10 думок культурної менеджерки Port of Culture Наталки Костенко

Наталка Костенко — культурна менеджерка агенції та ГО Port of Culture, вже понад 15 років працює в цій сфері, а розпочинала кар’єру в театрі. За цей час реалізувала різноманітні проєкти, зокрема театральні постановки, виставки та перформанси, освітні та музичні заходи. Компетенції Наталки охоплюють всі етапи створення проєкту — від концепції до реалізації.

Цього місяця закінчився проєкт «Мовні вправи» — це 20 виставок у прифронтових областях у форматі ready to print на тему мови, національної ідентичности та деколонізації. Свої роботи для експозицій надавали сучасні українські художники, а самі інституції, крім того, організовували дискусії з експертами про важливість усвідомлення себе через українську мову. 

Наталка була кураторкою проєкту від Port of Culture. Вона не тільки поділилася підсумками «Мовних вправ», а й розповіла, як культура впливає на суспільство, з якими викликами в роботі стикається і як воно — працювати в галузі культури під час війни.

Працювати в культурній сфері під час повномасштабного вторгнення — це виклик і водночас нагода для пошуку нових підходів. Війна кардинально змінює наше розуміння ролі культури. Якщо раніше вона могла сприйматися як щось супровідне, то зараз стає однією з ключових частин підтримки національної ідентичності та морального духу суспільства.

До війни культура часто існувала у своєрідній бульбашці, де вона мала значення лише для тих, хто безпосередньо працював у цій сфері або цікавився нею. Сьогодні ж ми бачимо, що культура починає виходити за межі цієї бульбашки, стаючи пріоритетом для ширшого загалу та навіть для держави. Все більше людей, включно з представниками бізнесу та уряду, починають усвідомлювати важливість культури.

Новий рівень усвідомлення сприяє інституційній підтримці культури, що раніше було не так відчутно. Водночас співпраця між громадами, державними структурами та бізнесом стає активнішою і створює нові перспективи для культурного розвитку.

Біль і страждання, яких нині, на жаль, забагато, спонукають митців та мисткинь осмислювати актуальні події через свої твори. А це своєю чергою дає імпульс всій культурній сфері. Адже зараз ми перебуваємо у стані, коли через свою роботу можемо висловлювати думку та позицію більшості. 

Нині найбільші труднощі — це переважно організаційні та технічні питання. До війни ми не приділяли стільки уваги аспектам безпеки, як нині. Тепер мусимо враховувати додаткові обмеження: доступ до укриттів, пересування та проведення заходів у безпечних умовах. 

Наприклад, ми мали розмову з організацією з Херсону, де тривала виставка «Мовні вправи». Представники музею зазначали, що через постійні обстріли музей має обмеження часу роботи. Відвідувачів допускали переважно за дзвінком, а більшість із них були постійними гостями. Це суттєво впливає на кількість залучених людей і можливості проводити заходи.

Це реальність, із якою стикаються всі галузі, і нам доводиться з цим працювати. Робота триває, навіть якщо вранці були обстріли або інші небезпечні події. Але це не назвеш унікальною проблемою культури — це наш спільний шлях у сьогоднішніх умовах.

Культура — це невід’ємна частина нашої ідентичності, вона формує свідомість і впливає на те, як ми сприймаємо світ і самих себе. Вона не лише про мистецтво чи традиції. Це спосіб мислення, мова, поведінка, взаємодія з іншими людьми.

Коли ми змінюємо культурне середовище, то починаємо пристосовуватися до нових умов, і це впливає на наші погляди, переконання і навіть на нашу особистість. Крім цього, культура відіграє велику роль у вихованні та формуванні свідомого громадянського суспільства.

Мовне питання — також частина культурного впливу. Багато людей, які говорили російською, після початку повномасштабної війни перейшли на українську. Вони розуміли важливість цього кроку, бо мова стала способом продемонструвати їхню позицію. Це не просто зміна засобу комунікації, це свідомий вибір, який визначає їхню належність до спільноти і демонструє громадянську позицію.

Ми постійно торкаємося чутливих та дискусійних тем. У своєму осередку ми говоримо українською, а в багатьох регіональних містах все ще залишається велика частка людей, які не переходять на українську, бо не бачать причинно-наслідкових звʼязків або відчувають дискомфорт і складнощі. 

Проте, як сказав один з відвідувачів виставки «Мовні вправи» у Запоріжжі, «кожне слово мовою ворога — це ракета в українське місто». Тому ми взяли на себе сміливість нагадати про це через мистецтво. 

Це серія 20 виставок і публічних обговорень, які реалізували у прифронтових містах України, зокрема в Одеській, Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Харківській, Дніпропетровській, Чернігівській та Сумській областях. «Мовні вправи» створили ширший діалог із південними та східними регіонами країни, сприяючи культурній інтеграції та обміну досвідом. Головна мета проєкту — дати людям можливість обговорювати важливі теми через мистецтво і культуру. Деінде виставки все ще тривають.

Ми хотіли дати нашим учасникам нагоду зробити якнайкраще те, що вони можуть, — організувати виставки, запросити гостей і донести через мистецтво важливі смисли. Великою перевагою також стало те, що ми могли виділити для переможців (а їх було 20) фінансову допомогу на реалізацію виставок. Крім того, ми підтримували їх своєю візією та супроводом, а до деяких міст завітали, щоб стати спікерами на дискусіях про деколонізацію та мовну ідентичність.

Низка відомих митців надали свої роботи для проєкту: Богдана Косміна, Ігор Гусєв, Алевтина Кахідзе, Михайло Алексеєнко, Елтуран Мамедов, Оля Федорова, Тетяна Хорошун, Валерій Ведута та Кулана Світлинич. 

Нашій команді цікаво отримувати абсолютно різні відгуки від організацій. Достатньо емоційна реакція була на твори Валерія Ведути «Сіль/Соль». У центрі роботи пачка солі зі звичною для більшості айдентикою українського виробника.

Значна частина відвідувачів виставки в Одеському муніципальному музеї імені О. В. Блещунова була родом із Донецької області, зокрема з міста Соледар. Саме там одне з найбільших солевидобувних підприємств у Європі «Артемсіль». Через війну та нещадні обстріли регіону воно призупинуло свою роботу, а багатьом жителям міста довелося тікати. Втрата рідного дому для них — це біль та сльози.

Проєкт «Мовні вправи» несе кілька ключових меседжів. По-перше, він акцентує важливість постійного діалогу через мистецтво та культуру, що дозволяє глибше зрозуміти і обговорити складні соціальні та культурні питання.

Він також підтримує художників, надаючи їм платформу для вираження своїх ідей у контексті важливих соціальних та культурних питань.

Що стосується результатів, то «Мовні вправи» успішно реалізуються через різні виставкові простори, і це дозволяє людям із різних регіонів збиратися, обговорювати побачене й рефлексувати над ним. Надзвичайно приємно отримувати відгуки від відвідувачів та організаторів виставок.

Наприклад, один з відгуків був від одеського художника, який побував на виставці в Одесі. Він зазначив, що спершу в нього склалося негативне враження від робіт художників, бо їхнє мистецтво схоже на дитячі малюнки. Проте згодом відчув цю глибину смислів і ще впродовж декількох хвилин не міг відірватися від картин. Це найкращий результат, як для нашої команди, так і для митців, що надали свої роботи для проєкту.

Цей формат спрощує логістику, оскільки виключає ризики пошкодження матеріалів під час перевезення і знижує витрати на транспортування та зберігання. Організатори витрачають кошти лише на друк і оформлення на місці, що дозволяє зекономити.

Однак є й деякі складнощі. Для реалізації формату потрібне відповідне друкарське обладнання та матеріали, а також важливо забезпечити точність друку й оформлення. Крім того, цифрові файли можуть потребувати регулярного оновлення та технічної підтримки.

Формат широко використовується в міжнародній виставковій практиці, особливо для проєктів, які прагнуть охопити якомога більшу аудиторію. Він популярний серед незалежних кураторів, культурних інституцій, а також некомерційних організацій, які організовують виставки з обмеженими бюджетами або у віддалених локаціях.

Щоб просувати важливі меседжі, треба усвідомити: справа не в новітніх підходах, а в тому, як передати емоційний досвід.

Важливо створювати простір для особистого досвіду, де відбуваються зміни всередині людини. Мистецтво має працювати на підсвідомому рівні, що робить його потужним інструментом для розкриття важливих тем.

Якщо ви працюєте в культурній сфері і мрієте втілити справді значущий проєкт, то варто почати з ідеї та правильної комунікації. Шукайте натхнення і постійно працюйте над залученням нових людей, оскільки вони завжди з’являються. Важливо вірити у свою ідею і знайти правильну форму для її реалізації.

Моя порада молодим митцям: не бійтеся експериментувати й шукати власний голос у мистецтві. Дуже важливо залишатися вірними собі, своїм ідеям і відчуттям, навіть якщо це здається важким і не завжди приносить миттєві результати.