У 14 епізоді подкасту «Висока полиця» літературознавиця Богдана Романцова поговорила з професором Українського католицького університету Олександром Пронкевичем про лауреата премії Сервантеса Хорхе Лауїса Борхеса та його збірку оповідань «Алеф».
Олександр Пронкевич розповів про численні лабіринти у текстах Борхеса, його вибір на користь іспанської мови для творчості, закоріненість письменника у «власну землю» та водночас відкритість до інших традицій. Богдана Романцова розпитала про структуру збірки «Алеф», багатоманіття образів самого Борхеса у ній, теми, до яких звертається письменник та двоїсту функцію каталогів. Разом літературознавці поміркували про складнощі декодування текстів Борхеса, специфіку письменницького цитування та авторську інтенцію до зближення з читачами, яка помітна у його збірках.
Хорхе Луїс Борхес — без сумнівів центральна постать іспаномовної літературної традиції XX століття. Впродовж життя письменник отримав чимало нагород: місцевих, як то премія Аргентинського товариства письменників 1944 року, та міжнародних — премію Едгара Алана По 1976-го. Найвизначнішою з них стала премія Сервантеса, яку Борхесу присудили у 1980 році, коли письменнику вже було понад 80 років. Літературного Нобеля автор так і не отримав, хоча останні 30 років життя йому пророкували цю «найвищу нагороду», а кілька разів навіть номінували. Припускають, що причиною цього мала стати інша відзнака, яку отримав письменник — звання почесного доктора, присуджену у Чилі часів правління військового диктатора Августо Піночета.
Письменник народився у Палермо, яке зараз є одним із районів аргентинського Буенос-Айреса, проте родина не жила там постійно, часто переїжджала. Так, через ранню сліпоту батька, сімʼя Борхеса опинилися в Європі в розпалі першої світової і ховалася від неї у швейцарській Женеві, де письменник ходив у коледж. Пізніше родина також чимало подорожувала Європою, зокрема була в Іспанії. До Аргентини Борхес повертається вже у 22 роки, тоді ж він починає активну літературну діяльність. Звʼязки з іншими культурами, які письменник побудував ще у юності, відчутні у його текстах, проте, коли постало питання, якою мовою він писатиме, автор обрав саме рідну іспанську, як «мову, якою він бачить сни».
Спершу Хорхе Луїс Борхес став відомий як авангардний письменник, але згодом він сформував той стиль, за яким його знають сучасні покоління: метафізичне поєднання реального та магічного. Найвідомішими книжками у доробку автора стали збірки «Алеф» (1949) та «Вигадки» (“Ficciones”) (1944), де розміщено оповідання «Вавилонська бібліотека», яке заведено вважати магнум опусом письменника. Ці дві книжки якнайкраще фіксують деталі стилю та способів, за допомогою яких Борхес будує тексти: у «Вигадках» письменник звертався до неможливих, фантастичних подій та явищ, а у «Алефі» — досліджує тріщини у логіці нашої реальності, показує її прихований бік.
Збірка «Алеф», про яку піде мова в епізоді, за структурою нагадує цю ж скляну кульку (яка і називається алеф), у якій відбивається одночасно все і при цьому нічого не накладається одне на одне. Тому 17 оповідань постають як спроба описати лінійно кожен зі світів, які так само не повторюються від одного тексту до іншого. Як і у попередній збірці, у «Алефі» письменник посилається на нескінченну кількість джерел, залучає міфи та метафори універсальної західної літературної традиції. Тому і декодувати ці тексти непроста задача часом і для досвідчених читачів та читачок.
Послухати епізод можна на усіх подкаст-платформах: Spotify, Apple Podcasts, YouTube, Sound Cloud, НВ Подкасти, Megogo, Litcom.
