Класик у контрпозиції. Цікаві факти про життя та творчість Томаса Манна

Цьогоріч 6 червня відзначаємо 150-ліття з дня народження Томаса Манна — одного з найвизначніших класиків німецької літератури. Він жив на зламі ХІХ і XX століть, писав на зламі реалізму та модернізму і був «не зовсім ідеальним, але, безумовно, найчеснішим німцем», як згодом про нього відгукувався угорський письменник Шандор Мараї. 

У матеріалі зібрали кілька цікавих фактів про німецького класика. А щоб дізнатися більше про письменника та його літературний доробок, приходьте 30 та 31 травня на Книжковий Арсенал — на локації «Літературний Сад», яку організовує Goethe-institute в Україні, одразу кілька подій про Томаса Манна.  

Томас Манн — автор «Зачарованої гори» та «Доктора Фаустуса» — одних із найвизначніших романів ідей XX століття. Ба більше, він був почесним доктором та лектором у Гарварді, Оксфорді, Кембриджі, Принстоні і ще в багатьох найшанованіших університетах світу. Майже парадоксально, що при цьому письменник так і не здобув систематичної вищої освіти. Так, у 19 років Манн отримав атестат про середню освіту, а після цього лише спорадично відвідував певні лекції.

Томас Манн протягом усього життя був повʼязаний із морем. Його матір у дитинстві жила в бразильському місті Параті на атлантичному узбережжі. А сам письменник народився в німецькому місті Любек, що має вихід до Балтійського моря. У юнацтві він подорожував узбережжям Середземного моря, а в часи еміграції жив у Каліфорнії, на березі Тихого океану. Любов до моря він навіть передав у спадок: його донька стала океанологом. До речі, біографія Манна, яку написав Фолькер Вайдерманн, так і називається — «Людина моря». 

Томас Манн став лауреатом Нобелівської премії у 1929 році. Це не стало для нього несподіванкою, адже тоді вже кілька років як ходили чутки про це, але рішення комітету врешті обурило письменника! Річ у тім, що сам Манн, як і велика частина літературної спільноти, зокрема його брат Генріх Манн, вважав, що нагороди передусім вартий його роман ідей «Зачарована гора» (1924). Але Нобелівський комітет вирішив інакше і відзначив перший великий текст письменника — родинну сагу «Будденброки» (1901), яку Манн написав ще у 25 років.  

Томас Манн вів щоденники протягом усього життя, проте не був у них таким  стилістично й тематично вивіреним, як у довгій та короткій прозі. Письменник навіть лишив примітку, мовляв, ці тексти не мають художньої цінності, і врешті заборонив публікувати їх перші 20 років після його смерті. І зробив це не дарма, адже коли щоденники все ж вийшли друком, їх назвали пихатими та нарцисичними, а ставлення до письменника погіршилося.

Томас Манн був різким щодо німецького суспільства: не лише часів нацистського режиму, але й після нього. У 1933 році він емігрує з Німеччини, і навіть після завершення Другої світової війни навідується до рідної країни лише зрідка. З повоєнною культурною спільнотою Західної Німеччини в Манна теж були складні взаємини, адже письменник відверто говорив про колективну провину німців і справедливу ціну, яку вони мають заплатити.

«Будденброків» та «Зачаровану гору» Томаса Манна часто протиставляють, це почав робити ще брат письменника Генріх Манн. Мовляв, перший текст — це багато в чому автобіографічна родинна сага, яка ще відгомонить ХІХ століттям, а другий — уже зріле, майстерне переосмислення роману виховання. І хоча справді між цими двома текстами помітна еволюція письменника, центральні мотиви і гострий, іронічний погляд на суспільство та його ідеї суголосні в обох текстах.

Томаса Манна часто називають найбільшим німецьким письменником XX століття, часом навіть ставлять в один ряд із Ґете та Шиллером. Водночас Манн не залишив по собі літературних учнів, що, здається, є обовʼязковою ознакою класиків. Ба більше, він не належав до жодної естетичної школи або угруповання.
Це питання стурбувало літературознавців, коли вони відзначали 100-літній ювілей письменника. Тоді германіст Петер Пютц зауважив, що впливовість Манна не в наступництві, а навпаки — у контрпозиції до традиції.

«Будденброки» Томаса Манна не тільки лишилися в історії Нобелівської премії, але й вплинули на стоматологію, точніше на назву одного із захворювань. Так, біль у нижній щелепі, який часто помилково можна визначити як запалення зуба, а насправді є виявом хвороби серця, назвали Синдромом Будденброка. Чому так? Адже подібний біль став фатальним для одного з персонажів роману.

1924 рік неочікувано обʼєднав українську та німецьку літератури, адже саме тоді вийшли друком «Санаторійна зона» Миколи Хвильового і «Зачарована гора» Томаса Манна. Обидва тексти у свій спосіб зображають закритий світ санаторію, в якому зібралися персонажі, крізь яких промовляють симптоми повоєнного (пореволюційного) суспільства.