9 книг, що надихнули Френсіса Форда Копполу на фільм «Мегалополіс»

26 вересня в український прокат, у тому числі і у форматі IMAX, виходить magnum opus легендарного Френсіса Форда Копполи — «Мегалополіс», 120-мільйонний блокбастер, світова прем’єра якого відбулася у травні в конкурсній програмі цьогорічного Каннського кінофестивалю.

За сюжетом Цезар Катіліна (Адам Драйвер) — геніальний архітектор та митець, який вміє зупиняти час та бачити крізь виміри, — мріє створити Мегалополіс на руїнах занедбаної Імперії, колишнього Нью-Йорка, що потерпає від беззаконня, свавілля та корупції. Катіліна — частина Імперії, проте його гнітить питання: чи гідне суспільство Імперії порятунку?

У цьому проєкті, над яким Коппола працював ще від 1983 року, 85-річний нині режисер і автор сценарію досліджує найрізноманітніші суспільно-політичні та внутрішньо-психологічні процеси, спираючись на думки та ідеї видатних мислителів сучасності та минулого.

У своїй інстаграм-сторінці Коппола поділився книжками, що надихнули його на створення «Мегалополісу». Про них розповідаємо в матеріалі.

Кажуть, що коли Коппола сів писати сценарій (який, до речі, переписував понад 300 разів), на титульному аркуші він вказав «Мегалополіс Френсіса Форда Копполи», а нижче підзаголовок: «Усі дороги ведуть до Риму». 

І хоча події фільму формально відбуваються у Нью-Йорку, за настроєм і атмосферою це — справжній Давній Рим. А точніше — Рим 60-х років до н. е., коли частина римського вищого стану намагалася захопити владу озброєним шляхом, і керував цим таємним процесом політик Луцій Сергій Катіліна.

Книга американського антрополога Девіда Гребера досліджує зв’язок поняття боргу з різноманітними соціальними інститутами: бартер, шлюб, дружба, рабство, право, релігія, війна та уряд. Для цього автор бере дуже широку історичну перспективу: від перших письмових згадок про борги в часи шумерської цивілізації близько 3500 р. до н. е.

Смілива (і спірна) ідея Гребера полягає в тому, що, на його думку, борг і кредит історично з’явилися раніше, ніж гроші, які у свою чергу з’явилися раніше за бартер. Усе це суперечить економічний теорії, усталеній ще від часів філософа й економіста Адама Сміта. Та на підтвердження своєї теорії Гребер наводить численні історичні, етнографічні та археологічні дослідження.

Вихід із цього замкненого економічного кола Гербер вбачає в концепції «повсякденного комунізму», тобто «від кожного за його можливостями, кожному за його потребами». А ринок, на думку автора, «заснований і зазвичай підтримується систематичним насильством держави». 

Як виявилося, Коппола — справжній фанат робіт Гребера. Друга книга цього автора — підсумок його пізніх досліджень. Гребер зосередився на темі «безглуздих робіт». Понад половина сучасних посад і робіт, на думку автора, є безглуздою, і розповсюдилися вони через тенденцію розширювати адміністративний штат. Таке явище Гребер називає «менеджерським феодалізмом». Коли така робота обмежується трудовою етикою, тобто пов’язує роботу з самоповагою, то вона перетворюється ще й на психологічно руйнівну. 

Гребер описує п’ять типів безглуздих робіт, у яких працівники в реальності лише вдають, що роль важлива й корисна. Серед них, наприклад, «лакеї» (flunkies) — завдяки їхнім робочим обов’язкам керівники відчувають себе важливими; «головорізи» (goons), які вводять в оману інших на користь свого роботодавця; «люди з ізоляційною стрічкою» (duct tapers), що навмисно знаходять лише тимчасові вирішення проблем; «галочники» (box tickers) тільки вдають, що роблять корисну роботу, а «роздавачі завдань» (taskmasters) створюють додаткову роботу для тих, хто її не потребує.

Гребер написав цю книжку у співавторстві з британським археологом Девідом Венгров. Автори дискутують із лідерами сучасної суспільної та філософської думки, стверджуючи, що їхні ідеї про прогрес західної цивілізації не підкріплені антропологічними або археологічними доказами, а більше спираються на філософські догми, бездумно успадковані з епохи Просвітництва. 

Так Гребер і Венгров спростовують погляди філософів Томаса Гоббса та Жан-Жака Руссо щодо походження суспільного договору (така модель поведінки, коли людина готова поступитися своєю свободою заради того, щоби влада надалі захищала її права, — ред.). 

Досліджуючи різні суспільства, культури, епохи й часи, автори доходять висновку, що знання про походження сучасних держав є поверховими, а не глибокими, і більше залежать від колоніального насильства, ніж від соціальної еволюції. А резюмують думкою про те, що самопроголошення західною цивілізацією себе найвищою точкою досягнень людства є здебільшого міфом.

Останній і, певно, найважливіший роман Германа Гессе, за який він отримав Нобелівську премію з літератури у повоєнному 1946 році, — книга стала відображенням думок і настроїв інтелектуальної еліти Європи перед Другою світовою. 

У романі дія відбувається в невизначеному майбутньому, де спільнота інтелектуалів та гравців у бісер відгороджується від дійсності, тоді як на світ насуваються не уявні, а реальні проблеми. А головний конфлікт книги відбувається між двома протилежними світоглядними парадигмами — vita activa (життя активне) і vita contemplativa (життя споглядальне).

Ріане Ейслер — американська дослідниця соціальних систем і футуристка австрійського походження. У цій роботі авторка розглядає суспільство і як воно формує ролі та моделі поведінки, зокрема модель домінування (чоловічу модель) та модель партнерства (жіночу модель). Напруженість між цими двома моделями, котру Ейслер простежує в західній культурі від доісторичних часів до сьогодення, лежить в основі еволюції людської культури.

Книга вийшла 1987 року, і тоді висловлені в ній погляди на гендерні аспекти вважалися майже революційними. Головна теза Ейслер: незважаючи на старі наративи про природжені вади людства, ми все ж не приречені повторювати моделі насильства та гноблення. Альтернативою є жіноча партнерська модель організації суспільства, коріння якої сягає ще допатріархальної парадигми, а суспільство можна структурувати більш мирними, справедливими та стійкими шляхами.

У книжці Фукуяма розмірковує про те, як досягти стабільного політичного порядку в державі, та виокремлює три головні компоненти. На думку автора, держава повинна бути сучасною та сильною, дотримуватися верховенства права та бути підзвітною. Ця теорія обґрунтована шляхом застосування порівняльної політичної історії для розробки теорії стабільності політичної системи.

Як приклад різних шляхів державного розвитку у книзі розглядають різні регіони світу: Китай, Індія, Папуа-Нова Гвінея, а також окремо Західна і Східна Європа — від стародавньої історії до раннього сучасного періоду.

Нонфікшн книга американського журналіста й історика Евана Томаса розповідає про п’ятьох видатних американців: Теодора Рузвельта, Томаса Бракетті Ріда, Генрі Кебота Лоджа, Вільяма Джеймса та Вільяма Рендольфа Гірсті — напередодні та під час Іспано-американської війни 1898 року за право володіти територіями в Північній Америці та Тихоокеанському регіоні.

Ці події відомі в історії США як «маленька переможна війна», унаслідок якої Штати поширили свій вплив на Кубу, Пуерто-Ріко, Гуам та Філіппіни. І саме ця війна стала першою для США в ролі регіонального лідера.

Американський історик літератури Стівен Грінблатт видав цю книгу 2011-го, а вже наступного року отримав за неї Пулітцера та Національну книжкову премію США в категорії «нонфікшн».

У центрі історії, про яку оповідає ця книга, — Джанфранческо Поджо Браччоліні (він же — Поджо Флорентійський), папський емісар XV століття, гуманіст, письменник і збирач античних рукописів. Він урятував останній екземпляр твору римського поета Лукреція «Про природу речей» (De rerum natura) від майже остаточного забуття в німецькому монастирі, тим самим повторно представивши важливі ідеї, що спричинили настання сучасної ери.