Що може об’єднати кіз, замах на життя та магію? Рецензія на роман Наталі Кош «Загублений принц»

авторка Єлизавета Григор’єва - 04.11.2025 в Книжки

Дебютне фентезі Наталі Кош «Загублений принц» — це багатопланова історія про вигнання, магію і політичні інтриги, які накладаються на шлях дорослішання. Центральною є постать юного героя Іза, якому 15 років — вік, коли світ ще не визнає тебе дорослим, але вже так багато вимагає.

Авторка і контекст

Наталя Кош — українська письменниця-фантастка із Запоріжжя, яка з дитинства захоплювалася книгами й у дванадцять років почала створювати власні історії. Її шлях пролягав від фанфіків та коротких оповідань до романів, а обраний жанр фентезі став для неї простором уяви та втечею від буденності. 

«Загублений принц» — перший великий твір письменниці, що побачив світ у серії «Худліт. Проза» від видавництва «Віхола». Книга доповнена мапою замку та покажчиком імен, які допомагають орієнтуватися у світі. Разом із романом Наталі Кош у цій серії з’явилися й інші дебютні книги українських авторів, зокрема роман Ярослава Шевченка «Тінь мертвого бога» та «Вовчі землі» з циклу «По той бік» Наталії Заруднюк.

Справжнісенький підліток

«— Послухай мене, — мовив Із тихо, досі спираючись ліктями на стіл. — Не знаю, в якому світі ти живеш, але жодна людина в п’ятнадцять років не здатна керувати країною. Навіть принц-наступник. І це розуміють усі лорди в Раді. Тому до шістнадцяти в принца мав бути регент».

Світ навколо персонажа не ігнорує його вік, і саме це робить Іза абсолютно правдоподібним п’ятнадцятирічним хлопцем. Щойно починає здаватися, що він поводиться занадто розумно як на свій вік, — Із робить якусь дурість, притаманну виключно підліткам. Він упертий, може помилятися, часом поводиться нерозважливо та може бути занадто гострий на язик, але ніколи не виглядає карикатурно дорослим.

«Із сидів на троні та намагався непомітно дотягнутися п’ятами до підлоги. Менше сантиметра. Йому не вистачало менше сантиметра, щоб сидіти тут як справжній король, а не малий шмаркач, який себе за нього видає».

Система імен як код

Однією з вирізняльних рис роману є система імен. Вона складається з трьох частин: перше — ім’я героя, друге — позначення роду, третє — ім’я бога-наставника. Ця формула, що, до прикладу, складається в РенРосРе, — не лише гарний художній прийом. Це ключ до розуміння характерів персонажів, їхніх взаємин із родиною та світом. Вона створює очікування, задає рамку сприйняття. 

Імена стають своєрідними «паспортами» у багатовимірному просторі книги. У цьому відчуваються і середньовічна традиція титулів, і фентезійні практики, як у Толкіна чи Ле Ґвін.

Світ, що говорить архітектурою і модою

Світ «Загубленого принца» продуманий до деталей. В описах міст, замків і доріг авторка малює не лише пейзаж, а й соціально-економічний зріз суспільства. Різні королівства впізнаються за архітектурою, мовами, та навіть модою:

«— Що це? — похмуро спитав принц, дивлячись у дзеркало на те, що в його розумінні було купою яскравих ганчірок. Дорогих, адже досягти таких кольорів дешевою фарбою непросто, та й матеріал очевидно гарний, але це досі були ганчірки. 

— Це мода Дурги, — з усмішкою мовив Сетсарав, розвалившись у кріслі, яке невідомо нащо самотньо стояло в королівській каюті. — У них заведено костюмом показувати статус. Гадаю, це має підкреслити вашу королівську високість серед нашого сірого вбрання».

Такий підхід дозволяє повірити в цей світ: описи стають не просто фоном, а способом показати політику, розбіжності й суспільний устрій держав, допомагають зрозуміти, чому наявний військовий конфлікт для королівства Келлада настільки руйнівний, що для його зупинення довелось розшукати давно зниклого п’ятнадцятирічного принца-наступника. Завдяки продуманій системі релігії навіть задуми богів, які полягають у об’єднанні земель Келлади та Дурги, стають зрозумілими: одна віра натякає, що це колись була єдина країна.

Церковні казки та композиція твору

«Світу не було, аж поки його не побачив бог Ав, чий пронизливий погляд відшукав серед темряви землю, з якої все й почалося. 

Життя у світі не було, аж поки бог Ре не доторкнувся до землі. Із землі та його доторку утворились перші зерна та коріння. 

Світла у світі теж не було, але богиня Зо принесла промінь, дмухнула на нього та створила сонце, місяць, зорі й перший вітер. 

Води у світі не було, аж поки бог Ус не утворив живодайного дощу зі своєї слини. І постали з того дощу дерева, трави та люди…»

Кожен розділ відкривають маленькі легенди про богів та їхні дари. Вони нагадують дитячу церковну книжечку, яка пізніше згадується в самому романі. Це обрамлення допомагає краще зрозуміти магічну систему світу і стати його частиною. 

Також цьому сприяє і тип оповідача, який обрала Наталя Кош, — персональний наратор має обмежені знання, і саме завдяки цьому читач разом із головним героєм складає пазл, намагаючись зрозуміти, хто винен у смерті його батьків і чому на нього самого було вчинено замах. Ці художні прийоми роблять роман динамічним і додають інтриги. А голос наставника у голові Іза допомагає побачити різні ситуації ширше, наче з іншого боку, та поставити запитання «Чи не з’їхав Із з глузду, якщо хтось балакає з ним у його ж голові?».

Текст вибудуваний за класичною триактовою структурою — моделлю оповіді, яку популяризував американський сценарист і теоретик Блейк Снайдер у книжці «Врятуйте кицьку. Як блискавично писати живучі тексти» (англ. Save the Cat!) (2005). Ця структура лежить в основі більшості драматичних та прозових творів і передбачає три взаємопов’язані частини: перший акт — зав’язка, де окреслюються світ і головний конфлікт; другий акт — розвиток дії, у якому герой долає перешкоди й зазнає внутрішніх змін; третій акт — кульмінація та розв’язка, коли всі сюжетні лінії сходяться й набувають завершення.

У романі Наталі Кош ця модель реалізована послідовно: у фінальному акті всі гачки, розкидані текстом, сходяться у цілісну історію. Таємниці розкриваються, мотиви пояснюються, а герой завершує етап морального й психологічного зростання. Саме цей момент катарсису — «емоційна винагорода за шлях, який ми пройшли разом із героєм», за словами Снайдера, — наближає «Загубленого принца» до піджанру детективного фентезі.

Гумор у творі

Але також цей роман можна зарахувати і до політичного фентезі. Цей піджанр передбачає багато словесних баталій, довгих та місцями нудних пояснень, чому політика працює саме так, як працює, і щоб зберегти динаміку та цікавість у цьому піджанрі має бути щось більше, ніж просто гарні персонажі. У цьому творі це — гумор. Він легкий, природний і допомагає розрядити напругу. Переважно його джерелом є саркастичний головний герой, і це не рідко змушує інших лаятись:

«— Знову в тебе якісь збочені фантазії, — відказав Із, іронічно посміхаючись. 

— Іди до кіз, —  прошипів Гріл».

А щоб зрозуміти, чому ж лайка у цьому всесвіті пов’язана саме з козами, і сповна насолодитись гумором у цій історії — варто прочитати церковну казку про богиню Зо і саму книгу.

Якими ж вийшли пошуки принца?

Роман Наталі Кош «Загублений принц» поєднує риси пригодницького наративу, політичного детективу та роману виховання. Центральним у творі є мотив дорослішання та формування особистості в умовах соціального тиску, політичних інтриг та зовнішніх загроз. Образ Іза вибудуваний у межах підліткового досвіду: він поєднує риси дитячої наївності з поступовим усвідомленням відповідальності та влади.

На відміну від багатьох зразків жанру, у романі відсутні розгорнуті любовні лінії. Єдина романтична історія (між цілителем і охоронцем) подана як другорядна й виконує радше функцію тла, ніж провідного мотиву. Натомість увага акцентується на системі міжособистісних стосунків, дружбі, політичних конфліктах і релігійно-міфологічних уявленнях, які формують структуру зображуваного світу.

Композиційно твір вирізняється поєднанням класичної триактової побудови з елементами міфологічного обрамлення (церковні казки, легенди про богів), що дозволяє інтегрувати сюжетну динаміку з ідеологічним та культурним виміром. Наявність гумористичних елементів у діалогах, зокрема специфічних для цього світу лайливих висловів, забезпечує баланс між серйозною тематикою та доступністю для читача підліткового й молодіжного віку.

Запитання для обговорення книжки «Загублений принц»:

  1. Опіку кого з богів ви б хотіли собі?
  2. Яка ваша улюблена «церковна казка»? 
  3. Який з дарів персонажів ви б хотіли собі і чому? 
  4. Чи є Із для вас переконливим образом підлітка?
  5. Який персонаж другорядної лінії сподобався вам найбільше і чому, а також який персонаж дратував вас найбільше і чому?
  6. Як ви ставитеся до голосу наставника: він допомагає чи маніпулює?
  7. Якби у вас був вибір між даром пані Жензо ніколи не пектись на кухні та даром королівського радника Таріеля, завдяки якому жоден текст, який ви напишете, не зможе зникнути, — що б ви обрали? 
  8. Гумор кого з персонажів вам здався найкращим? 
  9. Чи вдалося вам розгадати загадку робітничого дому та вбивства батьків Іза раніше за самого персонажа? 
  10.  На вашу думку чи спрацювала б дуалістична монархія королівства Келлада в реальності? Чи змінили б ви сектори, за які відповідальні міністри? Як і чому?

Аудіоверсію рецензії можна прослухати на наших подкаст-платформах: SpotifyApple PodcastsYouTubeSoundcloud.

Ілюстрації — yakaboo.ua, unplash.com

Підготовлено за сприяння державної установи «Український інститут книги» за кошти державного бюджету України. Авторська думка може не збігатися з офіційною позицією державної установи «Український інститут книги».