Есей створено у рамках «Літньої літературної школи в Карпатах» від школи творчого та професійного письма Litosvita.
Напередодні літньої літературної школи я блукала Львовом і зупинилася послухати вуличного музиканта, який грав на кобзі. У його руках кобза була, немов маленький всесвіт: кожна струна — день творіння, а акорди — гармонійні істоти, які, множачись, наповнюють мелодію рухом і життям. Далі дорога привела мене до галереї сучасного сакрального мистецтва ICONART, де я побачила листівку про створення світу Богом із написом «слово». Листівка стала лейтмотивом моєї поїздки в Карпати — туди, де я вперше наважилася створити власний прозовий твір, творячи його день за днем, як у перших рядках Книги Буття.
У перший день Господь створив світло й відділив його від темряви. Мій перший день на літературній школі теж був сповнений світла, бо я стала ближчою до слова. Усі учасники отримали від організаторів торбинки з написом «Твоє слово важить». Ці слова спонукають мене замислитися: чи кожне слово справді важить? Важать лише ті, що сповнені світла. Підтвердження цьому бачу в словах Олени Пчілки: «Слово — це мудрості промінь». Писати — це відділяти світло від темряви. Під час знайомства, слухаючи презентації інших учасників і учасниць, я зрозуміла, що важливо створювати у своєму житті простір для творчості. Адже рутина може стати тією темрявою, що поглинає світло. Не чекати натхнення, а виділяти час і місце, щоб побути зі словом і дати йому змогу проявитися. Відмежовувати рутину й простір для письма.
На другий день творення світу Бог відокремив води, створивши твердь небесну — простір між небом і водами. Література — це твердь над хаосом досвіду, щоб він, впорядкований у слові, не зник у безодні забуття.
У цьому неймовірному світі краси думаю про третій день творення світу: тоді Бог створив землю та рослинність. Споглядаючи навколишні гори, згадую рядок німецько-австрійської поетеси, яка народилася в Чернівцях, Рози Ауслендер: «…тому що слово — це хвиля, тому що ти — слово і хвиля…». Гори — це застиглі хвилі. Їхні форми зберігають сліди руху тектонічних плит, зсувів і зіткнень, із яких вони народжуються, щоб рости й тягнутися до небес. Так і досвід стає культурним тоді, коли спричиняє зіткнення та зсуви, що змінюють внутрішній ландшафт людини. Тексти, музика, кіно, подкасти — це наче гори, ріки, ліси, сади, степи… Як ми милуємося природними ландшафтами, так завдяки фіксації культурного досвіду можемо милуватися культурним ландшафтом людини чи народу.
На четвертий день Бог створив світила, щоб відділяти день від ночі. Вони як компас — допомагають людині орієнтуватися в часі та просторі. Створюючи оповідання, я теж вчуся відділяти головну тему. Вона, наче сонце, освітлює собою весь текст. Але в тексті є ще й місяць — дзеркало головної теми. Він керує приливами пам’яті й напругою між рядків.
На п’ятий день Бог створив птахів та морських істот — наповнив небо й воду рухом і звуком. Так і текст оживає, коли в ньому з’являється рух — фізичний та емоційний. Його народжують діалоги, що перелітають зі сторінки на сторінку, мов птахи з гілки на гілку; образи, які, наче кити, виринають на поверхню й знову зникають у глибинах, захоплюючи читача із собою; події, подібні до припливів, що змінюють береги історії.
На шостий день Бог створив людину — істоту, якій дав владу над усім створеним: над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над дикими звірами й над усіма плазунами. Так і в створенні оповідання важливим є головний персонаж. Він стає центром гравітації, навколо якого обертається весь світ тексту. Усе — події, другорядні персонажі, діалоги, атмосфера — підпорядковується йому.
Цінність літньої літературної школи в Карпатах для мене полягає в тому, що я тут навчаюся створювати тексти на основі історій мого життя. І ці рукописи перетворюються на мою внутрішню гору Синай — місце зустрічі з Творцем.
На сьомий день Бог відпочивав. Так і я після створення оповідання теж даю собі та тексту відпочинок. Це не кінець роботи над ним, а можливість набратися сил перед початком редагування створеного прозового твору.
Бог створив світ за сім днів, але я — створена Ним — маю ціле життя, щоб творити свої світи за допомогою слова. Бо слово — це хвиля, і поки я жива, я — хвиля, що котиться.
