«Тінь попередника» — перша книга науково-фантастичної трилогії «Фаренго» Володимира Єшкілєва. Вона розпочинається з розслідування «білої плями», що головно зосереджена на зниклому двадцять три роки тому кораблі. Команда вчених, що перебувала на борту, мала зібрати важливу інформацію про таємничу планету Фаренго. Таємнича вона, оскільки з якоїсь причини неприступна для дослідження: перша експедиція 235 року Ери Відновлення успішно повернулася, проте звіт, який надав академік Нурасов, було втрачено. Наступну спробу зробив рейдер «Атон», який теж пропав.
Приховування й ігнорування цих втрат стало для Імперії звичною справою, допоки невідомі істоти не напали на військову базу Зоряного Флоту. Тож техноархеолога Александра Вольска, ксенобіологиню Ґвен Вей та слідчого поліції Рене Маркова збирають задля того, щоби вони нарешті відшукали й розкодували інформацію про Фаренго. Адже саме там очікують знайти підказку про первісний світ тих невідомих істот, яких називають ґиргами.
Володимир Єшкілєв — автор романів та збірок малої прози, есеїст і сценарист. Перша книжка Єшкілєва (у співавторстві з Олегом Гуцуляком) «Адепт» вийшла у 1993 році. У 2020-му історичний роман письменника «Каїн» переміг у рейтингу «Книжка року» (номінація «Жанрова література»). Уперше роман «Тінь попередника» був опублікований у видавництві «Ярославів Вал» ще в 2011 році, згодом перевиданий у «Фоліо», а в 2026-му цей текст можна знайти на полицях книгарень завдяки новому перевиданню від видавництва «Жорж».
Світоустрій наступної ери
Події книжки відбуваються в 416 році Ери Відновлення (ЕВ). Хронологію варто пояснити, адже йдеться не про паралельний всесвіт, а все ще про наш: Ера Відновлення настала після 2307 року Ери Посланців (ЕП) — епохи, у якій літочислення велося від Різдва Христового. Ця інформація подана в примітці. Загалом примітки в книжці ознайомлюють зі світоустроєм і деякими науковими фактами.
Так само часто можемо натрапити посеред тексту на стильове наслідування офіційної історії. До прикладу, маємо розділ «Планета Піфія. Витяг із 17-го арпікранського видання довідника “Населені планети”». А наприкінці книжки є чотири додатки, які докладніше висвітлюють передумови настання ЕВ, її історію та ширший контекст: «Коротка історія Ери Відновлення», «Табель персональних військових звань Зоряного Флоту», «Флотські класифікаційні індекси кораблів міжзоряних класів», «Повний перелік суверенів Зоряної Імперії».
Окрім переходу до іншої ери, важливими періодами є Друга Смута 312–356 років та Війна з ящерами. Смута була довготривалою кризою, що поєднала розпад Старої Імперії, повстання клонів, смертельний ксеновірус і погіршення екологічної ситуації на Землі. У 357-му суверену Сіорану VI Тізе і канцлеру Іріте Ойзеле вдалося відновити цілісність галактичної мегадержави де-юре, але подолати нестабільність до кінця було вже неможливо. У 394 році відбулася Війна з ящерами. Існує версія, що ящери почали Війну лише для того, щоб відігнати людей якнайдалі від заражених планет у Темному Агрегаті, до яких, можливо, належить і Фаренго. Війна зрештою начебто закінчилася перемогою людської раси, проте насправді ящери самі відвели свої ескадри.
Як і у нефантастичному світі, офіційна історія в Зоряній Імперії дещо відрізняється від реальної. Після прибуття на планету Кідронія Александра Вольска сповіщають, що на його «комник» записана справжня історія, а не та, яку вивчають у школах. «Комник» — це скорочення до слова «комунікатор». До стандартного пакету імплантів входить комунікатор із перекладацькими функціями, але Вольск додатково просить навчальний пакет із діалекту, що домінує на Кідронії, також техноархеолог хоче ознайомитися з локальним, молодіжним та професійним сленгом. Йому відповідають, що мовний бар’єр майже не відчутний: кідронійці дивляться базовий розважальний контент з Альфи Альфи і щотижневі шоу із Землі. Утім, сам Вольск вживає незнайомі для його співрозмовця слова. Власне, ці приклади ставлення до історії та мови гарно ілюструють імперську політику.
Тіло підпорядковане
Коли вже говорити про світоустрій, то центральним об’єктом влади є тіло. У 416 році ЕВ безроздільно панує біополітика. Поняття біополітики чи біовлади свого часу розвивали Мішель Фуко, Джорджо Аґамбен, Антоніо Негрі та інші. Хоч у дослідженнях є суттєві відмінності, спробуємо звести визначення біополітики до політизації «голого життя», послуговуючись поняттям з теорії Аґамбена. Тобто йдеться про умови, за яких життя в його біологічних проявах (народження, смерть, стан здоров’я) є цілковито відкритим до втручання з боку держави.
У «Фаренго» тіло під час міжпланетних рейсів уподібнюється до речі, адже тут людина перебуває у «транзитному стані другого типу» (іншими словами, в анабіозі), а після прибуття із цього стану її має виводити робот. Опісля з тіла змивають залишки гелю-амортизатора, що змушує порівнювати людину з машиною. А потім читачі дізнаються про деякі нюанси перетину кордонів: «Перед рейсом техніки Служби нашпигували його плоть мікро- і наноагрегатами. Тепер нехай тутешній резидент дає собі раду з місцевими і доводить їм, що із цього кіборгенного фаршу підлягає митному ліцензуванню, а що ні». Александр Вольск, про якого йдеться в уривку, навіть не знає, які саме функції має все те імплантоване в його тіло. Здається, що сам він — людина-функція в стратегічних планах Імперії.
Серед невідомих одиниць, умонтованих у тіла, є й доволі часто використовуваний пристрій — уже згаданий комунікатор. Окрім того, що завдяки йому можна передавати знання, наприклад про мову, історію та звичаї, через нього також можна отримувати сигнали — щось на кшталт повідомлень, які надходять одразу в мозок. Утім, дехто має право без попередження під’єднуватися до персональних комунікаторів, тобто частково проникати в думки. Хоч пристрої можна вимкнути, усі таємні розмови все одно провадять у «червоних зонах», де комунікатори не працюють. Так само за допомогою приладів люди стежать за показниками свого здоров’я, а імпланти навіть самовільно відправляють лікувальних нанороботів до проблемних точок. Здається, що на всі перелічені факти можливі два погляди. Перший погляд буде спрямований на окомфортнення життя людей майбутнього, а другий — на надмірний контроль того самого життя.
Незважаючи на всі втручання в тіла, люди зрештою залишаються субʼєктнішими за клонів — осіб, що протиставляються природнонародженим. Клонів вважають дурнішими та нижчими за статусом. Розмежування між клонами і людьми нагадує соціальну ієрархію, створену Олдосом Гакслі в «Який чудесний світ новий!». Адже причина появи клонів — бажання створити інших, «призначених» для діяльності, яка не вимагає високого інтелекту. У такий спосіб проявляється потреба протиставляти когось собі, адже йдеться, зрештою, про Імперію: усі мешканці є колоністами, але хто ж тоді колонізовані?
Може здатися, що клони — це такі собі роботи, проте насправді вони дуже подібні до «справжніх» людей. І тих, і тих після смерті «демонтують». Люди і клони навіть подеколи мають стосунки та спільних дітей — наскільки вони прийнятні і законні, то вже інше питання. До прикладу, на Кідронії для статевих стосунків із клонами потрібен дозвіл від місцевої адміністрації, натомість на Арпікрані «на вечірній інтим із чарівною юною клонкою не потрібно жодного урядового дозволу».
Цікаво, що й чоловіки-люди, й чоловіки-клони мають однаковий сексуалізований погляд на жінок. Вольск по прибуттю до Кідронії одразу ж запитує, «як тут із незакомплексованими дівчатами», а характеристика науковиці Ґвен Вей частково складається зі згадок про її зовнішність та сексуальність. Клонок та природнонароджених жінок порівнюють між собою за їхньою зовнішністю: клон Гумм стверджує, що клонки нових серій вродливіші за народжених жінок, адже перші мають світле волосся, білу шкіру, великі сині очі й довгі ноги — доволі конвенційні стандарти краси, які вочевидь не змінилися крізь століття.
Космос навколо нас
Образ космосу після зустрічі із собою нерідко залишає у читачів/глядачів полярні почуття приреченості чи надії — або ж і те, і те водночас. Розгляньмо навіть останню гучну зʼяву позаземного в культурному просторі — фільм «Ти — космос» Павла Острікова: тут майбутнє для Землі зовсім неперспективне, а робота головного героя нагадує сізіфову працю, проте космос вириває Андрія з монотонності буття і творить умови, відмінні від циклічної повторюваності на Землі. Утім, повторюваність земних сюжетів зрештою невідворотна, якщо говорити про наукову фантастику, де люди колонізують планети. У цьому контексті можна пригадати «Марсіанські хроніки» Рея Бредбері, де автор накладає давно знайомі загарбницькі схеми поведінки людей на майбутнє Марсу. А в українській літературі до циклічності, що триває крізь століття, звертається Макс Кідрук у «Колонії» — першій книзі з циклу «Нові Темні Віки».
Ледь не завжди науково-фантастичні твори викликають відчуття загроженості через розвиток технологій, що виходять з-під контролю. У згаданому «Ти — космос» це робот Максим, який налаштований на збереження життя Андрія, а тому робить дещо всупереч бажанням героя. Натомість у стрічці «2001: Космічна одіссея» штучний інтелект має відмінну мету — успіх експедиції, тож тут саме люди в певний момент стають перешкодою. Можливо, у «Тіні попередника» віповідником такого типу загрози є клони? Вони теж винахід людей — і навіть небезпечніший за роботів, адже можуть мислити, виходячи за межі поставленої мети.
Наукова фантастика хоч і стає простором для розмірковувань про майбутнє, насправді вкорінена в минуле та теперішнє. Просунуті технології і космічний простір увиразнюють звичні земні вади і надають їм більшої ваги, адже стає трохи моторошно від того, що людство змогло витворити стільки допоміжних імплантів, але не подолало, до прикладу, екологічну кризу. Про тяглість чи то циклічне повторення теперішнього в майбутньому, зокрема, й ідеться в «Тіні попередника» Володимира Єшкілєва.
