У 2024 році поціновувачі містики почули нове ім’я в царині цього жанру: письменник з Дніпровщини (а також дизайнер і волонтер-дронороб) Віталій Дуленко представив свій перший роман «Маяк». І направду дебют був досить-таки успішним, про що свідчить пильна увага читачів та необхідність випустити другий наклад уже через 2 місяці після виходу першого.
Віталій Дуленко — випускник школи письма Litosvita і переможець літературних конкурсів «Число звіра», «Лампова готика», «Неопалима купина». До появи в книгарнях роману «Маяк» письменник працював з малою прозою в жанрі містики, трилеру та жахів, що опублікована на «Аркуші» та надрукована в різних антологіях. Та попри любов до короткої форми, задум розповісти історію про доглядача маяка вимагав від автора більшого обсягу тексту. Тож яким є містичний трилер на тлі українського провінційного містечка 2010-х років?
Життєві випробування і втеча на маяк
У центрі історії — пересічний киянин Данило, що страждає від чорної смуги у своєму житті й не розуміє, як змінити її колір на білу: весь світ ніби проти нього, а очікування від роботи та стосунків зовсім не збігаються з реальним станом справ. Передбачувано, що такий непростий період в житті погіршує ще й алкогольна залежність головного героя, але і це здається не таким згубним порівняно зі світоглядом Данила. Він вважає себе найкращим і найрозумнішим, не може взяти відповідальності за своє життя і постійно шукає винних у всіх невдачах (і знаходить будь-кого, крім себе самого). Вочевидь автор хотів, аби його персонаж роздратував абсолютно кожного читача — і йому це стовідсотково вдалося.
«Пекло — це інші»: неодноразово цитує Сартра головний герой твору. Ось ці «інші» завжди стають на заваді Данилові у досягненні цілей: його зневажають, не цінують та не визнають письменницького таланту. Кар’єра успішного журналіста не склалася, його вигнали з редакції, а потім і дівчина Настя вигнала з квартири, яку вони разом орендували. Найкращим рішенням здавалося втекти подалі від людей — і головному персонажу трапилася нагода стати доглядачем маяка на невеликому острові біля південного українського містечка.
Віталій Дуленко, подібно до інших авторів горорів та містики, обирає основним місцем подій крихітне, богом забуте селище — Добрянку. І, як Бузьків Сад Ілларіона Павлюка або далекі західні містечка Стівена Кінга, такий невеликий населений пункт, звісно ж, приховує багато таємниць. Точніше, маяк, який знаходиться на острові неподалік Добрянки.
Містика на українському Півдні
Письменник намагається передати атмосферу 2010-х за допомогою деталей, які можуть зрозуміти і по-справжньому відчути тільки українці. Тут і портрет зрадника Януковича, і кетчуп «Торчин», і пісня «Не питай» «Океану Ельзи», і магнітофон «Весна» та навіть реклама сухариків «Три корочки» — це все робить історію ближчою для читачів. Є щось особливе у прочитанні таких творів — радість впізнавання. Історія про доглядача маяка і надприродне не «десь там в якомусь американському штаті», а на українському Півдні. Попри це у романі бракує більш детальних описів, тому читачеві доведеться залучити свою уяву і домалювати пейзажі Добрянки самостійно. Можливо, так буде навіть цікавіше.
Хоч від роботи на маяку віє романтикою, та в реальності він стає місцем-випробуванням, де людина залишається наодинці із собою та стихією, що забрала багато життів. Недарма маяки будують біля найнебезпечніших вод, аби уникнути жахливих морських катастроф. Але більш загрозливим виявляється усамітнення в замкненому просторі, та ще й коли доглядач бере із собою важкий багаж психологічних травм. Данило їде туди, щоб розібратися з усіма проблемами та здійснити подорож углиб себе — і йому це вдається, але якою ціною?
У романі маяк є центральним елементом зі своєю історією, що зовсім не схожа на романтичні очікування головного героя. Загадкові крики, сліди, силуети та знаки, видряпані на стінах, змушують Данила почати справжнє детективне розслідування, аби зрозуміти: що з маяком не так? Чому доглядачі або загинули тут, або зникли безвісти?
Письменник із самого початку натякає на присутність надприродного і поступово підводить читача до розкриття таємниці: усі моторошні привиди прийшли з минулого, з темряви, зла та гріхів. І коли настає час спокути, то не всі витримують — тому така трагічна доля і спіткала всіх доглядачів. Фінал чомусь нагадує справжній динамічний бойовик зі звуженням стін, вибухами та очікуваною (і може не дуже логічною) самопожертвою Данила. Проте автор не залишає жодне питання читача без відповіді — роман є цілком однозначним і простим. Чудовий вибір для тих, кому не подобається довго рефлексувати й обдумувати різні інтерпретації після прочитання тексту.
Невидимі рани, що нагадують про себе
Тож, як часто буває, самоаналіз виявляється набагато страшнішим, ніж зустріч із місцевими привидами, що ховаються у темних водах Чорного моря. А може, привиди — то і є сама людина? Віталій Дуленко створив не горор, де холоне кров від діянь жахливих створінь, а містику, що інтригує читача та змушує замислитися над природою зла і наслідками власних вчинків. Маяк каже Данилові: «Я потрібен, щоб нагадати». Нагадати… про що?
Замкнений простір, усамітнення, дитячі травми, які «лише чекають свого часу, щоб знову вжалити» — маяк стає такою собі в’язницею, місцем, що загострює всі відчуття, від яких немає куди сховатися. Автор поступово знайомить із другорядними персонажами та історією життя Данила, переконуючи читача у тому, що травмовані всі — хтось більше, хтось менше.
Невпевнена в собі художниця із синдромом рятівниці Настя, дівчина Данила, що повсякчас тривожно згадує свою матір і її релігійний фанатизм. Історія сторожа Гордія Васильовича та його брата Оксена, яким маяк нагадував про самозахист від аб’юзивного батька, що призвів до трагедії. Керівниця рибного тресту і маяка Любов Трохимівна, що за хабарі здатна залагодити всі незручні проблеми. І бібліотекарка Тетяна, чиє скрутне становище змушує цей хабар узяти й написати історію Добрянки без «темних» сторінок про долю доглядачів. Автор доводить: усі вони живуть із власними привидами, які є цілком реальними.
І нарешті Данило віч-на-віч зустрічається із собою справжнім: маяк змушує його пригадати події тієї страшної пожежі, у якій загинули його рідні. Жахливу реальність, яку його психіка витісняла роками, щоб Данило нарешті й сам повірив у те, що він ні в чому не винен. І попри певні неточності та наявність кліше Віталію Дуленку вдалося написати роман про звичайних людей і їхню долю, про травми і страхи, про минуле і майбутнє. І про темряву, що живе всередині кожного з нас, — ту невіддільну частину особистості, яку Юнг називав Тінню.
Маяки в мистецтві
Маяки (і чортівня, що часом на них відбувається) стають джерелом натхнення для багатьох митців. Зокрема, письменники та режисери іноді випроваджують туди своїх персонажів, аби побачити, що ж з ними відбудеться в таких умовах. Подібно до кінгівського готелю із «Сяйва», маяк також є прикладом «поганого місця», що приховує небезпеку в цілковитій ізоляції.
Очевидно, що Віталій Дуленко надихався творчістю батька горору, тому між «Сяйвом» і «Маяком» можна провести багато паралелей: і Джек, і Данило перебувають у замкненому просторі та втрачають зв’язок із реальністю саме через його вплив — готель і маяк у романах зводять головних героїв з розуму. А Віталій Дуленко змушує читача разом із доглядачем маяка сумніватися в тому, чи є чортівня на маяку справжньою, чи її породила свідомість Данила. І автору вдається зберігати інтригу аж до кінця роману.
Згадаймо і Роберта Еґґерса, що активно працює з горором у кіно — у фільмі «Маяк» також стирається межа між справжнім і вигаданим, а доглядачі божеволіють та бачать привидів. Тут маяк, як і однойменний персонаж Дуленка, є не декорацією, а героєм, що має свій характер та душу. Він манить до себе, стає об’єктом бажання — недарма й у фільмі, і в романі підкреслюється, що маяк — фалічний символ. Він протистоїть стихії, розбиває темряву світлом ліхтаря, його образ асоціюється із силою та контролем. Обидва автори по-різному працюють із чоловічою психологією, а їхні маяки символізують бажання персонажів мати владу і домінувати. Але виявляється, що можливість збожеволіти є набагато ближчою до реальності, а маяк має на персонажів зовсім інші плани.
Роман Віталія Дуленка відсилає і до лавкрафтівських жахів, адже він також є історією про страх перед невідомим, яке звичайна людина не може осягнути. Усі доглядачі маяка програвали у своїх поєдинках з маяком, а Данило, намагаючись розкрити правду про це місце, зовсім не відчув полегшення, коли все ж таки дізнався, що насправді приховує маяк. Кромлех у романі є нагадуванням про часи, коли люди були ближчими до невідомого, сповненого божественної сили — і тут знову нам посміхається Говард Лавкрафт.
«Маяк» Віталія Дуленка читається легко і швидко, текст є доступним та простим для розуміння читачів. Проте письменник використовує складний образ маяка (що може виявитися цікавішим, ніж образ Данила) і його багатогранний символізм. Містика, стихія води, психологія героїв і стирання межі між реальністю та вигадкою стали компонентом непоганого тексту про ізоляцію на маяку. Дебют — надважлива подія у творчому шляху кожного письменника, і Віталій Дуленко починає його успішно. Тож чекаємо на новий роман про книжкову блогерку, що вийде у видавництві «Лабораторія», і радіємо появі нового автора в жанровій українській літературі.
