Есей створено у рамках «Літньої літературної школи в Карпатах» від школи творчого та професійного письма Litosvita.
Сьома ранку. Місто прокидається. Сонце сором’язливо виглядає з-за обрію та заглядає у вікно. Тонкі світлосмуги обережно падають на письмовий стіл. Солодко потягнувшись і попісявши, ти сідаєш за робоче місце. Телефон ще не розривається від дзвінків та повідомлень. Мозок готовий сприймати й обробляти інформацію. Ти ставиш таймер на годину і сідаєш писати ранкові сторінки. Слова ллються вільно, ти посміхаєшся і… прокидаєшся опівдні, запізнюючись на черговий безглуздий міт.
Ні, ранкові сторінки не для тебе. Магію ранку вигадали ті, хто просто хотів познущатися з тебе. Та й не думаю, що Джулія Кемерон, описуючи найкориснішу практику евер, враховувала нічні обстріли. Проте що, як я скажу, що ранкові сторінки — не про ранок? Ба більше, не про написання геніального бестселера, щоденника і (навіть!) не про експерименти з творчістю.
Ранкові сторінки — це вивіз сміття. І нічого більше.
Я часто зустрічаю письменників і письменниць, які кажуть, що ця практика їм не підходить. А коли дізнаюся деталі — розумію, що вони просто не знають, як нею користуватися. Після того, як на Літшколі від Litosvita я познайомилася одразу з кількома десятками таких людей, вирішила поділитися своїм вдалим досвідом. Можливо, комусь це стане у пригоді.
Для початку давай домовимося: «ранкові сторінки» — це дуже некоректний термін. Це радше «сторінки після пробудження» чи «сторінки після попісяли та вмились». Не треба себе мучити і прокидатися зі сходом сонця. Треба просто встати на 10 (ДЕСЯТЬ) хвилин раніше, ніж зазвичай. Ось і весь секрет успіху. Такий у тебе ранок. Навіть якщо він опівдні.
Джулія Кемерон наголошує: це не література, не щоденник і не творчий текст. Це потік свідомості. Іноді під час нього можуть з’явитися ідеї, з яких може народитись magnum opus, але сенс у тому, щоб писати без плану і без цензури.
Ранкові сторінки працюють завдяки налаштуванню, що ні — нікуди вони далі не підуть. Ніхто не побачить ці рядки, окрім, мабуть, майбутніх дослідників, які виставлять твої «сьогодні нічого не відбулось» та «ла-ла-ла, я ні про що не думаю» під скло в музеї імені Тебе, та школярів, яких силоміць туди притягнули замість контрольної з математики. І найважливіше — ти маєш їх НЕ перечитувати. Як закінчиться блокнот — можеш спалити. Або з’їсти.
Під час писання ти просто зливаєш верхній шар думок і випадкових бар’єрів. Як у душі, коли спочатку тече холодна вода, і тільки потім можна нормально митися. І так, ефект не одразу. Перші дні взагалі здається, що це тупо — але потім помічаєш, що в голові тихіше, а ідеї не губляться.
Окей. Скільки писати? Чому 10 хвилин? Кемерон каже — 3 сторінки. Я довго намагалася зрозуміти, якого вони мають бути розміру. У результаті вирішила, що сторінки мають бути такими, щоб тебе не знудило вже на 3–4 день. У мене немає цілої години зранку — тікток сам себе не подивиться.
Коли я починала, у мене були сторінки А4, і це займало 30–40 хвилин. Добре, що зошит швидко закінчився, і я перейшла на А5. Потім на маленький блокнотик — тепер пишу 10 хвилин, і цього достатньо. Зі зменшенням часу на ранкові сторінки я збільшила час на написання книг. Часу на «душ» менше, на роботу — більше.
Творчість — дуже крихка субстанція. Вона складається з багатьох шарів: дослідження, роздуми, планування, спілкування з чатом GPT та самого писання (малювання, співу, написання коду). Прогулянки вечірнім містом з матчею в руках не додають знаків у твій роман. Так само ти можеш годинами сидіти, виписувати нотатки, сперечатися з чатом GPT чи читати. Задля чого? Щоб опісля сісти й написати 5, 10, 100 тисяч якісних знаків.
Немає одного єдиного підходу до написання книги. Розуміючи свої сили, плюси і мінуси, досліджуючи їх та пробуючи нові методи, можна знайти той самий write and life balance. Проте, сідаючи писати, треба розуміти, що саме і для чого ти наразі пишеш. Чи лякає тебе необхідність писати кожен день по годині текст, який потім ніяк не використаєш? Мене — страшенно. А 10 хвилин?
З ранкових сторінок не мусить вийти нова книга чи есей (може, але не мусить). З них має вийти постійна звичка, що звільнить голову для нових ідей і креативу. І якщо іноді ти пропустиш день — нічого страшного. Не треба влаштовувати собі допит і називатися лінивою дупою. Це не іспит і не марафон на виживання. Ранкові сторінки — інструмент, а не каторга.
Чи писати одразу після пробудження, чи після сніданку? As you wish. Коли переходити і чи переходити на менший об’єм? As you feel. Чи писати сьогодні чи ні? Писати!
Трошки.
Кожен.
День.
Для мене важливо писати сторінки щодня. І відмічати це в трекері звичок. Це не про суворий батіг над головою, а про маленькі обіцянки собі, які ти виконуєш. І що частіше ти їх виконуєш, то голосніше в голові лунає: «Я можу». А це вже магія, яка працює навіть о дванадцятій дня.
