Досліджувати життя й творчість Ніла Хасевича варто не лише через його роботи — багато відповідей криється в його оточенні. У спільнотах, до яких він належав, у людях, із якими творив і спілкувався. Однією з таких важливих спільнот був гурток «Спокій». Це було дещо більше, ніж просто мистецьке об’єднання, — це родина однодумців-«спокійців», які разом навчалися, створювали, підтримували одне одного й розвивали українське мистецтво в еміграції. Саме в цих колах формувався Хасевич: тут він надихався, набував досвіду, шукав свій шлях у мистецтві. У каруселі розповідаємо про гурток «Спокій».
Ніл Хасевич був одним із засновників гуртка «Спокій». Він доєднався до спільноти з моменту її створення у 1927 році та обіймав посаду секретаря. До гуртка входили студенти Варшавської академії мистецтв — переважно вихідці з українських сіл, які понад усе прагнули зберегти зв’язок із рідною культурою та розвивати українське мистецтво в еміграції.
«Спокій» був не просто українською мистецькою спільнотою. Він мав офіційно затверджений польською владою статут із 64 параграфами. Зареєстрований як «Українське товариство Мистецьке», гурток мав право діяти по всій Польщі. У 1927 році він налічував 31 учасника, а до 1938-го — вже 59 членів, серед них — графіки, малярі, музики, архітектори та просто прихильники гуртка.
Статут й альбом гуртка до 5-річчя існування й діяльності
Петро Мегик
Петро Андрусів
Серед відомих «спокійців» — Петро Мегик та Петро Андрусів. У післявоєнні часи митці мігрують до Філадельфії, де їхні долі тісно переплітаються. Петро Мегик стає головою Об’єднання Мистців Українців в Америці, засновує Українську мистецьку студію та видає мистецький журнал «Нотатки з мистецтва» про українське мистецтво та художників у діаспорі. Андрусів стає одним із співзасновників і активних членів ОМУА, викладає у графічному відділі студії та допомагає товаришу з редагуванням журналу.
«Спокійців» єднала не лише спільна ідея — вони були друзями, майже родиною. Разом їздили на пленери, регулярно зустрічалися й підтримували одне одного. Тим учасникам, які опинялися у фінансовій скруті, знаходили замовлення. При гуртку діяла художня студія для українських абітурієнтів, а прихильники спільноти читали лекції про культуру та історію України.
Одним із прихильників гуртка «Спокій» був митрополит Андрей Шептицький. У 1936 році «спокійці» обрали його почесним членом гуртка, про що відомо завдяки особливій грамоті, створеній Нілом Хасевичем. Цікаво, що сам діяч безсумнівно сприяв Нілу Хасевичу: як меценатством гуртка «Спокій», так і через залучення його до роботи у своїх проєктах. Наприклад, у 1932 році Хасевич збирав наукові матеріали для Архіву історії унії, який створив Шептицький.
Ніл Хасевич. Волинь
У 1928–1939 роках «спокійці» провели 13 (або, за іншими даними, 11) щорічних збірних виставок у Варшаві. На цих виставках відзначали найкращі роботи, а молоді автори мали змогу не лише експериментувати з техніками й жанрами, а й отримати невелику грошову винагороду. Виставки супроводжувались каталогами, що виходили обмеженим накладом — 100–150 примірників. До нашого часу дійшло лише вісім із них.
Кожна виставка мала власну тематику. Наприклад, четверта, що відбулася у грудні 1930 року, була присвячена українському народному мистецтву — «будівництво церковне, будівництво світське, нагробники і здібництво». А з каталогу сьомої виставки 1933 року дізнаємося, що роботи митців можна було придбати. Зокрема, олійний «Етюд» Хасевича коштував 20 злотих.
Петро Мегик і Петро Андрусів — друзі Хасевича ще з часів навчання у Варшавській академії мистецтв і гуртка «Спокій» — стали ініціаторами виходу унікального видання. У 1952 році у філадельфійському видавництві «Пролог» вони опублікували «Графіку в бункрах УПА. Альбом дереворитів, виконаних в Україні в роках 1947–1950 мистця українського підпілля Ніла Хасевича — Бей-Зота та його учнів».
Альбом «Графіка в бункрах УПА»
Свої роботи та лист до друзів для альбому Хасевич передав через підпільників, які виїздили на захід. Видання стало надзвичайно важливим: воно не лише демонструвало націоналістичну й антирадянську ідеологію, а й засвідчувало наявність організованої структури УПА. Так, альбом спростовував радянські наративи, які зображували УПА винятково як злочинне угруповання.
