить у літпроцес Німеччини, сповнений чутливості до часу та змін, що відбуваються на різних рівнях: від особистого до національного. Тож розуміння її контексту, політичної та соціальної ситуації рідної країни не є зайвими для повільного та вдумливого читання оповідань письменниці.

Збірка «Нічого, крім привидів» вийшла за п’ять років після гучного дебюту, у 2003 році. Попередня книжка була сповнена берлінською атмосферою, де межа між Сходом та Заходом поступово стиралась, а герої свідомо чи несвідомо шукали втрачену цілісність. Очікування читачів та критиків неабияк зростали щороку: невже Юдіт готувала «великий роман»? Але натомість письменниця запропонувала наступну збірку: тепер зрілішу, довшу, глибшу. Для літературної спільноти вона стала предметом дискусії — чи вдалась авторка до самоповтору, чи змогла вдосконалити напрацьований стиль і відточити мову?

Попри критику та хвилю неоднозначних обговорень, «Нічого, крім привидів» виявилась яскравим свідченням особливої інтонації Юдіт Германн: вона влучно репрезентує внутрішній стан цілого покоління. Її стиль упізнається безпомилково — цей занурений у саму себе погляд. Оповідання ґрунтуються не на знанні, але на передчутті, і від цього захоплюють іще більше. Своєрідна літературна наївність, витончена у стилі, але обмежена внутрішнім світом, певно, і є тим, що поєднує Юдіт з багатьма її ровесниками. Таку прозу порівнюють із текстами Реймонда Карвера — американського автора, найбільшого майстра короткої прози другої половини XX століття. А українські читачі можуть шукати спорідненість із ранніми оповіданнями Софії Андрухович.

Головні героїні й оповідачки кожного з семи коротких текстів збірки — молоді жінки, історії яких розгортаються у неквапливому сюжеті, дозволяючи читачеві зануритись у їхній внутрішній світ. Оповідання виткані з деталей: сигаретного диму, кольору одягу, тону голосу.

Але так само для Юдіт Германн важливим є простір. Міста стають тлом, що підсилює відчуття розгубленості та неясності. На відміну від попередньої збірки, тут авторка не зосереджується лише на Берліні, хоч він і може виступати зв’язковим елементом у долях персонажів книжки. Географія збірки — це і Венеція, і Норвегія, і Ісландія, і Прага, навіть Америка. Кінематографічна оповідь підсилює відчуття співприсутності з героїнями. Це одна з магічних рис Юдіт — коли завдяки тексту спершу можна опинитись в американському барі у штаті Невада, а вже за декілька сторінок — у майстерні художника у Карлових Варах у Чехії.

Германн зображує людей, які спершу здаватимуться типовими представниками міського середнього класу. Але поступово сюжет розкриває перед читачем глибоку екзистенційну кризу в кожному з них. Вони живуть за крок від виснаження та спустошення. Що прикметно: без крику й емоційних зривів, а навпаки — їхній стан проявляється у бездіяльності, у поглядах, старих і нових звичках, коротких обірваних реченнях.

Теми оповідань у «Нічого, крім привидів» продовжують настрій першої збірки «Літній дім, згодом». Невловимість кохання — те, що переслідує героїнь. З одного боку, вони шукають це почуття, з іншого — не зовсім вірять у його існування. Так відбувається, зокрема, в оповіданні «Рут», з якого розпочинається збірка. Рут — близька подруга оповідачки, яка черговий раз закохується. Її новий обранець, Рауль, як каже Рут, звертаючись до подруги: «абсолютно у твоєму стилі». Так утворюється любовний трикутник, про який, однак, здогадуються не всі. Герої ніби дрейфують у стосунках, постійно повертаючись до екзистенційної самотності та розгубленості. Взаємини виявляються крихкими, тимчасовими. Це ніби порожнеча, приреченість на дивний фінал. Але зарано приписувати всім оповіданням трагічність: для героїнь завжди залишається щось більше, ніж прикрий спогад.

До прикладу, в однойменному до назви збірки оповіданні «Нічого, крім привидів» головна героїня Еллен із партнером Феліксом під час подорожі опиняються у містечку Невада. Тут вони знайомляться з робітником, на ім’я Бадді. Серед ритмічного опису їхнього знайомства, діалогів та спогадів зустрічається фраза чоловіка, що здатна вразити особливо: «Якщо у вас не буде дітей, ви так ніколи і не дізнаєтеся, яке це відчуття, наприклад, коли купуєш своїй дитині кросівки, пару кросівок “Найк”. […] Ти купуєш ці крихітні синьо-жовті кросівки з міцними шнурівками і рельєфними підошвами, запаковані в ідеальну картонну коробку, і приносиш своїй дитині, взуваєш на ноги, і вона біжить у кросівках. Просто біжить. От і все». Це проста, але настільки щемка ілюстрація щирої любові, здатності потурбуватись про когось. У таких дрібних, ледь помітних моментах — справжня авторська інтонація Юдіт.

Сюжет для авторки загалом відходить на другий план, поступаючись місцем проникливим емоційним деталям. Герої та героїні можуть так і не досягти конкретної розв’язки, проте цінним виявляється досвід, який вони здобувають на шляху. Навіть якщо він спричиняє нову травму.

Ще одна тема оповідань — тиша. Недомовленість, а часто навіть невимовність притаманна не одному герою і не в одній історії. Те, що найголовніше не завжди можна проговорити, — маркер високого рівня емоційної напруги. Тиша — це також певною мірою порожнеча, і вона знову впливає і на персонажок, і на читачів. Але крізь неї все одно пробивається світло. І тут не обов’язково це спостерігати, достатньо лиш відчути всередині.

Крім цього, Юдіт Германн порушує інші важливі теми: зрада, дружба, дорослішання, спроби влаштуватись у житті, стосунки з батьками (які з болісною ніжністю відкриваються як смертні), стосунки із самою собою. Юдіт зовсім не пропонує маніфестів, рішень чи патернів поведінки у складних ситуаціях. Ці теми органічно народжені у самій лише формі, у її мові. Вони майже невагомі, а тому — безболісні.

Також важливо відзначити, як авторка послідовно та впевнено пропонує читачеві відчути емоційний ландшафт сучасності. Література Юдіт стає відбитком її покоління в історії, в літературі. Вона здатна розповісти про сучасність у класичній формі, не втрачаючи зв’язку з теперішнім часом, підсилюючи актуальність переживань.

Збірка «Нічого, крім привидів» пропонує читачу неквапливе, розмірене читання. Вона не прагне вразити сюжетними поворотами, а точно працює інакше, залишаючи всередині ніжний слід. У період, коли літературі притаманні епатажність і бажання привернути увагу широкого кола читачів, Юдіт Германн нагадує про зворотне. Про тишу, важливість дослухатись до себе, про спостереження. Про те, що не завжди потрібно кричати, аби бути почутим.

Письменницька майстерність Юдіт Германн пропонує літературу, яка здатна працювати на різних рівнях. За певною неприкметністю чи відсутністю динамічного сюжету міститься багатошаровий текст. Як підступитись до його обговорення?

Оскільки почуття і світосприйняття у текстах відіграють ключову роль, спершу варто зупинитись і подумати про власні: 

1. Яке з оповідань відгукнулось вам найбільше і чому?
2. У яких моментах емоції героїнь чи героїв були близькі для вас?
3. Чи всі історії у збірці є сумними?
4. У чому саме проявляється їхня меланхолійність?
5. Чого, на вашу думку, не вистачає героям для того, аби почуватися щасливими?
6. Врешті, чому назва книжки має саме таку назву?

Для глибшої рефлексії можна впевнено рухатись далі — порозмірковувати:

1. Як Германн працює із темою порожнечі (просторової, емоційної, соціальної)? Які інструменти для цього використовує?
2. Згаданий раніше контекст формування й дорослішання Юдіт Германн у Берліні — також один із ключових складників прози її покоління. То чи можна сказати, що оповідання зі збірки «Нічого, крім привидів» мають політичний вимір? Навіть якщо про політику не йдеться прямо.
3. У чому полягає особливість її мови? Як їй вдається витворити власну інтонацію, на яку взорувалось усе покоління?
4. Як працює ефект недомовленості у прозі Германн? Чи свідчить він про її літературну майстерність?
5. Як оповідання зі збірки резонують із вашими власними досвідами відчуження, нерозуміння, закоханості?

Матеріал підготовлено в межах проєкту «Німецька книжкова полиця» у співпраці з Goethe-Institut в Україні.
Ще більше про книгу та її контексти можна дізнатися з відео на каналі Goethe-Institut Ukraine.