Український Дім представив новий виставковий проєкт «Наїв вільний», у якому глядачі можуть побачити мистецтво непрофесійних митців: народну картину 30-60 років ХХ століття, народну ікону ХVIII-XIX століть, сільську фотографію XIX-ХХ століть.
Для означення творчості таких самоуків, «кустарів», народних майстрів звикло використовують означення «наївне», «примітивне», «щире» мистецтво. Та сучасність, де митці з академічною освітою й самоуки дедалі частіше запозичують одне в одного ідеї та візуальну мову, поступово розмиває ці рамки. У час, коли постульовано «кожна людина — художник», перед дослідниками постає виклик: які критерії використовувати для оцінки мистецтва, що виходить за межі академічних норм? Так, за радянських часів малярство самоуків із села більшістю дослідників не сприймалось серйозно, маркувалось як «базарне», системно не досліджувалось і, відповідно, не збиралось. Відкритість, готовність вийти за межі мистецтвознавчих рамок окремих ентузіастів дозволяють зараз бачити твори аматорів у виставкових залах музеїв. Ця робота зі збереження та вивчення народної картини триває і зараз.
Про 5 причин відвідати виставку «Наїв вільний» розповідає одна з кураторок проєкту та керівниця програмної діяльності Українського Дому Аліса Гришанова.
Народне мистецтво середньої Наддніпрянщини
Зараз в Українському Домі представлені понад 300 унікальних творів українського наївного мистецтва з колекції Фонду Миколи Бабака. Зібрання почало формуватися в кінці 1980-х років. Увагу художник та колекціонер сконцентрував у першу чергу на рідній Черкащині, а також Чернігівщині, Полтавщині.
Основою стали артефакти з рідної домівки у селі Воронинці на Черкащині: картини та рушники, вишиті матір’ю Миколи Бабака — Катериною Луківною, а також родинні світлини, зроблені місцевими фотографами, хатні ікони, що передавалися з покоління в покоління. Розуміючи мистецьку цінність народного мистецтва, Микола Бабак почав активно їздити селами, формувати на місцях «мережу агентів», які допомагали знаходити твори і домовлятися про купівлю. Наразі збірка нараховує понад 15 000 артефактів, значну частину з яких до 2 лютого можна побачити на виставці.
Сільська фотографія
Дівчата та хлопці у святковому вбранні, молодята, сімейні портрети — на виставці представлені збільшені цифрові репринти фотографій, на яких у дрібних деталях можна роздивитися традиційне вбрання, прикраси, постави та вирази облич, доторкнутися до історичної і фольклорної дійсності українських селян того часу.
Окрема зала присвячена фотографії Григорія Шевченка, його фотолітопису життя селян Кирилівки (нині — село Шевченкове Звенигородського району на Черкащині), батьківщини його далекого родича Тараса Шевченка. Його фотографії унікальні тим, що показують людей не завмерло позуючих, а невимушених — зайнятих випасом худоби, на жнивах, захоплених святом у танці. Побутові сцени, пейзажі з млинами та люди біля хат-мазанок, фотограф залишив нам образи автентичного українського села до того, як цей побут зазнав разючих змін.
У колекції Миколи Бабака зберігаються сотні фотографій з родинних архівів черкащан.
Святі серед людей. Люди серед святих
Українська народна ікона ХVIII-XIX століть об’єднана в композицію разом із фотографіями селян — авторський проєкт «Небесна хроніка» художника Миколи Бабака, який вперше був представлений на початку 2000-х. Спеціально для виставки «Наїв вільний» цей проєкт був розширений і переосмислений автором та представлений у новій якості.
Відвідувачі експозиції «Небесна хроніка» занурюються в інтерактивний простір, у якому святі перебувають серед людей, а люди (на світлинах та у виставковій залі) — серед святих.
Характер експозиції дозволяє кожному глядачеві знайти власний зв’язок між минулим і сучасністю, між сакральним і повсякденним, між образом і відображенням. Проєкт акцентує на тому, що в діалозі сакрального і профанного розкривається глибина культурної пам’яті українського народу.
18 сюжетів народної картини
Народна картина — явище другої половини ХХ століття, саме у післявоєнний період вона набрала своїх феноменальних за розмахами обертів, посівши місце в українській сільській хаті, просторі суто функціональному, навіть дещо регламентованому. Вона стала маркером змін соціальних, змін у світобаченні та естетичних вподобаннях селян.
У виставкових залах представлений певний зріз улюблених народних сюжетів, які тиражувалися авторами, заповнюючи сільські базари в пошуках своїх поціновувачів.
Кохання, гумористичні та бурлескні сценки, пейзаж з рибалкою як замилування плином часу; уквітчані вазони як символ шлюбних побажань; проводи на війну — сюжет, що спирається на фольклорну, пісенну обрядову традицію виряджання в далеку путь; лебеді та олені біля ставка — «своєрідний космологічний адекват Світового дерева». Яскраві кольори, світло, ідеалістичні пейзажі стали відповіддю на важкі часи 1930-70-х років, які переживало українське село.
Наївно і з любов’ю
Наївне мистецтво вирізняється інстинктивністю, яскравою індивідуальністю та щирістю, яка відкриває нові способи бачення світу.
Українська народна картина, народна ікона й сільська фотографія, представлені в експозиції, демонструють невичерпне багатство творчої уяви та глибокий зв’язок із традиціями. Роботи, створені невідомими майстрами, не відповідають суворим стилістичним канонам, натомість вражають безпосередністю, виразною індивідуальністю та духовною наповненістю. Саме ці риси надають наївному мистецтву, або наїву, особливої цінності в сучасному мистецькому контексті, де концептуальні форми нерідко домінують над емоційністю.
Виставка «Наїв вільний» запрошує у світ, де простота стає силою, а щирість — найвищою цінністю.
