У шумовинні життя та філософій. Рецензія на книжку Джима Голта «Чому існує світ? Екзистенційний детектив»

В «Екзистенційному детективі» американський філософ та есеїст Джим Голт шукає відповіді на питання «Чому існує радше щось, а не ніщо?». У власних пошуках Голт звертається до логіки, фізики, теології та, зрештою, плинности життя. У засновку книжки — розмови з інтелектуалами, які потенційно причетні до розгадування таїни існування та «ніщо». Подорожуючи з Нью-Йорка в Париж, Лондон, Оксфорд, Піттсбург (штат Пенсільванія), Остен (штат Чикаго) та навіть у місце власного народження — містечко Шенанндоа-Веллі (штат Вірджинія), Голт зустрічається з фізиками Девідом Дойчем і Роджером Пенроузом, аналітичними філософами Дереком Парфітом і Річардом Свінберном, має телефонну розмову з письменником Джоном Апдайком. Напрочуд цікавим виглядає думка Голта: питання про ніщо уможливлюється лише в модерну добу, адже раніше суспільства, найперше, були зацікавлені в поясненні, як влаштоване «щось». Питання «Чому існує радше щось, а не ніщо?» вперше уповні формулює німецький філософ Ґотфрід Вільгельм Ляйбніц у праці «Принципи природи і благодаті, засновані на раціо» в 1714 році.

Українською в перекладі Павла Содомори книжка Голта «Чому існує світ?» вийшла наприкінці 2024 року у видавництві «Контур» (серія «Горизонти»). Направду, Голт з багатоголосся лаштує сталий горизонт наукових, теологічних та філософських теорій, які можуть відповідати на бентежні екзистенційні питання та до яких зацікавлений читач може продовжувати досягати надалі. Понад те, ясність деяких добре розтлумачених або спростованих теорій стає приємним терапевтичним читанням, в якому світ упорядковується наново та наділяється необхідними тлумаченнями попри те, що ми, як читачі у 2025 році в Україні, перебуваємо в густині буття та війни. Наше власне потенційно бентежне питання радше сформульовано як назва до виставки художниці Аліни Клейтман «Жахливий кінець чи жахіття без кінця». Так от, Голт завбачливо убезпечує себе та нас у цій вишуканій подорожі дорогами раціо, а безпорадна густина буття залишається кольором листопадової річки Сени, яку спостерігаємо разом із автором, гуляючи увечері після відвідин дня народження Клода Леві-Стросса. Цікаво, що доволі інтимна промова про смерть та свідомість старого антрополога лишає Голта спантеличеним.

Голт опиняється з-посеред шумовиння буття та спроб зрозуміти його початки; так до віхового питання книжки додаються інші не менш захопливі: час скінченний чи ні? чи божа воля та сила створила цей світ? що було до Великого вибуху? чи загалом доцільна теорія багатосвіття? чи можливо обґрунтувати «радше щось, а не ніщо» з чистої логіки? чи смерть — це ніщо? Він перебігає безліччю теорій та припущень, деякі розплутує, деякі спростовує, деякі бере у валізу та продовжує міркувати далі. Один з керунків Голта у цій пригоді — щире подивування від життя, наближене до того, яке занотував німецький філософ Людвіґ Вітґенштайн у щоденнику 26 жовтня 1916 року: «З естетичної точки зору, це диво, що світ існує». Власний подив Голт спрямовує не в естетичне або чуттєве, а раціональне пізнання: «Ставлення до сущого як цілого … має бути предметом раціонального оцінювання. І лише досліджуючи питання “Чому є щось, а не ніщо?”, ми, можливо, зможемо побачити цінність буття з раціональної перспективи». З такою позитивною та обґрунтованою метою автор невипадково звертається до фізиків, логіків та математиків, які не мали би спантеличувати або міркувати про буття «насуплено», як-то Артур Шопенгауер, або, як Мартін Гайдеґґер, потверджувати, що «ніщо ніщує», тобто що воно має власну негативізуючу спонуку. Зрештою, у назві автор означує дослідження як детектив, жанр якого передбачає низку виважених епізодів, які послідовно спричиняються до розгадування злочину, а не занурення в розгубленість.

Переглянувши класичні та квантові теорії з фізики, автор усвідомлює певну обмеженість науки, яка лаштує відношення, проте не втрапляє в сутність свідомости та матерії: «Самої структури просто недостатньо для справжнього буття». Він подорожує від первісних космологій, ідеї французького філософа XVII століття Бенедикта Спінози про те, що світ є божественною нескінченною субстанцією; через «найповніше ніщо, яке можуть вловити наукові концепції», тобто ділянку квантового вакууму, обчислену космологом українського походження Алексом Віленкіном; до етичного обґрунтування світу в теорії Джона Леслі, мимовільного послідовника Платона та припущення, що «свідомість повинна пронизувати всю фізичну природу», тобто певною мірою Голт повертається до початків.

Варто, однак, сказати, що Голт мимоволі оминає теорії та ідеї філософинь і науковиць, окрім Сімони де Бовуар, як наближеної до Сартра. Так, наприклад, за лаштунками книжки, щонайменше, лишається Мілева Айнштайн — науковиця, щира співрозмовниця та деякий час дружина Альберта Айнштайна, яка доклалася до розвитку теорії відносности. Або ж неспогадуваною є французька філософиня Маргарет Кавендіш, сучасниця Рене Декарта та Бенедикта Спінози, чиї міркування про світ як «нескінченну тілесну субстанцію» вельми суголосні пізнішим ідеям якраз-таки Спінози. Така ситуація симптоматична не тільки для історії філософії або фізики, але також для літературного жанру детективу, де впродовж XX століття — за винятком персонажки міс Марпл Агати Крісті — здебільшого детективами були чоловіки. 

Голт провадить інтелектуальний шлях подиву, паралельно з тим автор наближається до поруху Григорія Сковороди: «Кинь Коперникові сфери, // В серця свого глянь печери!». Питання ніщо неминуче заторкує особистісний вимір, зокрема смерти: поки Голт провадить дослідження, помирає його мати, її хвороба стає приводом для філософа повернутися в рідне місто, пережити ніщо в смерті близької людини та зустрітися з собою. Зрештою, як потверджував французький філософ Анрі Берґсон у «Творчій еволюції», який також з’являється на сторінках цієї книжки: «Відсутність можлива тільки для істоти, здатної до спогаду й очікування». Зрештою, інтимні точки дотику до буття та ніщо забарвлені також юнацьким захопленням Голта екзистенціалістською філософією, почасти саме тому він неодноразово повертається в Париж та проводить години за столиком у «Кафе де Фльор», де п’ятдесят років тому сидів Жан-Поль Сартр, де поблизу в церкві Сен-Жермен-де-Пре похований Декарт і де навпроти кафе раніше був готель «Де Ромен», в якому жив Ляйбніц. Ця географія виявляється напрочуд цінною для Голта. У Парижі він нагадує фланера, який, проте, не прямує на маргінеси міста та його можливих досвідів, залишаючись споглядати шумовиння буття, перебуваючи водночас на безпечній дистанції та в його осерді — в кав’ярні екзистенціалістів.

У такому часопросторі він зустрічається з власними відчуттями, які, найперше, обрамлені по-сартрівськи. В одному з ліричних відступів-епізодів він розпочинає становлення персонажем роману «Нудота» (1938) Сартра Антуаном Рокантеном. Рокантен приїжджає до маленького містечка Бувіль, аби провадити розвідку про політика XVIII століття маркіза де Рольбона, однак потому, втрапляючи в мерехтливе та в’язке відчуття нудоти та усвідомлюючи закинутість у буття, він не просувається в написанні біографії де Рольбона. Якщо продовжити це Голтове наближення, то він — це Рокантен, якому вдається дослідження, який долає заціпеніння та в’язкість нудоти. Понад те, власну розвідку Голт/Рокантен успішно перетворює в книжку «Чому існує світ? Екзистенційний детектив». Світ тут не розладнюється у відчуттях, але за допомогою раціо пересотворюється в різноманітті теорій. Власне, тут Голт виходить чи не на прустівський горизонт, адже його книжка стає самовмісною — на її прикінці автор вирішує писати її саму. Тут, звичайно, Голт також наближається до Едіпа-царя з однойменної трагедії Софокла. Адже Едіп — і злочинець, і той, хто дошукується злочинця, тобто самого себе; так і автор книжки має справу з причинами власного існування, яких він дошукується, саме тому, що існує.

Маючи справу зі злочином (у випадку Голта — зі сотворенням світу та притаєним ніщо), детектив здатний раціональним мисленням, дедуктивно, рухаючись від наслідку до причини, віднайти злочинця, тим поновити справедливість у суспільстві та лад у світі. Цінності детектива суто просвітницькі: розум, наука, знання. Літературознавець Джон Скаґґсу в дослідженні Сrime Fiction (укр. Кримінальна література; Routledge, 2005) вказує, що детективи та прадетективні тексти впродовж століть були тривко пов’язані з постаттю влади — суверена, здатного «поновити порядок та сталість». Першим детективом дослідники вважають «Вбивство на вулиці Морг» американського письменника Едгара Аллана По 1841 року, дії якого відбуваються також у Парижі — важливому місті для Голта. Скаґґс вказує на «готичні прикраси» цього твору, поєднані з «раціоналізмом доби науки опісля Просвітництва» та пов’язує розвиток детективу як жанру з організацією поліції як державного інституту, зосібна в Лондоні та Нью-Йорку. З’ява постаті детектива суголосна поліцейському розслідувачу, на якого покладені надії у відновленні безпеки. Це те, на що уповноважує себе Голт як детектив та оповідач — чоловік, який має можливість розмов з найсильнішими інтелектуалами сучасности. Іноді він успішно користається з літературних фігур, притаманних детективу, наприклад, в епізодах розмов з інтелектуалами та його міркувань опісля. Детективна історія Голта пролягає не лише в теоретичних розумуваннях, виважених спробах встановити причини та наслідки, але й матерією життя; воно повсякчас втручається, зосібна й естетичними досвідами весняних цвітінь або шекспірівських алюзій.

На початку власного дослідження Голт звертається до слів Гайдеґґера: питання ніщо «постає, наприклад, у час великого відчаю, коли речі схильні втрачати вагу, а всякий сенс затемнюється», що відгукується на третій рік повномасштабної війни та суголосить подивуванню Людвіґа Вітґенштайна 1916 року, коли він вже перебував в армії під час Першої світової війни. Цікаво, що й золота доба детективів ХХ століття сталася у непевний та стрімкий період між Першою та Другою світовими війнами. Можливо, детективи справді стали в пригоді читачам, яким було необхідно упорядкувати власні світи світами літературними, де злочинець буде знайдений, де справедливість буде встановлена, лад поновлений, а існування світу до кінця розтлумачене.