10 років тому ЗСУ в ході стрімкого звільнення територій Донеччини зіткнулися зі значною кількісною перевагою сил ворога поруч із містом Іловайськ, оточенням, великими втратами особового складу. Спершу операція проходила успішно та мала на меті відрізати й оточити значні сили бойовиків так званої «ДНР», та після 24 серпня 2014 року до них приєдналися регулярні війська РФ, що зупинило просування українських сил. У наступні дні українські сили намагалися вирватися з оточення, а на 29 серпня було погоджено «зелений коридор», за яким військових мали пропустити. Та врешті цього не сталося, і росіяни обстріляли колони українських захисників на марші. Втрати загиблими українських військових за різними підрахунками оцінюють від 220 до 366 осіб. Втрати сторони супротивника оцінюють як релевантні.
Події, що минули, давно потребують публічної комеморації та створення спільних практик пам’яті травматичних подій.
Книги
У часи, коли різні державні установи та громадські організації рахували та встановлювали точне число загиблих, одним із перших, хто почав це робити та довів до завершення, був Ярослав Тинченко з Національного військово-історичного музею. Цінно, що ця робота врешті стала електронним довідником із вільним доступом та повним переліком загиблих у боях у самому Іловайську та під час виходу із нього. «Іловайський мартиролог» не має художніх ліричних відступів чи прийомів, тут лише максимально прискіпливий звід інформації, іноді з описом проведеного розслідування решток, припущеннями про особу, переважно з підтвердженням через ДНК, та фотографіями.
Письменник та журналіст Євген Положій став автором першої книги про ті події — «Іловайськ», яка вийшла у 2015 році. Вона складається з 16 новел, які автор написав на основі реальних історій тих, хто вижив. Санітар Володимир Донос став героєм однієї з новел: він втратив ногу, потрапив у полон, та все ж вижив і розповів про пережите автору, а той допоміг зі збором на протез завдяки презентаціям та продажам книги. Збірка зазнала багатьох перевидань — так, лише в бібліотеках перебуває 5000 примірників.
Двотомник-розслідування «Війна, якої не було» Романа Зіненка заснований на репортажах, інтерв’ю та відкритих даних, які автору вдалося зібрати за кілька років. До цього він написав та видав «Іловайський щоденник», де переважно описував власні переживання під час перебування в Іловайську, де знаходився як доброволець батальйону «Дніпро-1».
Ще одні мемуари «Щоденник військового лікаря» написав Віктор Чернієнко, що у складі 51 бригади рятував життя бійців. У книзі описує побут та вихід через «зелені коридори».
Фільми
Єдиним художнім фільмом став «Іловайськ 2014. Батальйон “Донбас”» Івана Тимченка. Стрічка розповідає про події липня-серпня 2014 року: операції, які організовували та проводили військові, воєнний побут та стосунки між бійцями. Фільм отримав переважно негативні відгуки через низку рішень. Серед мінусів найчастіше називали фальшивість, мелодраматичність, а через це схожість на серіали. І навпаки, відзначали фактурність та справжність персонажів. Неоднозначно ставилися до російськомовності персонажів: дехто вважав це частиною достовірності фільму, інші критикували таке рішення у художній стрічці. Попри всі зусилля команди, фільм провалився у прокаті та не зібрав вкладених коштів. До зйомок залучили 50 учасників бойових дій.
З багатьох документальних проєктів варто виділити одні з перших. Документальний фільм «Два дні в Іловайську», знятий Русланом Ганущаком, у складі тоді ще батальйону «Азов», про перші втрати цього підрозділу у війні в Іловайську — про двох хлопців 18 і 20 років, «Хому» та «Аксьона». Тут можна побачити лише цих хлопців та реалії того, що відбувалося навколо.
На замовлення Дніпровської адміністрації було створено фільм «Іловайськ. Лицарі неба» про 15 добровольців батальйону «Дніпро-1», що загинули під Іловайськом. Цей фільм знято з багатьма коментарями членів родин загиблих, які розповідають про свої переживання щодо трагічних подій.
Ще під час самих боїв у 2014 році досить часто можна було почути критику дій командування на тактичному та стратегічному рівнях. Генеральний штаб ЗСУ випустив свій проєкт «Іловайськ крізь призму часу», який, щоправда, має вигляд довгих та сухих коментарів із розстановкою сил на карті.
Пам’ятники
Поки Іловайськ та його околиці залишаються під окупацією, неможливо створити повноцінний меморіал загиблим у цій трагедії для комеморації у просторі. Та подекуди з’являються ініціативи зі встановленням окремих пам’ятників захисникам. Так, у Кривому розі в 2020 році встановили пам’ятний знак, що складається з хреста з перехрещеними шаблями і написом «Іловайськ 2014» та соняшників. Також вважається, що саме після боїв за Іловайськ на стінах Михайлівського золотоверхого монастиря у Києві почали з’являтися фото загиблих героїв.
День пам’яті українських захисників, які загинули за Україну
Президент України Володимир Зеленський у 2019 році Указом № 621 встановив 29 серпня щорічно відзначати День пам’яті задля гідного вшанування пам’яті військовослужбовців і учасників добровольчих формувань, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. У цей день на спомин про Іловайську трагедію та полеглих там воїнів ушановують усіх українських бійців. Згідно з чинними правилами теле- та радіомовлення, у дні жалоби відповідні ресурси мають сповістити про це, доповнити ефір зображенням свічки чи іншого символу скорботи. По всій країні проходять офіційні урочисті вшанування з покладанням квітів до пам’ятників, присвячених Захисникам України.
Візуальним символом вшанування загиблих під Іловайськом українських героїв стали квіти соняха. За спогадами, саме у полях цих квітів зустріли обстріл росіян українські захисники. Декому вдалося врятуватися і переховуватися в полях. Соняхи почали стихійно використовувати в народі, їх покладали у серпні протягом багатьох років до пам’ятників, ушановуючи Іловайську трагедію. Ці квіти стали майже обов’язковим елементом урочистих вшанувань, а після визначення 29 серпня Днем пам’яті українських захисників, які загинули за Україну, Міністерство у справах ветеранів радить закладам проводити акцію «Сонях пам’яті». Рекомендується доповнювати одяг зменшеною версією квітів соняха.
У самому Іловайську окупанти героїзують трагедію, установлюють пам’ятники, називають «містом-героєм», але ці пам’ятники повсякчас підривають та нищать.
