Венеційська бієнале — це міжнародна мистецька виставка, яка відбувається цього року з 20 квітня до 24 листопада у Венеції. 60-та бієнале має тему «Іноземці скрізь» і присвячена питанням міграції, діаспори, корінного населення та мистецького «я». Українське мистецтво представлено в національних павільйонах України та Польщі і на виставках паралельної програми.
У матеріалі йдеться про історію Венеційської бієнале, конфлікти, що виникли цьогоріч на події, а також про презентацію України на мистецькій виставці.
Своїми думками про особливості Бієнале 2024 року діляться художниця Марія Василенко, колекціонерка Яна Свідерська та авторка проєкту «Сноби» Тетяна Тадай, яка у форматі влогу розповідає про Венеційську бієнале й український павільйон у новому епізоді подкасту.
Венеційська бієнале. Що це таке?
Колекціонерка Яна Свідерська ділиться враженнями про подію: «Свіжий вітер Венеційської бієнале захопив мене з перших кроків — це справді “Олімпійські ігри мистецтва”, де кожен куточок світу показує щось унікальне. І де ж іще зібратися представникам сучасного мистецтва, як не у Венеції? Кожен павільйон — це занурення в соціально-культурні проблеми нашого часу, і часто виникає думка: “А де ж тут межа між мистецтвом і соціальним активізмом?”
La Biennale di Venezia — одна з найстаріших і найважливіших у світі виставок сучасного мистецтва. Її історія починається з 1895 року, коли було організовано першу міжнародну художню виставку. Відтоді Венеція майже що два роки перетворюється на виставкову арену, де художники з різних країн світу експонують свої роботи.
Венеція: міжнародна виставка образотворчого мистецтва — розташування залів. Джерело: L'Illustrazione Popular, Fratelli Treves Editori, Мілан, 1895.
Перше відкриття виставки було успішним: бієнале відвідали понад 200 тисяч осіб. Подальші виставки збирали все більше відвідувачів, що спонукало до будівництва іноземних павільйонів. Зараз у Джардіні делла Бієнале розташовано 29 павільйонів, кожен із яких репрезентує мистецтво конкретної країни.
Венеційська бієнале — 2024
Авторка проєкту «Сноби» Тетяна Тадай розповідає про власні інсайти з місця подій: «Венеційська бієнале здавалась мені дуже далекою подією. А можливість попасти на неї — одним із завдань у бакетлисті.
Виставка проходить у двох головних павільйонах: Арсенал та Джардіні, що неподалік один від одного. Виставки з паралельних програм розміщено по всьому каскаду островів».
Мистецька виставка — 2024. Ліворуч: національний павільйон Греції у Садах Бієнале; праворуч: експозиція в павільйоні Румунії. Фотографії Тетяни Тадай
Художниця Марія Василенко згадує репрезентацію інших країн на Венеційській бієнале: «Павільйон Німеччини був захопливим, футуристичним. Він нагадував технорейв у просторі між сьогоденням та майбутнім. Потужний проєкт зробили австралійці: художник дослідив своє родинне дерево і розписав від руки іменами пращурів величезні стіни».
Австралійський павільйон отримав головну нагороду Бієнале — «Золотого лева» за найкращий національний павільйон. Павільйон представляв художник Арчі Мур із проєктом kith and kin (з англ. — «люди, яких пов’язують близькі стосунки», родинні зв’язки. — Ред.), у якому митець зобразив власне генеалогічне дерево, що сягає 65 тисяч років і охоплює 2,4 тисячі поколінь.
Арчі Мур працював кілька місяців, аби від руки крейдою зобразити на стінах та стелі павільйону тисячоліття історії, монументальної і такої крихкої водночас через її прогалини.
«Ця інсталяція вирізняється сильною естетикою, ліризмом і спогадом про спільну втрату минулого», — описують роботу австралійського художника на офіційному сайті Фундації Бієнале.
Австралійський павільйон. Проєкт художника Арчі Мура з kith and kin. Фотографії Тетяни Тадай
Особливості й конфлікти цьогорічної Бієнале
Венеційська бієнале — це грандіозна подія, яка залучає тисячі людей, єднає спільноти та допомагає комунікувати одне з одним через мистецтво. Наприклад, згідно з даними онлайн-платформи Statista, у 2022 році міжнародну мистецьку виставку відвідало приблизно 800 тисяч людей, що на 35 відсотків більше, ніж було у 2019 році.
Цього року подія привернула ще більше уваги — не обійшлося без критики та конфліктних ситуацій. До прикладу, у 2022 і 2023 роках павільйон Росії був закритий. Утім, на ювілейне відкриття 60-ї Венеційської бієнале у 2024 році його знову відкрили проєктом Багатонаціональної Держави Болівія «Згадуючи минуле майбутнє, ми рухаємося вперед».
Павільйон Росії, який 2024 року зайняла для виставки Болівія. Фотографії Марії Василенко
Дивує також історія художниці Анни Єрмілової, яка представлена в павільйоні Австрії. Анна народилася в Ленінграді (СРСР), але живе у Відні з 1989 року. Її робота звертається до дитячих спогадів про радянську цензуру, коли під час політичних змін та заворушень у СРСР показували балет «Лебедине озеро». Для виставки Єрмілова запросила українську балерину та хореографку Оксану Сергеєву з Черкас.
Марія Василенко коментує ситуацію з австрійським павільйоном: «Я зайшла до австрійського павільйону й побачила жінку, яка танцювала “Лебедине озеро”, квіточки стояли навпроти, наче у квітковому магазині, — все мало поверховий вигляд. Кураторкою павільйону була росіянка, яка, за її словами, «втекла від політичного режиму». Але дивно: чому, якщо ви боретесь з режимом, виконуєте танець, який став його символом, та ще й танцює його українка?»
У грудні 2023 року команда українського павільйону повідомила, що на початок грудня не вдалось добитися підтримки та бюджетування від Міністерства культури та інформаційної політики. Схожа проблема з процедурою представлення країни склалася й на Архітектурній бієнале на 2025 рік.
На противагу цьому для Мистецької бієнале — 2024 український павільйон дістав безкоштовну допомогу від організаторів бієнале, а також Британської ради та Німецького інституту.
Тетяна Тадай також згадує конфлікт із Міністерством культури: «Мені особисто цікаво було дізнатися про підготовку українського національного павільйону. Чи не вперше конфлікт між павільйоном (кураторами) та Міністерством культури набув публічного розголосу. Проблема в фінансуванні павільйону: відсутність або затримка коштів, що змушує організаторів та кураторів вкладати власні кошти у створення важливої презентації країни».
Україна на Венеційській бієнале
Україна довгий час не мала власного павільйону, однак українські художники та художниці брали участь: їхні роботи експонувались у російському павільйоні.
Куратор та критик Борис Філоненко згадує: у 1930 та 1934 роках українська секція робіт у павільйоні USSR була виділена як Ucraina окремо. У 1924 і 1932 роках твори художників і художниць атрибутувалися за різними містами: Karkif, Kief, Pokrovsk. Проте офіційно Україна як самостійна держава бере участь у Венеційській бієнале з 2001 року.
У 2024-му Україна на Венеційській бієнале представлена проєктом «Плетіння сіток» (англ. — Net making). Назва проєкту стає метафорою спільної дії і самоорганізованих мереж залученості та взаємопідтримки. Проєкт вміщує одразу чотири артпроєкти шести митців, які разом транслюють досвід війни: роботи Андрія Рачинського та Даніїла Ревковського «Цивільні. Вторгнення», Лії та Андрія Достлєвих Comfort Work, серія робіт Катерини Бучацької «Щирі вітання» та архітектурна композиція Олександра Бурлаки під назвою «Робота».
Колекціонерка Яна Свідерська ділиться враженнями про проєкт «Щирі вітання»: «Завдяки йому український павільйон був дивовижним. Катя Бучацька висвітлила тему нейрорізноманітності в контексті війни, порушуючи важливі питання про мовні кліше».
Проєкт Катерини Бучацької «Щирі вітання» в рамках програми національного українського павільйону. Фотографії Тетяни Тадай
Також у польському павільйоні представлена робота української команди митців «Відкрита група» (Open group). У їхній відеороботі «Повторюйте за мною» біженці зі сходу України, які знайшли притулок у тимчасовому таборі у Львові, діляться своїм досвідом звуків війни. Вони називають свої імена, звідки родом, імітують звуки тривоги та обстрілів, запрошуючи повторити за ними. Внизу йдуть субтитри, які ніби створюють своєрідний караоке-інструктаж, а перед екранами розташовані мікрофони.
Проєкт «Відкритої групи» «Повторюй за мною». Джерело ілюстрації — artslooker.com
Уздовж стін павільйону стоять пляшки з водою, які можна вільно взяти. Проте пляшки також мають свою роль в експозиції: мовчати і не повторювати за героями відео можна тільки, коли пʼєш, коли «води у рот набрав».
Замість висновків
Бієнале служить платформою для того, щоб привернути увагу до соціально-культурних проблем та важливих питань сьогодення. Присутність українських художників у різних павільйонах демонструє, що мистецтво — потужний інструмент для проговорення та репрезентації складних тем. Участь України у Венеційській бієнале підкреслює її здатність до якісної комунікації з іноземною спільнотою через мистецтво.
