У «Видавництві Старого Лева» з’явилася друком книжка «Арка Карпат» — репортаж письменника, журналіста і перекладача Богдана Ославського про кількамісячний похід однойменним маршрутом приблизно у дві тисячі кілометрів через майже цілі Карпатські гори: від Румунії через Україну, Польщу й аж до Братислави у Словаччині.
Це вже не перша книжка Ославського, присвячена мандрам. Попередня мала назву «Льонтом» (діалектне слово, що на рідному для автора Покутті вживається у значенні «блукати, вештатися»), в ній описані подорожі Кавказом та Центральною Азією. При цьому в репортажах у книжці «Льонтом» було більше уваги до культури та особистих доль людей, перестрінутих Богданом Ославським у далеких краях, натомість «Арка Карпат» присвячена радше психічному та фізичному стану і внутрішньому світу людини у мандрах.
Отже, як розповідає Богдан Ославський, він з дитинства регулярно мав невеликі, але приємні походи в Українські Карпати. Географія Івано-Франківської області цьому сприяла. Але поступово виникло й утвердилося бажання здійснити великий похід. Із часом — на початку 2020-х років — сформувалась ідея і концепція «Арки Карпат». Знайшовся приятель-попутник, який фігурує в книжці під іменем Арчі. Але на перешкоді мандрівникам став COVID-19. Автор пише, що спочатку не надто серйозно поставився до дивної епідемічної історії, проте з нею довелося рахуватися, вирішувати різноманітні бюрократичні питання, листуватися з установами, робити щеплення, добувати довідки. І ось у 2021 році, після кількох пауз і відкладань, можна було рушати. Богдан і Арчі навіть зробили зі свого походу медійну подію в соцмережах та отримали допомогу від кількох компаній, які займаються товарами для гірських походів, і від читачів та читачок у фейсбуці за допомогою краудфандингу.
Маршрут Румунськими Карпатами: великі та менші загрози
Маршрут стартував із Румунії, «найбільш карпатської» країни. Спочатку мандрівники розвезли містечками і селами, де планували робити більші зупинки з перепочинком, «закладки»: пакунки з їжею та іншими потрібними речами. А потім прибули до південного краю Карпатських гір — і пішли.
З «румунської» частини книжки можна довідатися про дві головні загрози під час мандрів тамтешніми Карпатами. Перша — ведмеді. Місцина доволі дика, звірів багато, є купа історій про фатальні зустрічі. Утім, Богдану Ославському тут пощастило — він ведмедів не побачив жодного разу. Друга біда — собаки. У румунських горах пасеться повно овечих отар, а їх щоразу супроводжують великі та агресивні собаки. Появу мандрівників вони сприймають як зазіхання на свою територію і негайно беруть порушників в облогу. Автор пише, що варіантів поведінки тут небагато: потрібно спробувати поводитися спокійно, зупинитись і чекати, поки або пастух забере своїх собак, або вони самі підуть геть, бо набридло.
Ілюстрація — фото unsplash
Психологія людини у подорожі
Поза тим, ви прочитаєте про краєвиди і деякі найпростіші природні особливості Румунських Карпат. Можете занотувати місцини, в яких радить і не радить побувати Богдан Ославський. Напевно, не втримаєтесь і поіронізуєте з його втоми від румунської мови. Є тут, звісно, історії про темп руху горами, про везіння і невезіння в поході, способи орієнтування тощо. Та — неодмінно — психологія мандрівника. Саме в Румунії трапився чи не найдраматичніший момент походу «Аркою Карпат»: Богдан і Арчі відчули, що їм некомфортно йти разом. Вони не могли синхронізувати швидкість, у неясних моментах часто прагнули обрати різні шляхи. І ось нарешті вони наважилися розпрощатися та продовжити подорож окремо.
А отже, розпочався новий психологічно цікавий етап: похід на самоті. І відповідні рефлексії автора. Наприклад, про зміни в потребах — на якомусь етапі довжелезної пішої мандрівки людина, попри свої звичайні інтереси, починає концентруватися значною мірою на таких речах, як їжа, тепло і встигнути-розкласти-намет-дотемна. «Піраміда маслом» — так жартома називає цей процес Богдан Ославський. І вже на польському відтинку походу не знаходить у собі бажання, скажімо, подивитися щось пов’язане з художником Никифором Дровняком у Криниці.
Або про різноманітні мотивації гірського походу, які відчуває в собі мандрівник. Як бажання досягнути мети, втілити задум, встигнути, наздогнати і перегнати поступається відчуттю самоцінності подорожі як такої, стану своєрідної тривалої медитації, перебування наодинці з собою. Цікаве спостереження Ославського: він очікував, що на самотньому шляху вільно надумається про своє, але, як насправді виявилося, в «Арці Карпат» він радше став вільнішим від думок. Легше приймав себе з усіма помилками та недоліками. Зрештою, прагнув повернутися додому та до близьких і рідних людей. Саме звідси, певно, походить підзаголовок книжки «Дорога до себе: 2000 км горами».
Ілюстрація — фото unsplash
Похід, що завжди завершується поверненням до рутини
Після «румунських розділів», як легко зрозуміти, є частини «українські», «польські» та «словацькі». З усілякими придибенціями на зразок того, коли автор 1 вересня натрапив на притулок для гірських мандрівників у Словаччині, облаштований у… колишній школі. З порівняннями вражень від маршрутів у різних країнах. Наприклад, у польській частині Карпат Богдану Ославському сподобалася мережа зручних і дешевих притулків, але заважала певна болотистість шляху. А от у приємніших для руху та багатих на питну воду словацьких Карпатах його дратувало засилля табличок із заборонами і дозволами. Утім, хто знає, можливо, доглянутість і регламентованість Словаччини психологічно готувала Ославського до того, що похід добігає кінця — і попереду повернення до звичного порядку речей, рутини. З цього приводу він, до речі, висловився так:
«Коли питали, як я змінився після Арки Карпат, я відповідав, що ніяк. Був іншим хіба в експедиції. Але після неї — вернувся до звичного свого життя. До тих самих проблем, тієї ж невдоволеності й страхів. Це ніби ревно постити сорок днів, а на Великдень — обжертися і напитися».
На тлі цікавих спостережень за людиною віч-на-віч із горами, як на мене, книжку все ж таки збагатила би більша увага до контекстів — гір із їхніми назвами та легендами, до культурних об’єктів, сіл і міст. Звісно, не у форматі путівника і з урахуванням концептуальної авторової «піраміди маслом», а все ж.
Ілюстрація — фото unsplash
Умістити мінімум усього необхідного
Зате «Арка Карпат» приємно насичена численними технічними подробицями. Вони будуть цікаві з практичної точки зору тим, хто так само полюбляє ходити в гори, чи тим, хто про це тільки мріє, — наприклад, запалиться після книжки Богдана Ославського. Типи і марки наметів, рюкзаків і взуття. Способи харчування в поході. Пошуки води та методи долання різноманітних дрібних і не дуже дрібних труднощів. Поведінка у випадку травмування. Наприкінці книжки взагалі є окремий розділ, де ці та інші корисні деталі з досвіду походу «Аркою Карпат» зібрано в концентрованому вигляді ненав’язливих рекомендацій.
На тлі уваги до технічних дрібниць і водночас філософських та психологічних роздумів Богдан Ославський обрав для своєї книжки підкреслено просте, економне письмо — воно нагадує рюкзак, що повинен у поході містити мінімум усього. Короткі, але часто образні й ефектні речення. Мабуть, це стратегія, спрямована на те, щоб текст не потонув у болотах дрібниць, але щоб його й не віднесло вітром у небо абстракції. Мова «Арки Карпат» дуже розмовна. Десь колоритна завдяки діалектизмам і приказкам, десь грубувата і ламка. Позначена трохи сентиментальним, але й життєствердним натуралізмом. Як-от в описі зустрічі автора в Словаччині з жентицею — молочним напоєм, сироваткою з овечого молока зі шматочками сиру:
«Дістав з рюкзака хліб, дістав жентицю і почав банкет. Не знаю, як це сталося, але я спорожнив літрову пляшку за один швидкий підхід. Спершу випив, а потім подумав, що то може вийти на зле. Як каже мій тато: “Богдане, ніхто тобі не жєлує, але би не пошкодило…”» От-от. Не просратися від літри справжнього кислого молока майже залпом — це чудо. І воно сталося.”Добрій свині все на користь”. Узагалі це був один з найчудесніших днів у всій експедиції. І пляшка жентиці — одне з найчудесніших вражень. Хай що казати про красу гір, хай що фоткати».
Ілюстрація — фото книжки із сайту yakaboo.ua
Або в майже самому фіналі книжки (передостанній розділ), коли Богдан нарешті залишив за собою позаду останню, найзахіднішу карпатську гору й опинився в Братиславі, у великому місті, поза похідними реаліями:
«Вино не з супермаркету ми заледве таки знайшли. Козячі сири знайшли без проблем. Пішли з тим до квартирки. Поїли, випили, добре потрахались і позасинали».
Чи для будь-якого читача «спрацює» така манера? Очевидно, що ні. Та все ж Богдану Ославському, попри доволі вузьку специфіку матеріалу та внутрішню медитативність, таки вдалося створити універсальну і стильну, впізнавану книжку про похід у гори. Не беруся пророкувати, чи стане вона культовою у своїй сфері, але переконаний, що деякі передумови для цього в неї є.
