Есей створено у рамках «Літньої літературної школи в Карпатах» від школи творчого та професійного письма Litosvita.
Що, як зібрати 80 творчих особистостей в одному місці?
Годинна лекція про те, як зробити детективне оповідання, надихне 25% із них написати історію про вбивство конкурента-письменника біля басейну. Ще 10% уві сні обійматиме томик Агати Крісті. Після лекції про особливості гумористичного оповідання ще 20% пройметься творами О. Генрі настільки, що, повернувшись із літературної школи, покине «справжню» роботу і подасться в стендап. Хай там як, перебуваючи у креативному середовищі, кожен виявить безмір нових ідей.
Потім відбудуться читання і, як ранній літній дощ, перевірять, чи міцні у вашої ідеї підошви. А ще є шанс зрозуміти, що твоя суперунікальна ідея дивним чином нажила собі родича у свідомості колеги.
Що, як дві жінки прийдуть на весілля в однакових сукнях? В наш час таке майже неможливо. Улюблені серіали міленіалів навчають, що треба або тікати, або ж підрізати спідницю у кущах тупим столовим ножиком, адже вічний сором і смерть в ганьбі чекають на тих, хто не зумів довести свою унікальність. У цьому є частка правди, бо якщо ви прийшли на чуже весілля у весільній сукні, то всяке може бути.
Як з ідеями? Чи можемо ми протиставляти їх одна одній і які критерії порівняння? Чи обов’язково одна ідея буде оригінальною, а інша — вторинною? Як багато вирішує реалізація?
У Оксани Зьобро красиві леопардові мюлі. А ще пані Оксана каже: «Вашу ідею можете написати лише ви». Те саме із мюлі пані Оксани. Купивши таку ж модель я не стану ділити із пані Оксаною її досвід і шлях. Її мюлі ходитимуть одними дорогами, мої — іншими. Пані Оксана свої носитиме з кюлотами, я свої — із джинсами.
У моєї сусідки по кімнаті чарівні сандалі розміру так 35. Хай навіть я знайду такі ж самі на свій 39-й — ніхто й не подумає нас порівнювати. У колеги із групи крокси із принтом тай-дай, а мої — темно-сині. Наше взуття відрізняється й рівнем зношеності.
То до чого я це веду?
Ідеї витають у просторі. Ні, не в абстрактному розумінні. Перебуваючи в одній інформаційній бульбашці, природно цікавитися тими самими темами, читати однакові книги, проживати разом події. Водночас інтерпретація досвіду завжди буде різною, бо неважливо, наскільки ми схожі між собою — всередині ми різні.
Як і в будь-якому іншому середовищі, в сучасній українській літературі ми потребуємо різношерстої та відкритої спільноти, аби ідеї частіше ставали книжками. До цього висновку найперше підштовхує те, як часто хороші ідеї залишаються лише в площині ідей. Ми не ведемо лік ненаписаним книгам, та порахувати, скільки їх зʼявляється завдяки спільнотам, можемо. Лише у 2024 році вийшло понад 30 книжок від випускників Літосвіти, і ще 5 — у 2025 році станом на початок серпня.
Повертаючись до питання унікальності ідеї, варто зазначити: навіть дуже схожі задуми може суттєво відрізняти реалізація. Творчий стиль здатен освіжити навіть клішовані сюжети, та й ми знаємо, наскільки важко у нашому контексті знайти жанр, у якому більше нічого сказати. Якщо не зважати на досвід шкільних творів на задану тему, навіть якщо десять людей візьмуться за написання детективної історії у схожих декораціях — завдяки стилю, досвіду та уяві ми отримаємо десять зовсім різних історій. Тому у творчих спільнотах ми не боїмося крадіжок ідей, адже поки що ніхто не здатен до крадіжки свідомості. Натомість безліч переваг ми отримуємо, ділячись своїми ідеями з іншими. Окрім доречних (або не дуже) але завжди щирих порад, ми також здобуваємо підтримку, що здатна зарядити нас на письмо і дописування, а також неоціненний досвід бетарідерства.
Також вона додає, що для того щоб стати гарним автором, треба мати своє середовище «когось, об кого вдаритись, об кого себе випробувати».
Ще один вагомий аргумент на користь творчих спільнот — це приклад Клубу творчої молоді, шістдесятників. Хай навіть цю окрему спільноту ми по праву вважаємо унікальною, вона також показує нам, як це мало б бути завжди. І зараз для формування свого творчого кола в нас більше доступних засобів, аніж будь-коли в історії України.
Для цього ми збираємось в одному місці, проживаємо разом досвід, читаємо книги й слухаємо лекції про літературу і культуру — це наш спосіб перейняти один в одного щось цікаве, наповнитись і пройти своє шліфування, спробувати себе в нетиповому жанрі у безпечному просторі однодумців. Адже єдині конкуренти, здатні завадити творчому процесу, — це страх, невпевненість і бездіяльність.
