Лінгвістична імперія і перекладацька революція: відгук на роман «Вавилон» Ребекки Кван

Після шаленого успіху дебютної трилогії «Макова війна» у 2018, через чотири роки Ребекка Кван повертається на наші полиці з новим амбітним твором — історичним, постколоніальним фентезі «Вавилон, або необхідність насильства: прихована історія революції перекладачів в Оксфорді», де вона продовжує досліджувати теми імперіалізму, ідентичності та історії Китаю, тепер на тлі Британської імперії XIX століття.

Роман виник на тлі дискусій про культурну апропріацію, расову нерівність та постколоніальні процеси. При створенні тексту Ребекка Кван поєднала власний академічний досвід (вона має ступінь з класичної літератури та китайської історії) з глибоким зацікавленням у політичних та соціальних процесах в сучасному світі. В Україні «Вавилон» вийшов у видавництві Жорж у 2023 році у перекладі Ганни Литвиненко.

Дія книги розгортається в Англії 1830-х років в альтернативній реальності, де глобальне економічне та колоніальне панування Британської імперії підживлюється використанням чарівних срібних злитків. Їхня сила полягає в тому, що вони вловлюють елементи значення, «втрачені в перекладі» між парами слів в різних мовах. Срібні злитки, заживлені перекладацькими парадоксами, можуть, наприклад, збільшити промислове та сільськогосподарське виробництво, підвищити точність куль, загоювати поранення. Щоб приборкати цю силу, Оксфордський університет створив Королівський інститут перекладу, Вавилон, де вчені працюють над пошуком відповідних пар слів.

Роман «Вавилон» — це чудовий приклад сучасного роману виховання. Сюжет побудовано навколо Робіна Свіфта, кантонського сироти, якого англійський аристократ Річард Ловелл забирає до Оксфорда, аби перетворити на ідеального слугу імперії. Ловелл навчає Робіна латинської, грецької та мандаринської мов, щоб підготувати його до вступу у Вавилон. Разом із Робіном читач проходить шлях від юнацького захоплення прекрасною Англією і старанної відданості навчанню до усвідомлення: знання і мова в його руках перетворюються на інструмент влади й експлуатації.

Кван перетворює основний жанр Вікторіанської епохи на жорстоку критику імперії, коли перевертає догори дриґом знайомі сюжетні патерни. Замість кохання Робін знаходить трагедію, замість дружби — зраду, замість покликання — знищення. Авторка дуже точно вловлює магнетизм навчання: атмосферу нічного читання віршів мертвими мовами, інтелектуальних суперечок, дружби, що народжується зі спільної одержимості. Згодом вона сама ж і розвінчує цей романтизм, показуючи, як академія може слугувати інструментом колоніальної експансії.

Кван використовує у своєму романі пастиш — художній засіб імітації стилю одного чи кількох авторів, певного літературного періоду. Вона навмисно звертається до ритму і лексики, які характерні для великих англійських романів — Чарльза Дікенса, Вільяма Текерея, Джорджа Еліота. Розлогі описи, дидактичні роздуми, персонажі-архетипи, що ведуть головного героя до його життєвої мети — усе це створює ілюзію тексту XIX століття, але з підривним сучасним змістом. Вавилон грає на розбіжності між формою та змістом — постколоніальна критика у формі літератури, що історично була частиною імперського проєкту. Тож роман виховання стає, а історією про те, як освіта може відкривати світ і водночас ховати правду про те, хто цим світом керує.

У серці історії «Вавилона» лежить ідея мови як сили. Кван створює систему магії, що працює на «розриві значень» між словами різних мов. Цей розрив, закодований у срібних злитках, змушує перекладача постійно блукати між культурами. 

Ребекка Кван майстерно описує досвід відчуження, втрати звʼязку з власною культурою. Найкращими перекладачами стають білінгвали, емігранти — люди які існують в просторі між ідентичностями, між двома домівками. Головні герої Робін, Рамі та Віктуар походять з різних колоній і протягом роману балансують між своєю ідентичністю та бажаннями імперії, що використовує їх. Летті, єдина англійка серед студентів Вавилону відображає досвід найбільш експлуатованого класу Вікторіанської епохи — жінок. Всі четверо персонажів цінні для імперії виключно як ресурс і цей дисбаланс сил стає причиною багатьох трагічних подій роману.

Вавилон — елітна інституція, куди потрапляють обрані студенти, кращі з кращих, — перетворюється на алегорію імперії. Авторка деконструює образ романтичного Оксфорда, який так часто фігурує в популярному зараз жанрі dark academia (темна академія): за ідеалістичними намірами амбітних студентів і блиском готичної архітектури стоїть імперіалістична система, що привласнює чужі знання, висмоктує ресурси колоній і перетворює багатомовність на форму експлуатації.

Міф про Вавилон стає цікавою наскрізною метафорою. Імперський інститут перекладу — це башта, де зібрані усі мови світу, усі античні тексти, де прокляття Вавилонської башти знято. Однак, у тих темних коридорах і запилених бібліотеках мова перетворюється на філософську зброю: хто визначає значення, той визначає реальність. Кван постійно грає зі значеннями, етимологіями, мовними контрастами, додає лінгвістичні примітки, щоб продемонструвати роль мови  у політичних процесах імперії. У постколоніальному ключі роман звучить як попередження: гуманітарні науки ніколи не були й не будуть нейтральні. Вони можуть слугувати мостом між культурами, або ж частиною воєнної машини.

Друга назва роману — це жорсткий, але послідовний висновок: у колоніальному порядку не існує безкровних шляхів визволення. Кван ставить незручне запитання: чи може спільнота досягти свободи без насильства у жорстокому світовому порядку. Так, Робін, головний герой роману приходить до висновку, що «силу можна збурити лише актом непокори, яку не можна ігнорувати. Грубим, неприкритим насильством».

Ребекка Кван не з тих авторів, хто пропонує прості відповіді. Поступова радикалізація героїв не намагається романтизувати революцію, лише показує, як люди, виховані в середині системи, поступово приходять до розуміння, що компромісу немає. «Вавилон» гостро грає з почуттями читача і моральними дилемами, змушуючи думати, аналізувати, сприймати світ по-новому.

Для українського читача, який зараз, як ніколи, змушений опиратись імперії, «Вавилон» допоможе зрозуміти деякі механізми колоніального минулого і нагадає, що ми ніколи не залишаємось одні на шляху до свободи.